Тема 7. Основи економІчноЇ дІяльностІ пІдприЄмства

Нові категорії та поняття: підприємство; державне підприємство; приватне підприємство; капітал; основний і оборотний капітал; фізичне і моральне зношування капіталу; амортизація; витрати виробництва; собівартість; прибуток; рентабельність.

Підприємство – первинна ланка національного господарства. Види підприємств і мета їх діяльності

Цією темою розпочинається вивчення мікроекономіки, тих економічних процесів, які виникають у первинній ланці національного господарства – на підприємстві. Головна увага при цьому приділяється з’ясуванню змісту підприємств за умов формування багатоукладної економіки, економічних засад їх функціонування, можливостям отримання прибутку та характеристиці факторів, що сприяють підвищенню прибутковості підприємств тощо.

При розгляді першого питання необхідно мати на увазі, що кожен вид економічної діяльності складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють продукцію, займаються комерцією, ведуть наукові дослідження з метою отримання прибутку.

Традиційно під підприємством розуміють будівельну організацію, завод, фабрику, банк, універмаг, магазин, інститут, шахту, інші заклади, що є самостійними господарськими суб’єктами з відповідною системою виробничих відносин.

Підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, наділений правами юридичної особи, який здійснює будь-який вид діяльності (не заборонений законом) з метою отримання прибутку [1].

Підприємство має штат працівників, веде повний набір бухгалтерської звітності, самостійно розпоряджається прибутком, тощо.

Зверніть увагу на те, що саме на підприємстві відбувається безпосереднє поєднання робочої сили із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП та ефективності виробництва. Від ефективності функціонування підприємств залежить створюваний валовий національний продукт, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут всіх верств населення.

Суть підприємства найбільш повно відображається у принципах його діяльності. Як самостійна господарська одиниця, вони користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредити, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію, із якого сплачуються рахунки іншим підприємствам за поставку засобів виробництва, виплачується заробітна платня працівникам підприємства, здійснюються інші платежі. Підприємство має печатку зі своєю назвою та товарний знак. Воно несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності.

Зайняті суспільною працею на підприємстві робітники, інженери та службовці утворюють трудові колективи цих підприємств. У політико-економічному розумінні трудовий колектив – це сукупний працівник підприємства і водночас суб’єкт економічних відносин, який здійснює суспільну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, установах і організаціях, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних та суспільних потреб.

Поряд з терміном “підприємство” в літературі вживають термін “фірма”. Фірма – це ім’я, під яким юридично повноправний господарський суб’єкт веде свої справи.

Проаналізуйте та поясніть причини неоднакового соціального становища працівників на підприємствах різних форм власності.

Метою підприємства є виробництво потрібних суспільству матеріальних благ і надання різноманітних послуг населенню, суспільству тощо. Безпосереднім стимулом для організації виробництва, заснування підприємства є перспектива одержати прибуток і використати його для задоволення своїх потреб. Інакше кажучи, завданням всіх підприємств є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах і реалізація на основі одержаного прибутку соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу та власника майна підприємства.

Підприємства можна класифікувати за різними критеріями: за формою власності, кількістю працюючих, сферою діяльності тощо.

Залежно від форм власності – (приватної, колективної, державної) функціонують такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство чи товариство, корпорація, державне підприємство.

Одноосібне володіння – підприємство, у якому майно належить одному суб’єкту, який самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за свою діяльність.

Партнерство (товариство) засновується на об’єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.

Як правило, товариства – це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їх членів.

Розрізняють такі види партнерства: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та командитне товариство (змішане).

Проаналізуйте ці види партнерства, порівняйте з одноосібним володінням, підкресліть переваги та недоліки таких видів підприємств.

Корпорація – це юридична особа, утворена об’єднанням на пайових (дольових) засадах коштів своїх членів (акціонерів) і належить до товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає лише власним капіталом.

Синонім сучасної корпорації – холдингові компанії – власники контрольних пакетів акцій групи дочірніх підприємств.

На практичному занятті, використовуючи реферативну форму підготовки матеріалу, слід більш глибоко проаналізувати діяльність корпорацій в Україні. Державні підприємства базуються на державній формі власності та поділяються на державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць, і загальнодержавні, що підпорядковуються вищим органам державної влади.

У процесі ринкового господарювання частина державних підприємств може бути приватизована, окрім тих казенних підприємств, які не підлягають приватизації за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працюючих виділяють наступні категорії підприємств: малі, середні, великі.

