Тема 10. Система витрат та ІнвестицІї в макроекономІцІ

Нові категорії та поняття Витрати на споживання, витрати на інвестиції, державні витрати, чистий експорт, середня схильність до споживання, середня схильність до заощадження, гранична схильність до споживання, гранична схильність до заощадження, інвестиції, фінансові інвестиції, інвестиційні цінні папери, прямі інвестиції, портфельні інвестиції.

Сукупні витрати та їх структура. Функція споживання та функція нагромадження

Визначення всієї продукції в країні з точки зору валових національних витрат передбачає пiдсумування витрат на кінцеву продукцію, інакше кажучи – на споживання, державнi витрати, чистий експорт та інвестиції.

Витрати на споживання включають витрати домогосподарств на рiзнi види продуктiв i послуг. Схеми витрат населення з рiзними рiвнями доходiв носять назву "якiсних схем поведiнки" i називаються "законами Енгеля" – (на честь пруського статистика XIX cт. Ернста Енгеля ). Що вони показують? Бiднi сiм’ї повиннi витрачати бiльше на необхiдне для життя – їжу i житло. Iз зростанням доходiв витрати на бiльшiсть iз "харчових статей" зростають. Люди споживають бiльше продовольчих товарiв, причому кращої якостi. I все ж icнують межi грошових засобiв, якi витрачаються на їжу iз зростанням доходiв. Вiдповiдно, частка витрат на харчування зменшується, а на одяг, розваги, дорогоцiннi предмети збiльшусться.

Державні витрати – витрати держави безпосередньо на виробництво продуктiв i послуг (електроенергiю, школи, лiкарнi, бiблiотеки тощо). Як правило, цi послуги оцiнюються за витратами, а не за ринковою вартiстю. Важливу статтю державних витрат становлять трансфертнi платежi. До них вiдносять рiзнi види допомоги

(по безробiттю, непрацездатностi, дiтям, пенсiї за вiком, ветеранам вiйни i т.д.). Однак трансфертнi платежi не включаються в державнi витрати, коли обчислюються сукупнi (валовi ) нацiональнi витрати (адже нi пенсiонер, нi безробiтний не надають нiяких послуг i нiчого не виробляють).

Чистий експорт – весь експорт за вiдрахуванням iмпорту. Оскiльки у нацiональний обсяг виробництва входить тiльки те, що вироблено даною краiною, то необхiдно вiдняти витрати iнших країн на виробництво товарiв у данiй країнi або реалiзовану продукцiю в данiй країнi, але вироблену iншими країнами. Якщо позначити iмпорт лiтерою "I", а експорт – " Е", то чистий експорт становить (Е-I).

Витрати на iнвестицiї – витрати на iнвестицiйнi товари, до яких вiдносять обладнання, верстати, виробничi споруди, матерiально-технiчнi запаси, житлове будiвництво та iн. Отже, валовi нацiональнi витрати – це сума всiх чотирьох видiв витрат у країнi.

Важливо наголосити, що пiд автономними сукупними витратами розумiють витрати, якi не знаходяться пiд впливом змiн у нацiональному доходi. А тепер проаналiзуємо бiльш детально перший iз складових елементiв загальних витрат.

Споживання на рiвнi домогосподарств головним чином залежить від розмірів доходу, яким розпоряджаються. Спрощена схема обчислення доходiв населення, якими розпоряджаються, є такою:

1. Доходи, одержанi населенням у зв’язку з його трудовою дiяльнiстю, включаючи доходи вiд пiдсобного господарства, iндивiдуальної трудової дiяльяльностi i т.д.

2. Доходи населення вiд власностi (проценти за вкладами, дивiденди та iн.).

3. Страховi вiдшкодування.

4. Доходи населення, одержанi в порядку перерозподiлу: пенсiї, допомога, cтипендiї.

5. Доходи, переданi населенням в порядку перерозподiлу: податки, внески, штрафи та iн.

6. Cтраховi платежi.

7. Всього доходiв, якими розпоряджаються: ( 1+ 2+ 3 +4 - 5 - 6).

Без сумнiву, на споживання впливатимуть i процентна ставка, i iнфляцiйнi очiкування, але ми абстрагуємось вiд подiбного впливу. Як витрачається доход домогосподарств? Безпосередньо на споживання та заощадження. Захiднi економiсти розрiзняють середню i граничну схильнiсть до споживання та заощадження. Середня схильнiсть до споживання обчислюсться за формулою:

Cпоживання (C).

Дохід(Д)

Cередня схильнiсть до заощадження обчислюється шляхом подiлу величини заощаджень на величину доходу, що знаходиться в розпорядженнi:

Заощадження(З).

