ЗМІСТ

1.1. Види, рівні та основні завдання моніторингу 12

1.2. Система екологічного моніторингу України 18

1.3. Автоматичний моніторинг якості повітря 24

1.4. Моделювання розсіювання забруднень 25

1.5. Джерела вихідних даних для моделювання 31

1.6. Розрахунки концентрацій в атмосферному повітрі шкідливих викидів 33

1.7. Визначення координат джерела забруднення 51

Контрольні запитання 62

ЛІТЕРАТУРА ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 63

РОЗДІЛ 2. АРХІТЕКТУРНІ ЗАСАДИ СУЧАСНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ 64

2.1. Базова термінологія та класифікація комп’ютерних мереж 64

2.2. Технології побудови мережі 66

2.3. Семирівнева модель OSI 70

2.4. Реальні архітектурні рівні та TCP/IP 76

2.5. Стек протоколів TCP/IP як реалізація DOD моделі 77

2.6. Рівні стека TCP/IP 79

2.7. Функціонування транспортних протоколів TCP/IP 83

2.8. Комутація та маршрутизація в комп’ютерних мережах 87

2.9. Тунелювання не-транспортними протоколами 90

2.10. Маршрутизовані протоколи 95

Контрольні запитання 109

ЛІТЕРАТУРА ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 110

РОЗДІЛ 3. ЯКІСТЬ ПЕРЕДАЧІ ДАНИХ В МЕРЕЖАХ 111

3.1. Застосування дайджестів для контролю цілісності даних в розподілених мережах 111

3.2. Технологія забезпечення гарантованої якості зв’язку (QOS) 113

3.3. Огляд досліджень щодо архітектури однорангових мереж 115

3.4. NETSUKUKU — концепція публічних мереж 143

Контрольні запитання 150

ЛІТЕРАТУРА ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 151

РОЗДІЛ 4. ПОБУДОВА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ОСНОВІ ТЕРИТОРІАЛЬНО РОЗОСЕРЕДЖЕНИХ МЕРЕЖ 152

4.1. Проблеми побудови ІТ на основі територіально розосереджених мереж 152

4.2. Архітектурна специфіка розосереджених та однорангових мереж 154

4.3. Використання стандартних метрик часу затримки відповіді та трасування 162

4.4. Впровадження інтерфейсних рівнів до стандартної системи маршрутизації 167

4.5. Використання виділених служб нагляду за мережею 169

4.6. Математичне моделювання комп’ютерних мереж в Інтернет 175

4.7. Імітаційне моделювання однорангових і розосереджених мереж 180

4.8. Підвищення ефективності ІТ на основі територіально розосереджених мереж 185

4.9. Місце Інтернет в класифікації мереж 203

4.10. Розподілені системи імітаційного моделювання 209

4.11. Використання динамічної маршрутизації в задачах самоорганізації мобільних дослідницьких роїв 217

4.12. Побудова цифрових рель’єфно-батиметричних моделей 219

4.13. Екологічний моніторинг довкілля та енергозбереження 230

4.14. Організація систем пошуку інформації та доставки контенту 235

ЛІТЕРАТУРА ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ 238

РОЗДІЛ 5. ПОЧАТКОВІ ВІДОМОСТІ ПРО ДИСТАНЦІЙНЕ ЗОНДУВАННЯ ЗЕМЛІ 239

5.1. Поняття дистанційного зондування Землі 239

5.2. Коротка історія дистанційного зондування Землі 241

Контрольні запитання 243

РОЗДІЛ 6. СИСТЕМИ ДИСТАНЦІЙНОГО ЗОНДУВАННЯ ЗЕМЛІ 245

6.1 Фізичні основи дистанційного зондування Землі 245

6.1.1. Електромагнітний спектр 245

6.1.2. Особливості спектральних характеристик об’єктів 248

6.2. Структура системи дистанційного зондування 251

6.3. Способи передачі даних ДЗЗ 253

6.4. Параметри орбіт штучних супутників Землі 254

6.5. Активні й пасивні методи зйомки 256

6.6. Характеристики знімальної апаратури й космічних знімків 260

6.7. Радіолокаційні системи 272

Контрольні запитання 276

РОЗДІЛ 7. СИСТЕМИ ОБРОБКИ Й ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДАНИХ ДЗЗ 277

