- •Історія пам'ятки[ред. • ред. Код]
- •Будівництво[ред. • ред. Код]
- •Архітектурний ансамбль[ред. • ред. Код]
- •Митрополичий корпус
- •Мармурова зала[ред. • ред. Код]
- •Червона зала[ред. • ред. Код]
- •Блакитна зала[ред. • ред. Код]
- •Зелена зала[ред. • ред. Код]
- •Семінарський корпус[ред. • ред. Код]
- •Монастирський корпус[ред. • ред. Код]
- •Дендропарк резиденції[ред. • ред. Код]
- •Резиденський мур[ред. • ред. Код]
- •Головна брама[ред. • ред. Код]
- •Сьогодення пам'ятки[ред. • ред. Код]
- •Палац[ред. • ред. Код]
- •Парк[ред. • ред. Код]
- •Заснування[ред. • ред. Код]
- •Радянська влада[ред. • ред. Код]
- •Сучасність[ред. • ред. Код]
- •Історія[ред. • ред. Код] Початок будівництва[ред. • ред. Код]
- •Етапи будівництва[ред. • ред. Код]
- •Парки Воронцовського палацу[ред. • ред. Код]
- •Колекції палацу[ред. • ред. Код]
- •Колекція живопису[ред. • ред. Код]
- •Подальша доля палацу[ред. • ред. Код]
- •6. Палац Розумовського (Батурин)[ред. • ред. Код]
- •Історія виникнення палацу в Батурині[ред. • ред. Код]
- •Батуринський палац Розумовського[ред. • ред. Код]
- •Подальша доля[ред. • ред. Код]
- •Сучасний стан[ред. • ред. Код]
Архітектурний ансамбль[ред. • ред. Код]
Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, що стала яскравим зразком постромантичних тенденцій в архітектурі, збудовано в дусі еклектики.
Комплекс чітко спланований і лаконічний, у своїй сукупності нагадує середньовічнийзамок. Двір з трьох боків замкнутий корпусами, які утворюють парадний курдонер, що нагадує своєрідний бароковий церемоніальний двір.
Архітектурний ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом. Вражаючими є практично всі архітектурні елементи — високі цегляні стіни, оздоблені червоною теракотою ірізьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною узором поливаною черепиці білого,голубого, зеленого і коричневого кольорів; вишукані ажурні ковані решітки тощо.[10]
Резиденція стала духовним символом толерантності буковинського краю, симбіозомархітектурних стилів і культур усіх народів, що проживали у цій місцевості. Контури стін відображають вплив візантійської та романської архітектур. Мавританськіелементи — вежі з куполами, які схожі на мінарети — нагадують про особливості культової архітектури сходу. Готичний стиль виражається у структурі дахів, декоративних деталях, динаміці куполу домашньої митрополичої церкви. І над усім цим домінує розмай різьби і розпису геометричної гуцульської орнаментики в оздобленні дахів та стель парадних залів. А все це разом творить всеперемагаючий акорд краси й гармонії.
Особливо виділяється покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою глазурованоючерепицею, яка утворює чіткий і красивий рисунок буковинських народних килимів. Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із піщанику.
Справжнім витвором ландшафтного мистецтва є бароковий сад, розбитий у курдонеріархітектурного ансамблю.
Ансамбль Митрополичої резиденції складається з трьох монументальних споруд — корпусів: «Митрополичого», «Семінарського» та «Монастирського».
Митрополичий корпус
«Митрополичий корпус», яким формується головна візуальна вісь архітектурного ансамблю, є пам'яткою архітектури національного значення (ох. № 778/1) з 24 серпня 1963 року.[11]
Збудований наприкінці головної алеї курдонера, палац буковинських митрополитів є домінантою всього комплексу. У ньому знаходились житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення — просторі апартаменти архієрея, де він працював і відпочивав, а також розкішні зали, де влаштовувались аудієнції високим гостям і відбувалися єпархіальнізасідання. В цій будівлі розміщалися служби митрополичої канцелярії й консисторії та адміністрація православного фонду.[12]
Особливістю екстер'єру «Митрополичого корпусу» є наявність портику, дах якого у центральній частині фасаду служить балконом «Мармурового залу». Архітектурна родзинка — купол параклису — височиє над східною частиною даху. Цей архітектурний елемент має ознаки готики, але одночасно нагадує мінарет. Цікавими є балкон, що оточує купол навколо, вітражі у формі шестилистника, а також унікальний об'ємний хрест на шпилі, який вказує католикам назахід, а православним на схід.
Серед головних приміщень палацу — великий, з масивними колонами, вестибюль на першому поверсі, та «Мармурова», «Червона», «Зелена» та «Блакитна» зали на другому. Своєю красою вражають навіть коридори, вистелені мозаїкою з мармуру, зі стелями у формі куполів.
Особлива увага приділялася і внутрішній обстановці. За проектами архітектора Ф.Кшензарського протягом 1879–1880 років були виготовлені стильні меблі для митрополичих апартаментів та інших приміщень. Усі освітлювальні пристрої — дві великі люстри по 120 свічок, чотири по 32 свічки, тридцять шість настінних ламп по 3 свічки, 4 настінних лампи по 1 свічці — було замовлено у віденського майстра В.Гіллара за ескізами інженерів І.Машутки та Ф.Шморанза.
У березні 1944 року румунсько-нацистські окупанти, які відступали під ударами червоної армії, спричинили пожежу, що майже повністю знищила шедевральну«Синодальну залу». Збитки вираховувались величезною сумою — понад 25 мільйонів карбованців, а втрату окремих архітектурних елементів та стародруків з митрополичої бібліотеки оцінити не можливо.
Тут двічі проводились реставраційні роботи за участю Київських, Львівських та місцевих майстрів під загальним керівництвом архітектора Михайла Шевченка.[13]