Дохід (Д)

Для того, щоб обчислити, як змiниться споживання та заощадження у зв’язку зi змiною доходу, розраховують граничну схильнiсть до споживання i граничну схильнiсть до заощадженя. Цi показники обчислюються за формулами:

ГСС= Cпоживання (С) / Доходу (Д);

ГСЗ= Заощадження (З) / Доходу (Д).

Якщо, наприклад, дохід зрiс зi 100 до 150 грошових одиниць, споживання – з 80 до 110, а заощадження з 20 до 40 грошових одиниць, то гранична схильнiсть до споживання дорiвнюватиме 30/50 = 0,6.

Вiдповiдно гранична схильнiсть до заощадження складе: 20/50=0,4.

У сумi гранична схильнiсть до споживання i гранична схильнiсть до заощадження дорiвнюватиме – 1.

Тепер розберемось, що є функцiєю споживання та функцiєю заощадження. Нi для кого не секрет, що багатi заощаджуватимуть бiльше, нiж бiднi, не тiльки абсолютно, але i вiдносно. Дуже бiднi зовсiм не можуть заощаджувати. Бiльше того, вони щорiчно витрачають бiльше, нiж заробляють, покриваючи рiзницю збiльшенням боргiв або використанням минулих заощаджень. Таким чином, доход є основним фактором, що визначає заощадження.

У табл. 1 наведенi данi про споживання та заощадження, взятi з офiцiйного звiту про обстеження становища сiмей CША, проведене в 1950 роцi . В колонцi 2 показано чисте заощадження для кожного рiвня доходу, що знаходиться в розпорядженнi сiм’i. Рiвень "нульового заощадження", коли сiм’я не збiльшує та не скорочує своїх заощаджень, а cпоживає все, що одержує, приходиться на дохід в 4 тис. дол. i нижче цього рiвня.

Споживання перевищує дохід, заощадження виражене мiнусовим числом (-170 дол. i -110 дол). Вище 4000 дол. заощадження позитивне. Нас цiкавить економiчний аналiз не просто загальних сум заощадження i cпоживання, а додаткового заощадження i cпоживання iз кожного додаткового долара доходу. Так, при збiльшеннi доходу з 4тис. до 5тис. дол. додаткова 1000 дол. дiлиться на 850 дол. додаткового споживання i 150 дол. додаткового заощадження, iншими словами в пропорцiї 85:15. Як одержанi цi цифри? Вони одержанi шляхом вiдрахування 4 тис. дол. вiд 4850 дол. i "0" дол. вiд 150 дол.

Переконайтесь, що при збiльшеннi доходу понад 5тис. дол. додатковий доход розпадеться на споживання та заощадження в пропорцiї вiдповiдно 75:25, 64:36 i т.д. Тепер ви згоднi, що iз кожного долара додаткового доходу бiльш багатi будуть споживати дещо менше, нiж бiднi? Отже, заощадження в основному мають сiм’ї, чиї доходи перевищують середнiй рiвень. Щоб зрозумiти, як заощадження й iнвестицiї визначають рiвень нацiонального доходу та зайнятостi, ми повиннi детально розглянути, по-перше, графiк схильностi до заощадження, який показує залежнiсть мiж доходом i споживанням.

Таблиця 1

Чистий дохід після

сплати податків, дол.

Чисте заощадження (+) або перевищення споживання над заощадженням (-), дол.

Споживання, дол.

2000

-170

2170

3000

-110

3110

4000

0

4000

5000

+150

4850

6000

+400

5600

7000

+760

6240

8000

+1170

6830

9000

+1640

7360

10000

+2150

7850

Ця залежнicть може бути представлена у формi дiаграми. У табл. 1 витрати на споживання ( колонка 3) cпiвставленi з чистими сiмейними доходами ( колонка 1). Через одержанi точки А, В, С, Д, Е, F, Y, H проведена плавна крива. Вона i називасться графiком споживання, або графiком схильностi до споживання, або часто-просто схильнiстю до споживання. Графiк споживання є вихiдним, важливим поняттям, основнi властивостi якого ми повиннi вивчити (рис. 4).

Рис. 4. Графік схильності до споживання

Лiнiя, проведена пiд кутом 450, повинна показувати нам, чи є витрати на споживання рiвними, бiльшими чи меншими, нiж рiвень доходу. Точка, в якiй крива споживання пересiкає лiнiю пiд кутом 450, показує нам той рiвень чистого доходу, при якому сiмейнi бюджети знаходяться у станi рiвноваги. На нашому графiку точкою рiвноваги є "В". У цiй точцi витрати на споживання дорiвнюють чистому доходу. При даному рiвнi ciм’ї нiчого не позичають i нiчого не заощаджують. Нi в якiй iншiй точцi кривої схильностi до споживання сiмейнi бюджети не знаходяться в станi рiвноваги. Праворуч вiд точки "В" крива розмiщена нижче лiнiї 450. Стрiлки на малюнку показують, що вiдстань по вертикалi (витрати на споживання) менше, нiж вiдстань по горизонталi (чистий доход).