7.1. ERDAS Imagine 277

7.2. ERDAS ER Mapper 279

7.3. ENVI 281

7.4. IDRISI 282

7.5. Multispec 283

7.6. Програмні продукти компанії Сканекс 284

Контрольні запитання 285

РОЗДІЛ 8. ДАНІ ДЗЗ У РОЗВ'ЯЗАННІ ПРИКЛАДНИХ ЗАВДАНЬ 287

8.1. Огляд прикладних завдань, що розв'язуються з використанням даних ДЗЗ 287

8.2. Контроль стану навколишнього середовища 288

8.3. Залежність рослинного покриву від нафтидогенних процесів та радіаційного фону 290

Контрольні запитання 295

ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛІВ 5, 6, 7, 8 297

Вступ

В XXI ст. світ вступає зі спектром глобальних проблем, серед яких найгострішими та болючими є продовольча, дефіцит енергоносіїв і водних ресурсів, екологічна, зміни клімату внаслідок «парникового ефекту» та ін. Розв’язання цих проблем, як вважає більшість відомих науковців і політиків, можливе за умови послідовної реалізації парадигми сталого розвитку, яка була проголошена ще у 1992 р. Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. В основі цієї парадигми — ухвалення, насамперед провідними промисловими країнами світу, стратегії збалансованого (гармонічного) управління природними ресурсами, за яким темпи відновлення ресурсів мають обов’язково передувати темпам їх витрат.

Здійснення збалансованого екологобезпечного управління світовими природними ресурсами на глобальному рівні висуває принципово нові вимоги до оперативності, вірогідності, повноти інформації, потрібної для прийняття відповідних рішень. Як показує світовий досвід, одним з різновидів інформації, якість якої відповідає сучасним вимогам, є космічна, тобто інформація, шо здобувається методом дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) з борту космічних апаратів (КА).

За ініціативами Державного космічного агентства України (ДКАУ) та НАН України за останнє десятиліття проведено досить великий обсяг досліджень з напряму ДЗЗ і отримано відчутні результати. У рамках виконання Національних космічних програм України відбулися запуски вітчизняних супутників з оптичною та радіолокаційною апаратурою на борту, створюється інфраструктура приймання та розповсюдження космічної інформації, успішно співпрацюють науково-виробничі, академічні та інші організації й установи, що займаються обробленням та інтерпретацією космічної інформації і є виконавцями різноманітних міжнародних космічних проектів. До таких належать передусім Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України (ЦАКДЗ), Морський гідрофізичний інститут (МГІ) НАН України, Центр радіофізичного зондування Землі ім. А.І. Калмикова НАН України (ЦРЗЗ), Інститут космічних досліджень НАН України—НКАУ (ІКД), Державний науково-виробничий центр «Природа» НКАУ, Державне підприємство «Дніпрокосмос» НКАУ.

Дистанційні методи дослідження навколишнього середовища - це багатоскладова й багатостороння галузь науки й техніки, що переживає період бурхливого розвитку. Сучасні дистанційні методи зондування об'єктів, особливо космічні, відкрили якісно новий етап в інформаційному забезпеченні досліджень і розробок у науках про Землю й господарській практиці.

У цей час велику частину даних дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) одержують зі штучних супутників Землі (ШСЗ). Великий огляд поверхні Землі з висоти польоту супутника, висока швидкість руху супутникових датчиків і можливість реєструвати сигнали в декількох спектральних діапазонах дозволяють одержувати величезні обсяги даних. Широта охоплення території є характерною рисою дистанційних методів дослідження Землі. Організація робіт з вивчення поверхні Землі, заснована на комбінації аерокосмічних методів з невеликим обсягом наземних досліджень, які проводяться на обмеженому числі опорних маршрутів і ключових ділянок, дозволяє значно скоротити строки провадження робіт і знизити їхню вартість.

Дані ДЗЗ у цей час - це аерокосмічні знімки, які представляються в цифровій формі у вигляді растрових зображень тому проблематика обробки й інтерпретації даних ДЗЗ тісно пов'язана із цифровою обробкою зображень.

