Тема 5. МонополІя та конкуренцІя

Нові категорії і поняття: монополія; монопсонія; олігополія; конкуренція; досконала конкуренція; недосконала конкуренція; монопольна ціна; природна монополія; картель; синдикат; трест; концерн; конгломерат; антимонопольне законодавство; домінуючий стан; концентрація; централізація; частка на ринку підприємця; недобросовісна конкуренція.

Виникнення в ХІХ столітті заводів і фабрик, підвищення продуктивності праці призвело до концентрації виробництва та капіталу, а це стало підґрунтям до першої кризи перевиробництва. Шляхом виходу з кризи було виникнення монополістичних об’єднань. Тому так важливо розібратися в умовах виникнення монополій, еволюції розвитку, механізмах формування та функціонування. Визначити основні риси й умови існування інших типів ринкових структур, таких як досконала конкуренція, олігополія, монополія, монопольна влада та монополістична конкуренція. Розкрити основні принципи, завдання та законодавчі аспекти антимонопольного законодавства у країнах з розвинутою економікою та в економіці України.

Виникнення та суть монополізму. Форми монополій. Монополія та монопольна влада

Вивчення першого питання полягає в необхідності визначення суті монополізму та розкриття основних причин його виникнення. Закономірно, що є декілька визначень монополії, наприклад, монополія (від грец. "monos"– один, "poleo" – продаю) – це ринок, на якому працює один продавець, який виробляє переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливає на процес ціноутворення та привласнює високі (монопольні) прибутки. Це виняткове право будь-якого виду господарської діяльності, що належить юридичній особі або державі, виключне право, якими володіє держава, підприємство, організація чи окрема особа на здійснення певної діяльності. Це великі об’єднання виробників будь-якої організаційної форми, що зосередили у себе переважний об’єм виробництва окремих видів товарів і мають через це фінансові переваги перед іншими виробниками. Монополія – ринкова структура, коли на ринку одна фірма являється єдиним виробником продукту, що не має близьких замінників. До того ж, поява у цій галузі конкурентних фірм заблокована значними вхідними бар’єрами. До бар’єрів відносять фактори, які ускладнюють або віддаляють вихід фірм на існуючий товарний ринок у ситуації, при якій вже діючі підприємства одержують надприбутки. Бар’єри можуть виникнути як наслідок антиконкурентних дій суб’єктів, зокрема, таких як: встановлення контролю над ринками сировини або збуту; встановлення монопольними утвореннями занижених цін з метою усунення конкурентів; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівлі або колом споживачів; неправомірні угоди між конкуруючими господарюючими суб’єктами, спрямовані на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, націнок; інші дії, що обмежують доступ на ринок продавців, покупців та інших господарюючих суб’єктів.

Монополіст як єдиний виробник певного товару чи послуги може значно підвищити ціну продукту, не турбуючись про дії конкурентів, якщо попит на його продукцію є нееластичним. Це призводить до певної дискримінації споживачів, внаслідок чого частина членів суспільства не отримує цей продукт, бо ціна на нього для них надто велика. За умови існування конкуренції на цьому ринку споживачі спожили б більше цього продукту – тому що ціна його була б меншою.

Закономірності розвитку суспільного виробництва (процес концентрації виробництва та централізації капіталу, еволюція власності від індивідуальних форм до колективних) є основою виникнення та функціонування монополій. При збільшенні розмірів підприємств діє так званий ефект на масштабах, тобто скорочуються витрати на виробництво продукції, зростає продуктивність праці, збільшується прибуток.

Основною причиною зміни розмірів підприємств є науково-технічний прогрес. Так, технічне ускладнення виробництва тривалий час йшло паралельно зі збільшенням його розмірів. Починаючи з 70-х років ХІХ ст., напрями НТП ефективно реалізуються переважно на порівняно невеликих підприємствах, хоча деякі, як і раніше, потребують укрупнених форм виробництва. Загалом, як свідчить практика, середній розмір промислового підприємства стабілізується чи скорочується. Оптимізація загальної розмірної структури підприємств досягається в останні роки не стільки укрупненням їх розмірів, скільки пошуком раціонального поєднання підприємств різних розмірів.