Якщо сiм’ї не витрачають всього свого доходу, то це означає, що залишок заощаджується. Лiнiя 450 говорить ще про бiльше: вона дає нам можливiсть визначити, яку суму сiм’я заощаджує. Величина чистого заощадження вимiрюється вiдстанню вiд схильностi до споживання до розмiщеної вище лінії 450, як це показано вiдповiдною стрiлкою на рис. 5.

Рис. 5. Графік схильності до споживання

Аналогiчно до цього, лiворуч вiд точки "В" крива розмiщена вище лінії 450. Перевищення витрат над доходом є "чисте мiнусове заощадження." Воно обчислюється вiдстанню по вертикалi мiж двома лiнiями.

Отже, якщо крива схильностi до споживання розміщена вище лінії 450, то сiм’я проїдає заощадження. Коли обидві лінії зустрiчаються, ciмейний бюджет знаходиться у станi рiвноваги. Коли крива схильностi до споживання розмiщена нижче лінії 450, сім’я має позитивнi заощадження. Величина проїдання чи нагромадження завжди вимiрюється вiдстанню мiж двома лiнiями.

З графiка споживання ми легко можемо одержати новий графiк - схильностi до заощадження. На горизонтальнiй осi ми вiдкладаємо чистий доход. Вертикально – те, що ciм’я не витрачає, тобто її чистi заощадження, мiнусове або позитивне за своїм знаком рис. 5). А тепер звернiмо особливу увагу на додаткову величину, яку населення хоче витратити на споживання, якщо є додатковий долар доходу. Економiсти настiльки зацiкавленi в цьому поняттi, що дали йому спецiальну назву: "гранична схильнiсть до споживання". На рис. 5 видно, що мiж точками "В" i "C" доход зрiс на 1 тис. дол.: з 4тис. до 5тис. дол. Таким чином, додаткове споживання складає 0,85 вiд додаткового доходу. Iз кожного додаткового долара доходу 85 центiв йде на споживання i 15 центiв – на заощадження. Отже, ми можемо сказати, що мiж "В" i "C" гранична схильнiсть до споживання дорівнює 0,85. Гранична схильнicть до споживання має початкову величину для бюджетiв бiдних сiмей в 0,89, а пiд кiнець для сiмей з високими доходами падає до 0,49. Разом з граничною схильнiстю до споживання, йде поняття граничної схильностi до заощаджень.

Витрати на інвестиції. Валові та чисті інвестиції

Аналiзу витрат на iнвестицiйнi товари присвячене друге питання. Вивчення останнього почнiть з розкриття змicту логiчних понять, таких як: iнвестицiйна дiяльнiсть, iнвестори, реальнi та фiнансовi, валовi та чистi iнвестицii.

Витрати на iнвестицiї – це витрати на iнвестицiйнi засоби, до яких вiдносять всi види майнових та iнтелектуальних цiнностей, що вкладаються в об’єкти довгострокової пiдприсмницької та iнших видiв дiяльностi, в результатi якої утворюється доход або досягається соцiальний ефект.

Пiд iнвестицiйною дiяльнiстю мається на увазі сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави з реалiзацiї iнвестицiй. Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється за рахунок:

а) засобiв громадян, недержавних пiдприємств, господарських асоцiацiй, товариств, а також суспiльних релiгiйних органiзацiй, iнших юридичних осiб, що базуються на колективнiй власностi;

б) засобiв бюджетiв, позабюджетних пiдприємств та органiзацiй, за рахунок власних засобiв i позик;

в) iноземного iнвестування, що здiйснюється iноземними громадянами, юридичними особами та державами;

г) фiнансових засобiв у виглядi кредитiв, випуску в установленому законодавством порядку цiнних паперiв і позик.

Cуб’єктами (iнвесторами й учасниками) iнвестицiйної дiяльностi виступають державнi, акцiонернi, кооперативнi, спiльнi та iншi пiдприємства й органiзацiї, вiтчизнянi та iноземнi громадяни, юридичнi особи, держави.

Iнвестори – це суб’єкти iнвестицiйної дiяльностi, що приймають рiшення про вкладення власних, позичених i залучених майнових та iнтелектуальних цiнностей.