Дані космічних зйомок стали доступні широкому колу користувачів і активно застосовуються не тільки в наукових, але й виробничих цілях. ДЗЗ є одним з основних джерел актуальних і оперативних даних для геоінформаційних систем (ГІС). Науково-технічні досягнення в області створення й розвитку космічних систем, технологій одержання, обробки й інтерпретації даних багаторазово розширили коло завдань, розв'язуваних за допомогою ДЗЗ. Основні галузі застосування даних ДЗЗ із космосу - вивчення стану навколишнього середовища, землекористування, вивчення рослинних співтовариств, оцінка врожаю сільськогосподарських культур, оцінка наслідків стихійних лих тощо.

Важливим фактором порушення екологічної рівноваги є діяльність багатьох підприємств, яка супроводжується викидом забруднень в атмосферу. Зрозуміло, що для захисту якості повітря необхідне регулювання діяльності підприємств, спрямоване на зменшення викидів, обґрунтування рішень про розташування джерел викидів або про заборону їх функціонування, застосування засобів очищення та нейтралізації забруднень тощо. Необхідне також прогнозування проблемних ситуацій, наприклад, перевищень ПДК, негативного впливу забруднень на здоров'я населення, що неможливо без контролю просторового розподілу концентрацій забруднень, які розсіюються в атмосфері.

Контролювати стан атмосфери можна шляхом відбору проб та проведення вимірювань. Але такий моніторинг проводиться лише в небагатьох окремих точках, залишаючи без уваги подальше розповсюдження забруднень. Для розширення можливостей моніторингу та прогнозування поширення забруднень застосовуються моделі розсіювання забруднень, що представляють собою обчислювальні імітації процесу розсіювання.

Такі моделі можуть базуватися як на простих емпіричних залежностях, так і на детальних наближеннях фізичних процесів в атмосфері, що дозволяє отримувати як низькоточні оціночні, так і оперативні високоточні результати. Більш складні моделі складніше стандартизувати, тому вони, як правило, частіше мають дослідницький характер. Простіші моделі займають нормативні та регуляторні ніші.

Зауважимо, що в атмосфері властивості і стан газоподібних речовин можуть істотно змінюватися. Ці зміни проявляються у вигляді хімічних і фотохімічних реакцій, розпаду на компоненти, випадання в осад важких фракцій. Внаслідок цього в атмосфері можуть утворюватися компоненти, властивості й поведінка яких не завжди відповідатиме вихідним даним моделювання.

Актуальною є також задача визначення причин зміни стану забрудненості повітря, тобто інформації про джерела та фактори, що впливають на стан атмосферного повітря. Наприклад, якщо пов'язати перенесені з певних джерел, вимірювані концентрації забруднень з метеорологічними умовами їх розсіювання, то за допомогою методів математичного моделювання можливо прослідкувати їх перенесення в оберненому напрямку, ідентифікуючи джерела забруднень, перевіряючи та підтверджуючи існуючі відомості про них. Обернена задача може розв’язуватись ітераційно, початкові параметри моделювання підбираються і оптимізуються так, щоб результати моделювання відповідали даним вимірювань.

Звичайно, цінність результатів моделювання може бути оцінена лише за порівнянням їх з результатами реальних вимірювань. Власне, таке порівняння збільшує інформативність як вимірювань, так і моделювання. Отже, моделювання є важливим інструментом підтримки екологічного моніторингу, який, в свою чергу, є формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації.

Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення моніторингу навколишнього природного середовища» враховує процеси, які спостерігаються в останні роки та які триватимуть: зростання обсягів екологічної інформації, яка передається, збільшення кількості датчиків-передавачів і користувачів - отримувачів екологічної інформації, погіршення умов роботи інфраструктурних і структурних елементів економіки, пов’язане з глобальними змінами клімату. Чільне місце в цьому документі відведено інформаційно-аналітичним системам моніторингу (ІАСМ), які можуть забезпечувати інформаційну технологію спостереження, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, обсяги викидів та використаної енергії, прогнозування змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень. В документі конкретизовано, що ІАСМ формується шляхом розвитку інформаційної інфраструктури відповідно до сучасних вимог на основі новітніх наукових досягнень та інформаційних технологій.

