Батуринський палац Розумовського[ред. • ред. Код]

Ансамбль складався з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. Палац будували у 1799–1803 рр. Ця триповерхова будівля — рідкісний в Україні зразокпалладіанства, адже Камерон був палким прихильником творчості Андреа Палладіо. В ансамблі палацу Розумовського архітектор виявив здібності талановитого інтерпретатора палладіанства як течії в архітектурі.

Палац триповерховий. Один фасад прикрашено лоджією, другий-балконом. Бічні фасади мають напівротонди, що значно збагатили силуети палацу. В інтер'єри напівротонди відкриваються овальними залами. Відновлені наново і зруйновані колись флігелі парадного двору, адже зберігли креслення ансамблю.

За смертю графа будівництво припинили. Російська імперія майже постійно воювала чи захищала те, що встигла захопити. Дивний палац у провінції мало кого цікавив. І його отримали вояки імперії. Перебування в руках військових не сприяло збереженню покинутого палацу. Є відомості, що іноді будівлю використовували ян мішень для пострілів. На початку 20 століття палац стояв руїною.

Подальша доля[ред. • ред. Код]

Син Кирила, Андрій Розумовський, обрав собі за місце жительства Відень. Він ніколи не цікавився місцевими краєвидами. Замість нього тут залишався його управитель, який більше цікавився теж не краєвидами, а матеріальними цінностями, що належали його господарю. За однією з версій, саме він підпалив палац, щоб сховати сліди своїх крадіжок.

Кирила Розумовського поховали в Батуринi, попри те, що сам він більшість свого часу проводив у Петербурзі. Його поховано у Воскресенській церкві, що була зведена1803 році як усипальниця Розумовського. За свідченнями, лікар, що робив розтин гетьмана, був здивований великим розміром серця, тому i забальзамував його окремо. У 1927 році склеп Розумовського було розкрито. Було пограбовано нагороди i коштовності. Зрештою місцева більшовицька влада зачинила склеп. На 2008 р. нащадок Розумовського тимчасово заборонив відчиняти усипальню i проводити будь-які досліди.

У 1908 р. на XIV Всеросійському Археологічному з'їзді в Чернігові було порушено питання про подальшу долю палацу. З 1911 р. ним опікувалось «Товариство захисту і збереження в Росії пам'яток мистецтва і старовини», на замовлення якого петербурзький архітектор Олександр Білогруд зробив обміри і численні фотографії палацу і також опрацював проект його відбудови. Розпочалися реставраційні роботи, що тривали до 1913 р. Подальші трагічні події у світі й країні надовго відвернули увагу наукової спільноти й художньої громадськості від цього шедевру. У другій половині XX ст. було здійснено кілька спроб реставрації палацу, але жодного разу її не було завершено.

Сучасний стан[ред. • ред. Код]

Ухвалена в 2002 Кабінетом Міністрів України комплексна програма відбудови пам'яток заповідника «Гетьманська столиця».

Процес реставрації просувався досить швидко. Станом на кінець 2009 року всі конструкції всередині були вже готові. Виконано штукатурні роботи, ін'єктування, заміна цегли, протезування, було здійснене шпаклювання і оздоблення. До будівлі підведені вода, газ, електропостачання, встановлена охоронна сигналізація. Після основного палацу планувалася реставрація допоміжних будівль праворуч і ліворуч основної будівлі.

Основний розробник даного проекту — Київський інститут «УкрНДІпроектреставрація», директором якого є О. Є. Антонюк.