Мармурова зала[ред. • ред. Код]
«Мармурова зала» («Синодальна зала»), виконана з білого та чорного мармуру, завжди вражала своєю величчю. Особливістю інтер'єру є наявність бічних колонади тааркади, за допомогою яких сформована дворівнева галерея.
У тимпанах одинадцятьох арок та в простінках між колонами, оздоблених буковинським алебастром, австрійським маляром професором Карлом Йобстом були нанесені живописні фрески на релігійну та історичну тематику. Зокрема, «Навернення у віру рівноапостольного імператора Костянтина», «Святкування дня присяги Буковини 1777 р.», «Перенесення мощів Святого Івана з Трапезунда до Сучави на початку XV ст.», «Заснування Релігійного фонду 1786 р.» тощо.
Зала була заввишки 20 м, на 2 метра вище сучасної. Стеля — мальовнича, дубова, різьблена з куполами, й багатою орнаментикою, звідки звисали кришталеві срібнілюстри.
Підлога була із чорно—білих мармурових плит у вигляді гуцульського килима. Два бокових входи і центральний з балконом з'єднували дві мармурові білі доріжки, на перетині яких знаходилось позолочене крісло—трон Митрополита.
Хоча після реставрації в 1963 році «Мармурова зала» змінила свій вигляд, проте й нині вражає своєю неповторню красою. Сьогодні можна милуватися відреставрованими декораціями поліхромно розписаної дерев'яної стелі та дрібними структурними деталями на склепіннях, пілястрах, фризах чи капітелях.
Червона зала[ред. • ред. Код]
Зліва від «Мармурової зали» — «Червона зала» («Зал засідань Священного Синоду»), інтер'єр якої зберігся у первісному вигляді. Приміщення нагадує надзвичайної краси дерев'яну шкатулку. Стіни оздоблені китайським шовком, стеля декорована орнаментом, що нагадує колекцію писанок, а підлога встелена паркетом з червоногобука, дуба та зеленої липи.
На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала, створені за старовинною технологією — нараховують аж п'ять шарів срібла. Якщо піднести до люстра свічку чи запальничку й уважно придивитися, замість одного вогника можна розгледіти саме п'ять. За легендою дзеркала здатні омолодити кожну жінку, яка в них подивиться, а кожного чоловіка — позбавити гріхів.
Раніше стіни «Червоної зали» прикрашали портрети всіх буковинських православних архієреїв (робота чеського професора живопису Кароля Свободи).
Блакитна зала[ред. • ред. Код]
«Блакитна зала» (сучасний інтер'єр)
Справа від «Мармурової зали» знаходиться «Блакитна зала». У минулому тут розміщувалась бібліотека Митрополита.
Тут же знаходився вхід до параклиса — каплиці Св. Іоана Нового Сучавського, з якої власне й почалося будівництво всієї резиденції. Обслуговували домашню церкву владики кілька ченців, які також відали всіма господарськими питаннями, зокрема й митрополичою кухнею.[14]
Сьогодні тут зал для прийому важливих гостей. У цьому ж приміщенні відведено місце для вшанування Йозефа Главки — у спеціальній ніші встановлено бюст зодчего, та його портрет.
Зелена зала[ред. • ред. Код]
Поряд з «Червоною залою» знаходиться «Зелена зала» — робочий кабінет Митрополита.
Від початку приміщення було прикрашене портретами австрійських монархів від часу входження Буковини до складу Габсбурзької імперії. Ці полотна були замовлені Міністерством культів і освіти Австрійської імперії буковинському живописцю Епамінандосу Бучевському. Після його смерті, роботу над картинною галереєю продовживЄвген Максимович.[15]
Перші зміни в інтер'єрі відбулися у 1919 році, коли королівська Румунія, анексувавши Північну Буковину, розпочала знищення «австрійської спадщини».
З другої половини XX ст. тут розміщено кабінет ректора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.