24. Проблемність співвіднесеності діади «буття-суще».

25. Вчення Спінози про субстанцію, атрибути та модуси.

Бог как субстанция. «Под субстанцией я разумею то, что существует само в себе и представляется само через себя, т. е. то, представление чего не нуждается в представлении другой вещи, из которого оно должно было бы образоваться», — говорит Спиноза. Субстанция, по Спинозе, вечна, бесконечна, едина (не может быть одновременно двух субстанций) и самостоятельна. Однако все эти определения суть свойства Бога, который не может рассматриваться отдельно от субстанции. Поэтому Бог в учении Спинозы и есть субстанция — единая, неделимая и бесконечная. Бог — это сама природа во всех ее проявлениях. Но самое важное здесь то, что Бог (субстанция) всегда является причиной самого себя (causa sui). Атрибуты и модусы. Субстанция постижима для человеческого разума. Она проявляет себя в окружающем нас мире двумя основными способами: через атрибуты и модусы. Атрибутов у субстанции всего два — протяженность и мышление (вспомним две субстанции Декарта). При этом каждый из этих атрибутов состоит из бесчисленного множества более мелких, частных проявлений самого себя — модусов. Так, модусом атрибута протяженности является, к примеру, ваш палец, а модусом мышления — то, о чем вы сейчас подумали. Однако надо помнить, что ни атрибуты, ни модусы не являются независимыми, самостоятельными началами — они всего лишь способы проявления единой субстанции. Порядок взаимодействия атрибутов и модусов. «Порядок и связь идей те же, что и порядок и связь вещей». Иными словами, Спиноза утверждает, что ряд модусов одного атрибута обязательно соответствует ряду модусов другого атрибута. Нагляднее всего это проявляется в человеке — любая наша мысль, желание или стремление (модусы мышления) находит соответствующее выражение в жестах, поступках или делах (модусы протяженности). Таким образом, в мире все взаимосвязано и проистекает из единого начала — субстанции, которая есть сам Бог.

26. Проблема людського буття у філософії ж.-п.Сартра.

Дивіться питання 28 про тривогу, закинутість та відчай у людини, а також людина є приречена свободу. Вона може обрати щось одне, але не обирати зовсім не може. Людина – це істота, у якої існування передує сутності, вона є вільною у своєму виборі.

27. Поняття «тривога», «відчай», «закинутість» у філософії ж.-п.Сартра.

Для екзистенціаліста тривога це і є людина, оскільки людина, яка зважується на певний крок і розуміє, що цим самим обирає не тільки своє життя, а й життя інших всього людства не може звільнитися від почуття повної і глибокої відповідальності, а отже і тривоги. Ця тривога відома всім, хто бере на себе будь-яку відповідальність. Вона існує навіть якщо її приховують, оскільки обираючи ми вирішуємо не тільки за себе, але й за багатьох інших людей. Тому, наприклад, для воєначальника тривога є дуже відомою, адже віддаючи накази, які можуть вбити людей, він розуміє, що на нього покладена пряма відповідальність, а тому продумує усі можливості, і та єдина, яку він обере є надзвичайно важливою.

Якщо мова йде про закинутість, то це означає тільки те, що Бога немає і від уього все починається. Якщо Бога не існує, то людині все дозволено, а тому людина є закинутою, їй немає на що спиратися ні в собі, ні зовні. Людина є вільною, але це означає, ця свобода існує як вирок. Одного разу закинута у світ людина вимушена бути вільною, вона відповідає за все, що робить. Навіть, якщо людині щось порадили це все одно її вибір, адже вона сама обрала радника. Разом з цим людина не має ніяких моральних цінностей і правил, у людини немає ні виправдання, ні вибачень. Закинутість передбачає, що ми самі обираємо наше буття. Закинутість приходить разом із тривогою.

Відчай у філософії Сартра означає, що немає ніякої людської природи, на яку можна покластися, на яку можна розраховувати. Кожна людина вільна і сама буде вирішувати, що їй робити завтра і якою їй завтра бути. Екзистенціалізм визначає людину за її справами, його доля в його руках і визначається ним самим. Не обставини або інші люди винні у тому, що людина не змогла щось реалізувати, а вона сама, її вчинки або бездіяльність. Через це і наступає відчай. Людина закинута і сама відповідає за своє життя.