§ 2. Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності — основоположні загаль­ноприйняті норми імперативного характеру, що виступають як незапе­речні вимоги, що пред'являються до діяльності компетентних органів щодо застосування санкцій правових норм до правопорушників з ме­тою забезпечення правопорядку. Ці принципи є різновидом міжгалузе­вих принципів права і відображають його глибинні стійкі закономірні зв'язки.

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) законності — полягає в тому, що юридична відповідальність настає: за фізичні діяння — дію чи бездіяльність (а не за думки, світо­гляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою¹; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, що визначені законом;

2) обґрунтованості — виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип «презумпції невинуватості» потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правоза-стосовному акті;

¹ Щодо винності діяння існують окремі винятки в цивільному праві, так звана відпо­відальність безвинна -— обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (власники автомобілів, будівництва і т. п.), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого).

3) доцільності — полягає у відповідності обраної міри впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити право­порядок, виховати поважне відношення до права), що вимагає: інди­відуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості пра­вопорушення і особливостей правопорушника як особи, що підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмови від за­стосування заходів відповідальності при наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;

4) невідворотності — полягає: в неминучості настання відповідаль­ності правопорушника; оперативності застосування заходів відповідаль­ності за вчинені правопорушення; в професіоналізмі і сумлінності діяль­ності правоохоронних органів; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності — презумпції невинува­тості;

5) своєчасності — означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом терміну давності, тобто періоду, не занад­то віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністрати­вних і дисциплінарних проступків встановлено термін давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від року до 10—15 років (зале­жно від тяжкості злочину та обставин справи). Закінчення терміну дав­ності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністратиним, кримінальним, трудовим законодавством);

6) справедливості — виявляється в такому: кримінальне покаран­ня не встановлюється за провину; при визначенні заходів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не по­м'якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості злочину); лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).