Характерна риса сучасної ринкової економіки – зростаюча хвиля поглинань і злиття. Вона відбувається у межах крупного бізнесу, де панує невелика кількість гігантів. Їх конкурентоспроможність залежить від боротьби не проти дрібних, а проти собі подібних підприємств. Як наслідок цієї боротьби, відбувається процес "мегазлиття". Хвиля поглинань і злиття відбувається і на міжнародному рівні. Спостерігається швидке та глибоке переплетіння активів великих компаній різних держав.

Існує три види злиття: горизонтальним є злиття господарюючих суб’єктів, які виробляють та продають однакову продукцію, вертикальним є злиття, які виробляють і продають продукцію, необхідну кожній з них на різних етапах виробництва, тобто їх господарські зв’язки визначаються поняттям "продавець - покупець", злиття конгломератів є злиття господарюючих суб’єктів, зайнятих в різних галузях. Якщо у початковий період панівними формами монополій були трести, картелі, синдикати, які по суті є наслідком горизонтальної інтеграції (злиття), то через розвиток антимонопольного законодавства, прийняття антитрестівських законів їх роль знизилась при різкому посиленні вертикального комбінування та диверсифікації виробництва. Так, на сьогодні, у системі виробничих монополій розвинених країн з ринковою економікою провідне місце посідає концерн. Концерн – багатогалузеве об’єднання, до складу якого входить цілий ряд підрозділів і філій, які, як правило, діють за принципом автономії. Так, наприклад, з 200 наймогутніших корпорацій (акціонерних товариств) США частка багатогалузевих – досягла 96 \%, близько 80 \% – транснаціональні.

Розрізняють, залежно від функціонального призначення, такі типи монополій:

1) природна, тобто, як наслідок об’єктивних причин (наприклад, через використання рідкісних природних ресурсів);

2) організаційна – об’єднання однакових за профілем видів діяльності підприємств і організацій, створюваних з метою зменшення числа об’єктів управління: галузева, відомча монополія, різні види асоціацій;

3) технологічна коли, за певної технології попит на продукт може задовольнити одне чи кілька підприємств (енергетика, залізничний транспорт, міське комунальне господарство);

4) економічна, чи господарська виникає шляхом домовленостей і угод між господарськими суб’єктами чи в результаті перемоги в конкурентній боротьбі на ринку;

5) науково-технічна, коли проникнення в галузь обмежують патенти і ліцензії (вона носить тимчасовий характер).

До цих типів монополій треба додати монополію держави у деяких видах господарської діяльності: організація випуску та регулювання пропозиції грошей, забезпечення населення суспільними товарами, монополія на ринках товарів нееластичного попиту.

Залежно від рівня управління існує:

монополія держави на організацію економіки;

монополія міністерств і відомств;

монополія підприємств і організацій.

Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

Основні показники монопольної влади:

відсутність досконалих товарів-замінників;

існування різноманітних вхідних і вихідних бар’єрів, що фактично стають - джерелом монопольної влади;

при монополії фірма-монополіст диктує ціну, здійснює відчутний контроль за нею, оскільки контролює загальний обсяг пропозиції.

Конкуренція, її сутність, види та роль в економіці. Недосконала конкуренція

Конкуренція (лат. сoncurere – зіштовхуюсь) – економічне суперництво і боротьба між приватними і колективними товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва та збуту, за привласнення найбільших прибутків, у процесі якої стихійно регулюються пропорції суспільного виробництва. Конкуренція – об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати та ін.

До найважливіших функцій конкуренції належить:

регулююча – споживач через попит визначає, що і в якій кількості виробляти;

алокаційна (розміщення) – відбувається розміщення факторів виробництва;

інноваційна й адаптивна – відбувається орієнтація факторів виробництва на зростання продуктивності праці, на максимальну ефективність;

розподільна – виявляється ступінь диференціації виробничих ресурсів;

контролююча – жоден діючий або потенційний виробник чи покупець не може посісти на ринку монопольне положення на довготривалий строк.