Iнвестори можуть виступати у ролi вкладникiв, кредиторiв, покупцiв, а також виконувати функцiї будь-якого учасника iнвестицiйної дiяльностi. Учасниками інвестиційної дiяльностi є вiтчизнянi й iноземнi громадяни, юридичнi особи, що забезпечують iнвестування в якостi виконавця замовлень на пiдставi доручення iнвестора.

Об’єктами iнвестицiйноiї дiяльностi є заново створенi та модернiзованi основнi фонди й оборотнi засоби у всiх галузях i сферах народного господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади – технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об’єкти власностi, а також майновi права.

Реальнi iнвестицiї – це вкладення в основний капiтал i на прирiст матерiально - виробничих засобiв. У сучасних умовах витрати на науку, освiту, пiдготовку та перепiдготовку кадрiв по сутi також є реальними iнвестицiями.

Фiнансовi iнвестицiї – вкладення капiталу в акцiї, облiгацiї, iншi цiннi папери. Фiнансовi iнвестицiї лише частково направляються на збiльшення реального капiталу, бiльша їх частина є непродуктивним вкладенням капiталу. Суть справи в покупцi титула власностi. В усiх угодах такого роду в наявностi трансфертнi ( передатковi) операцiї.

Iнвестицiї розглядались радянськими економiстами як капiтальнi вкладення, тобто одноразовi витрати на вiдтворення основних фондiв, що вiдповiдало умовам i принципам функцiонування адмiнiстративно- командної економiки. Перехiд на ринковi вiдносини ( для інвестиційної сфери, це перш за все – вiдмова вiд жорсткого вертикального планування, рiзке зниження державних капiталовкдадень) потребував перегляду поглядiв на суть iнвестицiй.

Розрiзняють валовi та чистi iнвестицiї. Валовi iнвестицiї включають в себе всi iнвестицiї, а саме тi, якi пов’язанi із замiною зношеного обладнання та тi, завдяки яким зростає кiлькiсть обладнання. Iнвестицiї на покупку нового обладнання є чистими.

Вплив інвестицій на зростання національної економіки. Модель макроекономічного мультиплікатора

Роль iнвестицiй у макроекономiцi подвiйна: по-перше, iнвестицiї виступають як компонент витрат, рiзкi змiни в iнвестицiях вирiшальним чином можуть вплинути на сукупний попит, а отже, на обсяг виробництва та зайнятiсть. По-друге, iнвестицiї ведуть до нагромадження капiталу. Розширення виробничих потужностей зумовлює збiльшення потенцiйного обсягу виробництва й економiчне зростання у довгостроковiй перспективi.

У ринковiй економiцi проблеми зростання вирiшуються через дiю вiдповiдних ринкових механiзмiв, спiввiдношення попиту та пропозицiї, що визначає необхiднi пропорцiї мiж споживанням та iнвестицiями. Однак, ця пропорцiйнiсть досягається через свою протилежнicть – через постiйне накопичення диспропорцiй та їх насильницьке розв’язання – перiодичнi кризи, що призводять, як ми бачили з попередньоi теми, до циклiчного розвитку.

У змiшанiй економiцi об’єктивнi закономiрностi розвитку товарного виробництва поєднуються з регулюючою функцiєю держави, що й дає можливiсть формувати науково-обгрунтовану iнвестицiйну полiтику в поєднаннi з відповідною їй полiтикою доходiв, яка визначає розмiри та cтруктуру споживання в суспiльствi. Це дозволяє у стислому виглядi cформулювати ряд вимог до процесу використання нацiонального доходу в межах нацiональної економiки.

1. При здiйсненнi нагромадження за умов науково-технiчного прогресу необхiдно брати до уваги зростання органiчної будови виробництва, яке веде до зниження частки живої працi у виробництвi, скорочення зайнятостi, зменшення доходiв, купiвельної cпроможностi, що стає перепоною на шляху реалiзацiї збiльшених обсягiв виробництва. Тому iнвестицiйна полiтика повинна корегуватися через мультиплiкатор з полiтикою доходiв.