Зверніться до [1] та проаналізуйте, які підприємства відносяться до малих у різних сферах: будівництві, науці, роздрібній торгівлі тощо. Роль малого бізнесу в умовах соціально орієнтованої економіки досить значна. На його частку, наприклад, в Німеччині припадає – 2/3 ВНП, у США – близько 40 \%. Дослідіть механізм функціонування малих підприємств і обґрунтуйте їх розвиток в будівництві.

Фактори виробництва і їх взаємозв’язок. Виробнича функція. Граничний продукт

В працях західних науковців ще ХІХ ст., зокрема, в працях Ж.Б. Сея, міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва, кожний з яких створює його власнику особливий вид доходу є: капітал, земля та праця. Згідно з теорією “продуктивності капіталу”, кожен з факторів має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. На початку ХХ ст. і пізніше поряд з названими факторами стали називати діяльність з організації виробництва, яка приносить платню керуючому виробництвом, ризик, інформацію, час.

Марксистська політична економія розмежовує фактори виробництва та джерела вартості, зокрема, додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва, у тому числі і земля, виступають речовими факторами, але лише виробництва споживної вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому називають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об’єктивними, а робочу силу – суб’єктивним.

Сучасна економічна теорія традиційно виділяє сім груп факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологічний фактор. Характеристика факторів виробництва більш глибоко висвітлювалась в темі 2 «Основні проблеми економічного розвитку» даного курсу економічної теорії. Радимо звернутися до цієї теми, де дана більш глибока характеристика факторів виробництва та їх взаємозв’язків.

Як відомо, результатом економічного зростання є похідна від функціонування основних чинників виробництва, їх якісної і кількісної характеристики.

Якісна – характеризує якість використаних засобів виробництва, використання певних технологій, рівень техніки, кваліфікацію робочої сили тощо.

Кількісна – означає кількість факторів використаних у виробництві. Якщо у виробництві використовується необхідна кількість якісних факторів, то воно вважається ефективним. Цей зв’язок можна визначити математичною формулою, яка одержала назву “виробнича функція”. У загальному вигляді виробнича функція виглядає так:

П=f(Х1 , Х2 …. Хп),

де П – продукція в тому чи іншому вигляді; Х1 , Х2 …. Хп – виробничі фактори.

Виробнича функція відображає залежність між створеним продуктом і факторами, задіяними при його створенні.

Граничним продуктом від фактора є додатковий продукт, отриманий при збільшенні одного із факторів на одиницю (всі інші незмінні).

П1 = f [(х1 + 1), х2, х3 …… хη];

П1 – П = ∆ П – граничний продукт.

Існує закон спадної віддачі від факторів: спочатку (до досягнення кількісної відповідності між факторами) граничний продукт зростає, потім – спадає.

Значення виробничої функції (рис. 3) полягає в найвигіднішій комбінації факторів, необхідних для виробництва найбільшого обсягу продукту при найменших витратах.

Обсяг продукту

(П)

Фактори виробництва

(х1 , х2, х3 …… хη)

Рис. 3. Виробнича функція

Точка С відповідає максимальному випуску продукції та найбільш ефективному використанню факторів виробництва. За точкою С спрацьовує «закон спадної віддачі» факторів.

Виробничу функцію можна подати за допомогою іншої економіко-математичної моделі:

П = k (Пσ ж Мβ Фφ осн.) ,

де П – продукт; k – коефіцієнт приведення факторів до єдиного виміру; Пж – праця; М – матеріали; Фосн – фонди основні; (σ, β, φ) – ступені впливу кожного фактора на кінцевий результат.

Ця модель дозволяє спрогнозувати результати економічного росту з урахуванням витрат виробничих фондів, якості праці, впливу НТП на їх удосконалення.

П(t) = А(t) f (L(t), K(t), N(t)) ,

де П(t) – темпи приросту продукції; А (t) – темпи НТП; L(t), K(t), N(t) – темпи приросту затрат на фактори: L – робоча сила; К – капітал; N – земля.

Суть капіталу. Виробничі фонди підприємства та їх кругообіг

В економічній теорії сформувались різні підходи до визначення суті капіталу.

Він ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу й одержання доходу; з самозростаючою вартістю, що в процесі свого руху приносить додаткову вартість; з фінансовим ресурсом, що приносить прибуток власнику у вигляді процента; як певне вкладення, завдяки чому забезпечується одержання прибутку.

