Глава 2

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА

§ 1. Виникнення загальної теорії права і держави (загальнотеоретичної юриспруденції")

Слово «теорія» грецького походження і в перекладі означає «розгля­даю», «досліджую». Його появі передував поступовий процес поділу юриспруденції. Спочатку виникли галузеві дисципліни. Чим більше по­глиблювалася її диференціація, тим сильнішою була потреба в зустріч­ному процесі — об'єднанні знань. Інтеграція знань передбачає заглиб­лення думки в природу явищ, а диференціація — її збагачення. Потреби суспільної практики викликали необхідність концентрації уваги безпосе­редньо на закономірностях правової дійсності, що і стало предметом вивчення теорії права і держави.

Назва і зміст теорії права і держави визрівали сторіччями. У роботах мислителів країн Стародавнього Сходу, Греції й особливо Риму був по­кладений початок розвитку теоретичних уявлень про державу і право: закон розглядався як мірило справедливості, а правителі мали пого­джувати з ним своє правління. Саме римські юристи розробили ряд за­гальнотеоретичних термінів, понять, конструкцій і принципів, що вико­ристовуються і дотепер. Вчення класиків римської юриспруденції (Гай, Модестин, Павел, Папініан, Ульпіан) сприймалося на рівні закону.

Теоретичні категорії про державу і право епохи середньовіччя, хоч і забарвлені в релігійні тони, проте не застигли у своєму розвитку, про що свідчать концепції про елементи державної влади і види законів, за­пропоновані Хомою Аквінським.

Епоха Відродження зумовила виникнення нових підходів до пояс­нення проблем права і держави, що знайшли відбиття в роботах прихи­льників теорії природного права в XVII—XVIII століттях, які концепту­ально обгрунтували першість права перед державою (І. Кант), право людини на «життя, свободу і прагнення до щастя» (Т. Джефферсон), відповідність законів природному праву і суспільному договору (Я. Ко-зельський).

У Західній Європі, Росії, Україні теорія права і держави складається в XVIII—XIX століттях на підставі таких наук і навчальних дисциплін, як енциклопедія права і філософія права. Філософія права базується на теорії природного права. Першими авторами, що впроваджують термін «філософія права» у науковий обіг, були Г. Гуго (1798), Г. Гегель (1820). Певний поштовх до оформлення філософії права як внутрішньопогодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф. Шеллінгом (1803).

Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла в Росії й Ук­раїні ще в XVII столітті. Одним з перших її підручників була «Универ­сальная :.энциклопедия права» Г. Гунніуса (1675 p.).

Після прийняття Загального статуту 1835 р. в університетах Росії (у тому числі й України) було введено курс «Энциклопедия законове­дения и российских государственных законов». Це вимагало написання навчальної літератури: Так з'явилися книги К. А. Неволіна «Энцикло­педия законоведения» (т. І— 2 — К., 1839—1840), Н. К. Ренненкампфа «Очерки юридической энциклопедии » (К., 1868), Є. Трубецького «Ле­кции по энциклопедии права» (М., 1907) та ін. Спочатку енциклопедія права не мала чітко окресленого предмета і стрункої єдиної системи. Вона містила перелік і огляд усіх юридичних наук як початкових знань про право, різні його галузі і методи вивчення. Неоднаково вирішувало­ся питання про статус енциклопедії права. Одні вчені розглядали її як самостійну юридичну науку зі своїм предметом і методом, інші — лише як навчальну дисципліну. Поступово, не без впливу філософії права, вона почала скорочувати огляд різних частин позитивного права і зосе­реджуватися на, аналізі основних понять про право. В результаті вона стала тлумачитись як загальне вчення про право, яке охоплювало весь зміст правознавства, включаючи і державознавство, у єдності і системі, у його основних і загальних засадах. Такий підхід виходив за межі звичайного розуміння енциклопедії як конспективного викладу окремих правових наук. Наука і навчальний курс одержали назву «теорія права і держави».