Головні форми конкурентної боротьби:

цінова – війна цін, тіньові ціни, сезонний розпродаж за зниженими цінами та ін.;

якість товару на ринку;

товарна конкуренція, яка здійснюється шляхом до і після продажного обслуговування;

реклама – як товару, так і торгової марки фірми виробника.

В останні десятиліття конкурентна боротьба постійно посилюється. Це пов’язано з уповільненням темпів економічного зростання у розвинутих країнах з ринковою економікою, існуванням кризи ряду базових галузей господарства, з глибоким циклічним спадом, що періодично виникає у виробництві. Темпи диференціації виробництва, збільшення різноманіття товарів і послуг, тобто збільшення кількості сегментів на ринках значно випереджають темпи зростання попиту споживачів, що призводить до значної конкурентної боротьби за платоспроможний попит споживачів не тільки на ринках товарів – замінників, але навіть і на непов’язаних між собою ринках. Тому все агресивнішою стає реклама як один з основних методів боротьби за гроші споживачів, які обертаються на інших ринках. Так, на сьогоднішній день фірми іноді витрачають до 40 \% свого прибутку на рекламу.

Досконала конкуренція та чиста монополія зустрічаються відносно рідко. Значно частіше в ринкових економіках домінують такі типи ринкових структур, як монополістична конкуренція та олігополія.

Монополістична конкуренція – це ринкова ситуація, за якої велика кількість виробників реалізує схожу, але не ідентичну продукцію, намагаючись надати їй реальних або уявних виключних якостей. Ринок монополістичної конкуренції найбільш поширений у сучасній ринковій економіці (виробництво одягу, косметики, ліків, електроприладів, кондитерських виробів, харчова промисловість, побутові послуги населенню та ін.). Інша ситуація утворюється при олігополії, коли мала кількість великих фірм виробляє основну частку даної продукції. Характерні риси олігополії (від грец. "oligos" – декілька, "poleo"– продаю, торгую):

1) невелика кількість фірм у галузі;

2) наявність високих бар’єрів для входження в галузь;

3) загальна взаємозалежність.

Фірми, які володіють певною монопольною владою, досить часто намагаються застосувати одну з форм недосконалої конкуренції – цінову дискримінацію. Вона полягає в тому, що однакові товари фірма продає різним покупцям за різними цінами залежно від їх платоспроможності.

Обов’язковими умовами при цьому виступають:

1) фірма має достатньо високу ступінь монопольної влади;

2) фірма має можливість сегментувати ринок, тобто поділити покупців на різні групи (наприклад пільги чи знижки студентам, пенсіонерам);

3) споживач, який купує товар за нижчою ціною, не має можливостей його перепродати дорожче.

За допомогою цінової дискримінації фірма отримує за рахунок споживачів надприбутки, що призводить до неефективного розподілу обмежених ресурсів у суспільстві на її користь і тому потребує обов’язкового обмеження з боку антимонопольних органів державної влади.

Антимонопольне законодавство

Слід пам’ятати, що загроза від фірм, які володіють монопольною владою, полягає в тому, що там, де вони панують, зникає вільна конкуренція. Монополісти одержують можливість маніпулювати цінами для власної вигоди та на шкоду суспільству загалом. Тому виникає завдання обмеження діяльності фірм, які володіють монопольною владою, або, якщо це ускладнено, навіть їх ліквідації. Так, в США для визначення ступеня монополізації ринку застосовують так званий "індекс концентрації ринку Герфіндаля" (Н):

,

де Н – індекс Герфіндаля; Р1, Р2,…Рn – відповідно частки фірм на

ринку у \%.