Капітал (від лат. сapitalis – головний) самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

Матеріально-речовий зміст капіталу – це речові та особисті, фінансові й інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари і послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та їх просування у сфері виробництва, обміну та споживання.

Соціально-економічну форму капіталу визначає власність економічних суб’єктів на засоби виробництва, створений продукт і отримання відповідних доходів.

За сучасних умов категорія капіталу аналізується за різними аспектами.

За сферою застосування – це промисловий, торговельний, позиковий.

За напрямами інвестування – речовий, людський капітал.

За роллю у створенні додаткової вартості – постійний і змінний.

За масштабами функціонування – національний, міжнародний.

За джерелами формування – власний і залучений.

За формами функціонування – індивідуальний, колективний, суспільний тощо.

За способом обороту та перенесення вартості на готову продукцію – основний та оборотний.

Розглянемо більш широко кругообіг і оборот промислового капіталу.

Капітал функціонує за схемою Г – Т – Г, постійно здійснюючи своєрідний рух по колу, безперервно повертаючись до своєї початкової форми.

Стадії руху промислового капіталу:

Закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС).

Виробництво товарів.

Продаж створеної товарної продукції.

ЗВ

Загальну формулу кругообігу капіталу можна записати таким чином:

Г-Т………….В…………..ТІ – ГІ

Кругообіг промислового капіталу – безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і повернення у свою початкову форму у збільшеному, розмірі.

Оборот капіталу – це безперервно повторюваний кругообіг, в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. Відрізок часу протягом якого до підприємця повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку, становить один оборот.

Кількість обертів авансованого капіталу за рік визначається за формулою:

,

де n – кількість обертів авансованого капіталу за рік; О – рік (12 місяців); о – тривалість одного обороту.

Окремі частини промислового капіталу обертаються з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини) функціонують декілька років (до кількох десятків) і беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах частинами, переносячи свою вартість на створену продукцію.

Ця складова промислового капіталу називається основним капіталом.

Предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо) повністю споживаються протягом одного виробничо-технологічного циклу. Їхня вартість повністю включається у вартість створеної з їх допомогою продукції. Після реалізації готової продукції у грошовій формі знову спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Отже, оборотний капітал – частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної платні) та, обертаючись, переносить свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Прискорення обороту капіталу збільшує масу та підвищує норму прибутку, тому раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів такого прискорення.

Оборот основного капіталу відбувається у формі амортизації, тобто поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру її зношування.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу. Фізичне зношування – втрата споживної вартості та вартості у результаті виробничого споживання і під дією сил природи (ржавіння, поломка тощо).

Моральне зношування відбувається при появі більш досконалого, дешевшого та якісно нового устаткування при збереженні фізичної придатності засобів праці, які знаходяться в експлуатації.

Амортизаційні відрахування – щорічне списання частини вартості основного капіталу, джерело відшкодування зношування основних засобів і джерело для майбутніх інвестицій.

Норма амортизації визначається, як виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

,

де – норма амортизації; К – початкова вартість основного капіталу; Р – затрати на ремонт обладнання; Л – ліквідаційна вартість засобів праці; n – нормативний строк служби основного капіталу.

За допомогою норми амортизації держава впливає на швидкість обороту основного капіталу, стимулюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Витрати виробництва. Прибуток і його призначення. Рентабельність

Процес створення та доведення до споживачів необхідних життєвих благ одночасно є процесом споживання (засобів і предметів праці, робочої сили). Життєві блага виступають прямим результатом затрат минулої (уречевленої у засобах виробництва) і живої праці людей. При цьому витрати поділяються на витрати суспільства та витрати окремих підприємств. Потрібно з’ясувати, чим обумовлене таке роздвоєння, які економічні відносини відображають витрати суспільства і витрати окремих підприємств, в яких формах на поверхні економічного життя вони виступають. При вивченні цього питання необхідно мати на увазі, що за умов ринкової економіки від суспільних витрат, що формуються на ринку, відокремлюються витрати на виробництво кожного підприємства. Витрати підприємства є дійсними матеріальними витратами на виготовлення товару, які складаються з витрат засобів і предметів праці, витрат на заробітну плату, науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи тощо.

Витрати виробництва – це вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.

У короткостроковому періоді витрати підприємства поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні.

Постійні витрати – це затрати на утримання будівель, адміністративного апарату, на орендну плату, рекламу, тощо. Вони не залежать від зміни обсягів виробництва.

Змінні витрати безпосередньо пов’язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сировину, електроенергію, заробітну плату тощо).

