- •Внутрішні чинники звернення до філософії.
- •Виникнення філософії та його передумови.
- •Соціальні умови становлення філософії.
- •Структура філософського знання (основні розділи теоретичної філософії).
- •Основні риси філософського знання.
- •Етапи шляху, що веде до філософії (м.Мамардашвілі).
- •Специфіка вивчення філософії (м.Мамардашвілі).
- •Поняття «рефлексія».
- •Діалектичний метод Сократа.
- •Поняття онтології.
- •Специфіка предмету онтології.
- •Поняття свідомості у філософії.
- •Поняття про несвідоме в філософії.
- •Провідні «кола ідей», що визначають класичне поняття «людина» у світлі теорії м. Шелера.
- •Предмет соціальної філософії.
- •Основні характеристики понять «спільнота» і «суспільство».
- •Поняття «суспільство» (ф.Теніс).
- •Становлення філософії історії, її предмет.
- •Характеристика «осьового часу».
- •Зміни в суспільстві 2-ї половини хх ст. (за е.Тофлером).
- •Поняття та специфіка «кліп-культури».
- •Сутність філософії та специфіка її предмету.
- •Класична і посткласична онтологія.
- •Проблемність співвіднесеності діади «буття-суще».
- •Вчення Спінози про субстанцію, атрибути та модуси.
- •Проблема людського буття у філософії ж.-п.Сартра.
- •Поняття «тривога», «відчай», «закинутість» у філософії ж.-п.Сартра.
- •«Існування передує сутності» (ж.-п.Сартр).
- •Філософська сутність свідомості (за м.Мамардашвілі).
- •Двозначність поняття людини та проблематичність її ідеї (за м.Шелером).
- •«Надвітальність/антивітальність» як провідні конститутиви людини-«особистості» (м.Шелер).
- •«Людина – це істота, яка перевершує саму себе та світ» (м.Шелер).
- •Людина як «аскет життя» (м.Шелер).
- •Сутність «духу» як визначального принципу людського буття (м.Шелер).
- •Види людської агресії (е. Фром). Небезпека деструктивної агресії.
- •Можливість застосування структури постіндустріального суспільства (д.Белл) до сучасного українського суспільства.
- •Розгорнута характеристика «осьового часу».
- •Потреба дослідити «вісь світової історії» (к.Ясперс).
- •Особливості кожної з хвиль, означених е. Тофлером (1-ша, 2-га, 3-тя). Специфіка «зіткнення хвиль».
- •«Зіткнення хвиль» (е.Тофлер). Чому це явище є неминучим для суб’єкта історії?
- •Оптимістичний погляд е.Тофлера на суспільство Третьої хвилі.
- •Генеза інституту сім'ї в сучасному суспільстві.
-
Класична і посткласична онтологія.
Платон, намагаючись з позицій об’єктивного ідеалізму уяснити парменідівське розуміння буття пришов до висновку, що саме буття не єдина, а подвійне бо складається з світу ідей, як справжнього і вищого буття, і матерії, як буття інертного, мертвого, нерухомого, що може оживати та рухатись завдяки прилучення до нього до ідей зі світу емпірей (Грецьке слово ‘piros’ – від якого походить наше слово “піротехніка» - означає вогонь: em piros – заповнений вогнем, вогняний. Емпірією греки називала верхню частину небесної сфери, що заповнена вогнем. Платон в емпірії розмістив свої ідей, поселив світ ідей.). Платон протилежний світу чистому світу ідей, чистому Буттю. Протиставляє не Ніщо (to our ouk), який він назвав словом «to mi on» - світ інертний, нерухомий, нежиттєвий, мертвий. Якраз від Платона в європейську ідеалістичну філософію та богослов’я увійшло презирливе поняття про міоничний початок, що вносить в світ гріх та безлад. (Звідсіль походить так же і медицинський термін «міома» - пухлина,) Арістотель ототожнив Буття з Формою всіх форм. В Середні віки християнські богослови та схоласти Чисте Буття приписували природі, «тілу», Бога. У відповідності з схоласт-платоник і реаліст Анзельм Кентерберійський виступив першим творцем так званого Онтологічного доведення Буття Бога. Виходячи з чистої природи Бога, англійський церковник і богослов говорив, що природа Бога абсолютно чиста, позбавлена будь-яких матеріальних, принизивих ознак. А оскільки це так, то Бог настільки досконалий, що ми і увити собі щось більш досконале не можемо. А оскільки ми щось більш досконале, аніж чистого буття Бога. уявити собі не можемо, то Бог повинен мати й таке досконале явище, як існування. «Боже! – молитовно вигукував Анзельм Кентерберійський. – Ти воістину існуєш, бо ми і уявити тебе неіснуючим не можемо!»
У Декарта Буття було двоїсте, бо воно вважалось одночасно і матеріальним (просторовим) і духовним». Спіноза в трактуванні проблем буття дотримувався погляду пантеїстичного, оскільки Бог і Природа – це одне і те ж. Для опису свого розуміння Буття він вживав вислів (Deus sive Natura - Бог, або Природа). Важливого значення кате оргії Буття надає Гегель в своїй системі Абсолютного ідеалізму. Вів вважає, що категорія Буття знаходиться в діалектиному з’язку з Ніщо; що з Буття все розспочинається і в кінцевому рахуунку діалектичного розвитку, прошовши Логіку, Природу і Духа вертається зі збагаченим змістом в Буття.
-
В посткласичний період філософська категорія Буття набула сугубо суб’єктивного бачення майже у кожного автора нової філософської системи. Категорію Буття здебільшого ототожнюють зі змістом категорії існування, чи смислу. Мовляв, якощо в чомусь є смисл, то в ньому і є буття; а якщо немає смислу, то немає і буття. Окремі філософи доходять до того, що починають твердити, що в світі можуть існувати речі і процеси, які… позбавлені буття. Виходить, що щось може й існувати, але воно не існує.