§ 7. Сучасні концепції праворозуміння

Сучасні наукові концепції праворозуміння можна подати трьома під­ходами до судження про право:

1. Природно-правовий (ідеологічний, аксіологічний). Вихідна форма буття права — суспільна свідомість, ідея, уявлення про право. Звідси виходить, що право — не тексти закону. Право — це система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, забо­рони в природних умовах їх виникнення і реалізації, порядку і формах захисту. Ідеї знаходяться в суспільній свідомості і орієнтовані на мо­ральні цінності. Цей підхід пропонує, яким має бути зміст права.

Право і закон розмежовуються, першість віддається праву як виразу справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відпо­відати праву як його змісту. Виразниками цього підходу є прихильники теорії природного права: вони стверджують пріоритет інтересів людини перед інтересами держави, народження людини з набором природжених прав, що не повинні відчужуватися державою. Окрім природних прав, людина, на їх думку, одержує від держави позитивні права, які повинні бути забезпечені також. При всій прогресивності даної теорії природно-правове розуміння права виявилося нездатним визначити систему при­родних прав людини, знайти критерії цих прав, пов'язати формування права з суспільством.

2. Нормативістський (позитивістський). Вихідна форма буття права — норма права. Право трактується як витвір влади, як система норм, викладених в законах та інших нормативних актах, що виража­ють державну волю, тобто як «позитивне право». Закон і право ототож­нюються, а владна примусовість вважається їх основною ознакою. У вказівках влади відшукуються джерела норм права. Оцінка права з боку його застосувача (посадової особи, державного органу, підпри­ємства, установи) виключається, оскільки вважається, що держава тво­рить справедливі норми права, навіть якщо в них закріплене свавілля. Прихильники цього підходу обмежуються описом змісту права, став­лять особу у пряму залежність від держави і її органів. Проте нормати­вне праворозуміння має ряд позитивних рис: воно виділяє норму права як провідний правовий засіб; орієнтує на такі властивості права, як точність, однозначність, формальну визначеність тощо; приділяє увагу досконалості розробки юридичних понять і категорій. Виразниками цьо­го підходу є юристи, що поділяють теорію юридичного позитивізму і нормативістську теорію права, а також у певній мірі ті, хто дотримуєть­ся марксистсько-ленінської теорії права.

3. Соціологічний. Вихідна форма буття права — суспільні відноси­ни; право -— порядок суспільних відносин, що виявляється в діях і по­ведінці людей. Правом визнається його функціонування, «дія» у житті, у суспільних відносинах, що склалися і складаються («живе право»). Тут його знаходить законодавець (і закріплює в нормативно-правових актах) або суд (і закріплює у формі судового прецеденту). Те, що за­писано в законах та інших нормативно-правових актах, а не вийшло з «життя», визначається як «мертве право». При цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі деякі прихильники такого під­ходу майже ототожнюють самостійні процеси — створення і застосу­вання права. Тим часом умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність застосувача права у межах, встановле­них законом, державна підтримка (охорона і захист) права, сформова­ного в суспільстві.

Прихильники даного підходу — юристи, які поділяють позиції соці­ологічної і реалістичної теорій права.

Право — складний, багатомірний, багатоаспектний феномен. Серед різних підходів слід віддати перевагу інтегральному (лат. integer), комунікативному підходу, достоїнства якого полягають у виявленні та об'єднанні всього корисного з наявних концепцій праворозуміння. Інтегральний підхід виникає на основі діалогу всіх шкіл і течій у сучас­ному правознавстві як західних, так і східних. Він покликаний не меха­нічно об'єднати суперечливі позиції, а синтезувати теоретично значущі моменти, пророблені конкуруючими науковими теоріями. Такими моментами є насамперед правова ідея (теорія природного права), норма права (нормативістська (позитивістська) теорія права) і правовідносини (соціологічна теорія права), що дозволяють зрозуміти природу права.