Сукупні витрати – це сума постійних та змінних витрат на виробництво.

Середні витрати визначаються як витрати на одиницю продукції:

Сукупні витрати

Середні витрати = -----------------------------------

Кількість виробленої продукції

Граничні витрати – це приріст витрат на виробництво ще однієї додаткової одиниці продукції:

Приріст сукупних витрат

Граничні витрати = ---------------------------------

Приріст продукції

Проаналізуйте, які витрати є зовнішніми для підприємства, внутрішніми, економічними, а також, які чинники сприяють зниженню витрат підприємства.

Додатковий продукт створюється на підприємствах завдяки винятковій властивості робочої сили створювати продукт більший, ніж потрібно для її відтворення. Тому підприємство не несе матеріальних витрат на виробництво додаткового продукту. Але його враховують витрати суспільства. Витрати суспільства кількісно перевищують витрати підприємства на величину додаткового продукту. Ця різниця і створює для підприємства можливість перекривати витрати й одержувати прибуток. Реалізація такої можливості вимагає від виробників зіставлення власних витрат із витратами суспільства. Витрати підприємства у грошовій формі складають собівартість продукції.

Залежно від функціонального призначення собівартість у господарській практиці поділяється на розрахункову, фабричну, виробничу, комерційну. Необхідно з’ясувати внутрішню будову (структуру) кожної із перерахованих видів собівартості.

Далі необхідно зрозуміти, що прибуток підприємства є різницею між ціною продажу (оптовою ціною підприємства) та собівартістю. Прибуток завжди належить власнику засобів виробництва, оскільки привласнення прибутку є однією з основних форм реалізації власності.

Власник розпоряджається прибутком на свій розсуд. Але світова практика свідчить, що власники (також колективні) більшу частину прибутку використовують на розвиток виробництва (розширення та технічну реконструкцію, підготовку кадрів, соціальні потреби колективу фірми, його преміювання тощо), не кажучи вже про сплату податків, процентів за кредит тощо. В Україні після всіх необхідних відрахувань у підприємств залишається так званий чистий прибуток, з якого формуються:

фонд розвитку виробництва, науки і техніки;

фонд соціального розвитку колективу;

фонд матеріального заохочення;

резервний фонд.

Охарактеризуйте економічне призначення цих фондів. В економіці, побудованій за ринковими принципами, інтерес до виробництва у підприємця заохочується саме прибутком.

Прибуток – це різниця між доходами від реалізації продукції та сукупними витратами на виробництво.

Виручка від реалізації – це валовий дохід підприємства. Якщо з нього вилучити витрати на виробництво, то залишиться валовий прибуток. Вже з валового прибутку підприємство сплачує податки, обов’язкові платежі тощо, після чого залишається чистий прибуток.

Самостійно проаналізуйте, як він використовується (див. ст. 18 [1]).

В умовах ринку прибуток відіграє досить важливу економічну роль:

є спонукальним мотивом підприємницької діяльності, а отже, рушійною силою функціонування та розвитку економіки;

сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, впровадженню досягнень НТП, поліпшенню якості продукції, збільшенню асортименту тощо;

є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Для оцінки рівня ефективності роботи підприємства, одержаний ним результат (валовий доход або прибуток) порівнюють з витратами або використаними ресурсами. Зіставлення прибутку та витрат показує рентабельність або норму рентабельності. Є два варіанти визначення норми рентабельності:

відношення прибутку до поточних витрат підприємства (собівартості);

відношення прибутку до авансових вкладень (основних виробничих фондів і оборотних засобів).

Обидва ці виміри пов’язані між собою через показник швидкості обороту авансованих вкладень:

; ,

де – прибуток; , – перший і другий варіанти рентабельності;

, – фонди використані й авансовані

Враховуючи, що / = n (число оборотів авансованих фондів за певний період), маємо: = ×n.

Якщо авансовані фонди здійснюють протягом року один оборот то норми рентабельності, обчислені обома способами, збігаються. Якщо час обороту перевищує рік, то норма рентабельності, обчислена за авансованими фондами, буде меншою, ніж обчислена за поточними витратами. При кількох оборотах на рік, норма рентабельності за фондами, перевищить норму рентабельності за поточними витратами.

Більш точним буде обчислення рентабельності за формулою:

,

де – норма рентабельності; – обсяг продукції; – різниця між ціною одиниці продукції і її собівартістю; – вартість основних виробничих фондів; – вартість оборотних засобів.

Рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції та обернено пропорційний вартості використання фондів і оборотних засобів.