«Теорія права» є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському правовому регіоні. Воно введено А. Меркелем у 70-х pp. XIX ст. в значенні чинної системи правових норм, а не ідеальних першо­основ права — останні слугували фундаментом філософії права. Поняті тя «теорія права» не притаманне англо-американській правовій думці, яка оперує поняттям «юриспруденція»¹. Прихильники позитивістської

¹ У Канаді юриспруденція кваліфікується як «наука про право, що досліджує прин­ципи позитивного і реально існуючого права, а також правові відносини». До основних завдань юриспруденції віднесено: пізнання принципів, що є підставою виникнення і реалі­зації норм права; їх класифікація і субординація; виділення найістотніших серёд них та ін. — Див.: Canadian Law Dictionary. — Toronto. — 1983. — Vol. 4. — P. 85. У Японії теорії права XIX — початку XX ст. (так званої аналітичної юриспру­денції: П. Лабанд, К. Бергбом - Німеччина; Д. Остин — Англія) зосе­редилися на аналізі чинного права, на конкретних приписах і формах, дали узагальнення правового матеріалу, отриманого окремими галузя­ми права (кримінального, цивільного, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального); виробили ряд понять (об'єктивне право, суб'єктивні права, застосування права fa ін.).

• Теорія права і Держави поєднала найкраще з енциклопедії права і фі­лософії права, а також загальне вчення про Право з вченням про держа­ву. Однією з таких праць у Росії є курс лекцій з теорії права і держави Г. Коркунова (М., 1908). Певний внесок у розвиток теорії права і держа­ви вкіс український і російський учений Б. Кйстяківський («Очерки по методологии социальных наук и общей теории права» — М., 1916).

Наука теорії права і держави активно розвинулася в XX ст. і визна­чила структуру, зміст і обсяг її викладання як навчальної дисципліни; На початку XX ст. до назви предмета стали додавати слово «загальна», щоб підкреслити відмінність її від загальної частини інших наук: держа­вного (конституційного), адміністративного, кримінального права та ін. У вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права) відбувся перехід від порівняльного аналізу змісту правових норм і понять до дослідження структури, функцій правових норм і правових систем. Фахівці в галузі теорії права в Західній Європі Г. Кельзен і Л. Дюгі засновують «Міжна­родний журнал теорії права» (1926—1938 pp.). Тематика публікацій присвячена проблемам, що є загальними для різноманітних правових систем: природа права, співвідношення права і, держави, права і суспіль­ства, фундаментальні поняття і методи теорії права. Теорія права і дер­жави стає фундаментальною юридичною наукою.

В СРСР вона трактувалася як марксистсько-ленінська наука. Вже в першому офіційному радянському підручнику проблеми права і дер­жави розглядалися з матеріалістично-класових позицій².

У розвитку теорії права і держави в континентальній Європі настав період, пов'язаний з відродженням після Другої світової війни філо­софії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. В СРСР такої перерви у формуванні теорії права і держави не відбулося. Вона, як і раніше називалася марксистсько-ленінською і викладалася з позицій, близьких до теорії юридичного позитивізму. Розвиток її понятійного апарату здій­снювався ученими всіх республік СРСР. Свій вклад внесли — у Росії: М. Г. Александров, С. С. Алексеев, А. М. Васильєв, А-1. Денисов, В. П. Казимірчук, М. С. Строї ович, Р. О. Халфіна, А. Ф. Шебанов та ін.; в Укра­їні: М. I. Козюбра, В. В. Копейчиков, Є. В. Назаренко, П. Є. Недбайло, М. Ф. Орзіх, П. М. Рабинович, О. В. Сурілов, М. В. Цвік та ін. Після розпаду в 1991 р. СРСР багато з названих українських вчених продов­жили активну наукову діяльність, перейшовши на нові методологічні позиції.

Поширення ідей філософії права не пройшло безслідно для науки теорії права і держави; Наприкінці XX і в першому десятилітті XXI ст. її відродження відбувається на базі формування нових галузей науки (інформатики, кібернетики, деонтичної логіки; соціології права та ін.) в умовах методологічного та ідеологічного різноманіття.

Нині теорія права і держави (у континентальній Європі, включаючи країни СНД) є міждисциплінарною наукою. Вона використовує досяг­нення як галузевих юридичних наук, так і інших суспільних наук та виконує інтегруючу функцію: по-перше, забезпечує взаємодію різнома­нітних наук у дослідженні права; по-друге, поєднує результати їх дослі­джень з елементами філософії права.