Мультиплiкатор (помножувач) – чисельний коефiцiєнт, який вiдбиває мiру змiни доходiв при заданому зростаннi iнвестицiй. Наприклад, якщо при збiльшеннi iнвестицiй на 5 млрд. грошових одиниць нацiональний доход зростас на 15 млрд. грошових одиниць, то мультиплiкатор дорiвнюватиме 3. Вiн є величиною зворотною "граничнiй схильностi до заощадження" або, iнакше кажучи, якщо суспiльство з 1000 одиниць доходу 2/3 спрямовує на споживання, а

1/3 – на заощадження, то величина мультиплiкатора буде зворотною 1/3, тобто дорiвнюватиме 3. Тому, при заданiй величинi нацiонального доходу, визначаючи розмiри фонду нагромадження, необхiдно враховувати, що iнвестицiї виявляють мультиплiкацiйну дiю на рiвноважний стан як розмiру нацiонального доходу, так i на спiввiдношення мiж фондом нагромадження та фондом споживання. Так, при змiнi обсягу iнвестицiй на 10 одиниць точка рiвноваги нацiонального доходу перемiститься на 30 одиниць, що вiдповiдає змiнi розмiру нацiонального доходу (мультиплiкатор дорiвнюс 3). Тому в наведеному прикладi на кожну одиницю приросту iнвеcтицiй в суспiльствi необхiдно передбачити заходи щодо реалізації трьох додаткових одиниць. Це можуть бути заходи для збiльшення товарiв кiнцевого споживання, заробiтної плати, зростання державних виплат, заохочення пiдприємництва зменшенням податкiв тощо.

2. При визначеннi розмiрiв фонду нагромадження необхiдно враховувати головну проблему реалiзацiї валового суспiльного продукту. В іншому випадку збiльшення iнвестицiй зiткнеться, наприклад, з нестачею будiвельних потужностей, що призведе до незавершеного будiвництва, зниження ефективностi суспiльного виробництва. Iнвестувати можна лише те, що зберiгається або отримується у кредит у минулого чи майбутнього.

Тому, для збалансованого розвитку економiки, обсяг фонду нагромадження повинен дорiвнювати сумi заощаджень у суспiльствi.

В іншому випадку економiка вiдчуватиме перевантаження або кризу надвиробництва, або дефiцит.

Для врегулювання цих процесiв у розпорядженнi держави є могутнi пiдйоми економiчного впливу фiскальної полiтики (податки та державнi витрати), грошово- кредитної системи тощо. Звернiть увагу: заощадження ми визначили так званим залишковим методом, тобто подали їх як залишок тiєi величини вiльного вiд податкiв доходу, з якої вирахували витрати на споживання. Щоправда, не у всiх моделях визначають заощадження таким методом. Наприклад, у класичнiй моделi зазначеним методом визначається споживання, а не заощадження: споживання є залишком тiєi cуми вiльного вiд податкiв доходу, з якої були зробленi заощадження. Заощадження здiйснюють однi економiчнi агенти, а iнвестицiї можуть робити зовсiм iншi економiчнi cуб’єкти. Заощадження багатьох домашнiх господарств є джерелом iнвестицiй. Проте, домогосподарства, як i окремi люди, не роблять капiталовкладення, або iнвестування, що пов’язане з реальним приростом капiтального добра суспiльства. При цьому "заощаджувач" та "iнвестор" не поєднуються в однiй особi. Заощадження домогосподарств використовуються для iнвестування, в основному, через канали банкiвської системи. Джерелом iнвестицiй є також накопичення пiдприємств, якi функцiонують у рiзних сферах суспiльного виробництва. У цьому разi "заощаджувач" та "iнвестор" уже збiгаються. Значення заощаджень домашнiх господарств, якi одночасно не є пiдприємницькими фiрмами, дуже велике, але незбiгання процесiв заощадження та iнвестування призводить нацiональну економiку до нерiвноважного стану. Отже, джерелами iнвестування є як власнi, так i позиковi кошти.

3. Власнi заощадження виробники нацiонального доходу (бiзнес) перетворюють безпосередньо, орiєнтуючись на ринкову кон’юнктуру вiдповiдних товарiв i послуг. Чужi заощадження (держави i населення) iнвестуються у виробництво через виконання державного бюджету i ринок цiнних паперiв та кредиту. При цьому останнiй функцiонує на основi пошуку рiвноваги мiж попитом та пропозицiєю iнвестицiй.

4. При розробцi полiтики iнвестицiй і доходiв необхiдно враховувати, що однаковi економiчнi механiзми дiють по-рiзному за рiзних умов суспiльного виробництва. Так, якщо при неповнiй зайнятостi перевищення iнвестицiй над заощадженнями може бути стимулом економiчного зростання та збiльшення виробництва нацiонального доходу, то аналогiчний процес за умов повної зайнятостi призведе до збiльшення грошового нацiонального доходу, оскiльки зростуть "грошовi цiни", а реальний нацiональний доход не може перевищити рiвень, що вiдповiдає повнiй зайнятостi. В результатi будуть створенi умови для розкручування iнфляцiйної спiралi, яка виявить руйнiвний вплив на економiку.