Антимонопольне законодавство та державне регулювання окремих галузей мають одну мету – забезпечити економічні умови для росту добробуту суспільства та недопущення перерозподілу національного багатства на користь монополістів. Якщо антимонопольне законодавство вирішує завдання, впливаючи на інституціональну структуру виробництва та поведінку господарюючих суб’єктів, то державне регулювання безпосередньо, через визначення цін та, в окремих випадках, адміністративних і економічних меж ринків збуту, а також шляхом введення вимог до об’єму та якості товарів і послуг. В Україні основними адміністративними способами державного регулювання діяльності монополій є:

встановлення цін і тарифів (граничних рівнів цін, торговельних надбавок і націнок), граничних нормативів рентабельності;

декларування зміни цін;

встановлення стандартів і показників якості на товари та послуги;

регулювання обсягів ринку (виробництва);

встановлення держзамовлення та держконтракту;

тарифного регулювання імпорту й експорту товарів.

У країнах з розвинутою ринковою економікою характерним є існування чистої чи різних видів недосконалої конкуренції в більшості галузей економіки. І, навпаки, в економіці України домінуючу роль посідають монополії. Так, у машинобудуванні близько 70 \% підприємств є абсолютними монополістами. Тому демонополізація економіки є важливим завданням на шляху до ефективно діючого конкурентного ринку. Головне завдання демонополізації – збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на товарних ринках, та обмеження чи припинення монопольної діяльності. Існують такі способи демонополізації (залежно від особливостей монополізованих ринків):

децентралізація управління;

зниження чи зняття бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі товарні ринки;

стимулювання вступу на монополізовані товарні ринки нових господарюючих суб’єктів;

поділ державних монопольних утворень;

ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Ці способи передбачають певні дії з боку відповідних державних органів влади. Так, у перехідній економіці при децентралізації управління виконуються такі заходи:

1) розмежування функцій управління між різними органами влади й управління;

2) обмеження та регламентування функцій органів державної влади, органів місцевого самоврядування стосовно господарюючих суб’єктів і позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатись у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавством України;

3) скорочення кількості галузевих органів державної виконавчої влади.

Антимонопольне законодавство ґрунтується на принципах:

захист і посилення необхідної умови ефективного функціонування кожного ринку – конкуренції;

при розв’язанні тих або інших конкретних справ слід виходити з економічного осмислення всього балансу монопольних і конкурентних сил, а саме:

а) ознакою монополії є не великий розмір компанії та навіть не розміри контрольованого ринку, а наявність у компанії монополістичних намірів і достатньої ринкової влади для їх здійснення;

б) при порушенні антимонопольного законодавства суттєве значення має доказовість наявності монопольної влади;

в)монопольна влада визначається як можливість тієї чи іншої компанії контролювати ціни та виключати конкуренцію.

Існує два основних шляхи реалізації принципів боротьби з монополізмом: законодавчий та адміністративний.

Для дотримання антимонопольного законодавства створюються відповідні державні органи. Таким державним органом в нашій країні є Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення. Він має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нового економічного об’єднання необхідно здійснити обов’язкову реєстрацію в цьому державному органі. На початку 1992 року прийнято закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". В березні 2001 року в Україні було прийнято новий Закон «Про захист економічної конкуренції». В ньому передбачається контроль за створенням, реорганізацією (злиттям) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій і зловживання монопольним становищем. Згідно з цим законом, монопольним слід вважати становище, коли частка підприємства на ринку перевищує 35\%. Подібні державні органи й антимонопольні закони вже давно існують у розвинених країнах з ринковою економікою. Так, у Канаді діє Бюро політики в галузі конкуренції, яке стежить за виконанням спеціального федерального закону про конкуренцію. У ФРН діє закон проти обмеження конкуренції. Про значущість цього закону свідчить той факт, що на його прийняття витрачено 10 років.

Основними завданнями антимонопольного регулювання в країнах з ринковою економікою вважають:

забезпечення оптимального балансу інтересів суспільства та монопольних утворень;

запобігання одержанню господарюючими суб’єктами надприбутків внаслідок використання монопольного становища;

гарантування нормативного рівня якості товарів, що виробляються монопольними утвореннями;

забезпечення необхідних обсягів товарів на ринку та доступу всіх членів суспільства до певних товарів, що постачаються на ринок монопольними утвореннями;

забезпечення товарами специфічних груп споживачів або територій.