Очевидно, що зростання обсягу задач збирання, обробки та передавання даних з територіально рознесених районів та поява нових спеціалізованих методів і технічних засобів їх вирішення висуває нові вимоги також і до мережевих рішень та інформаційних технологій.

Станом на сьогоднішній день при побудові інформаційних технологій для територіально розосереджених мереж виникає цілий ряд проблем, які відносяться, зокрема, до їх структурної організації, забезпечення їх надійності та відмовостійкості, підвищення ефективності використання наявних ресурсів каналів зв’язку тощо. При цьому сукупність названих проблем знаходиться на узагальнюючому рівні, тобто має концептуальний характер для цілих галузей інформаційних технологій, прикладна реалізація яких вимагає залучення територіально розосереджених мереж, в першу чергу, систем екологічного моніторингу.

Все вище перераховане обумовлює необхідність забезпечення ринку праці висококваліфікованими фахівцями, знайомими з усіма етапами технології обробки, інтерпретації й застосування даних ДЗЗ та екологічного моніторингу.

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

1.1.Види, рівні та основні завдання моніторингу

Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля необхідна організація екологічного моніторингу.

Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Основні задачі екологічного моніторингу: спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу. В кінцевому випадку метою моніторингу навколишньго середовища є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

об’єктивність і достовірність;

систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього;

багаторівневість;

узгодженість нормативного та методичного забезпечення;

узгодженість технічного і програмного забезпечення;

комплексність в оцінці екологічної інформації;

оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;

відкритість екологічної інформації для населення.

Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);

оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

Фоновий екомоніторинг довкілля - це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: геосферний, геохімічний і біологічний.

Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).

Геохімічний моніторинг.Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.

Біологічний моніторинг.Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.

Європейською Економічною комісією ООН у рамках Конвенції з трансграничного переносу атмосферних забруднень в 1985 р. прийнято рішення про створення Міжнародної спільної програми оцінки впливу забруднення на біосферу. Основою цієї програми є моніторинг лісів, що здійснюється в 24 європейських країнах, а також у США і Канаді. У вузькому сенсі його розглядають як комплексну систему перманентних спостережень за станом лісових екосистем і впливаючими на них модифікуючими факторами, в першу чергу техногенними. Найповніше ця концепція розроблена Міжнародною спільною програмою з моніторингу лісів, яка здійснюється в рамках Конвенції ООН з проблем переносу атмосферних забруднень на далекі відстані.

У широкому значенні моніторинг лісів включає в оцінку впливу на ліс, крім забруднення атмосфери, також пожежі, рекреаційну роль шкідників, хвороби дерев та промислове використання лісу. В такому розумінні моніторинг виконує функції контролю і управління лісовими ресурсами. Об’єднання цих напрямів в єдину систему дозволяє повніше оцінювати стан лісів як біологічного компонента біосфери і як відновлювального природного ресурсу.

В біосферному просторі дається також комплексна оцінка стану землі (земельні ресурси, динаміка землекористування, структура угідь, ерозії і забруднення ґрунтів, екологічні наслідки меліорації земель, застосування добрив і пестицидів) і зоосфери (тваринний світ, рибні ресурси, мікробіоценози в ґрунтах та ін.).

В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма відомствами, у рамках діяльності яких маються відповідні задачі, рівні і складові підсистеми моніторингу.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному— на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб — не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. — сім, тоді як у населеному пункті з населенням понад 1 млн. чоловік — 11—24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному— в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному— на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни;

глобальному— глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО₂, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін.

Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

У міській місцевості та для організації локального моніторингу навколо промислових підприємств із значними викидами забруднювальних речовин в атмосферу закладаються додаткові ППС. Додаткові ППС розміщуються в межах водозборів головних рік на екологічних профілях упоперек річкових долин на витоку (до 10 км), у верхній (10—20 км), середній (25—50 км) і нижній (50—100 км) частинах водозбору на таких елементах рельєфу: вододіли, схили, надзаплавні тераси, заплави. Додаткові ППС локального моніторингу в зоні впливу промислових підприємств закладаються по мережі 2´2 км або 1´1 км з урахуванням зон забруднення та з урахуванням «рози вітрів».

На кожному пункті спостереження, залежно від ступеня мінливості показників, встановлюється періодичність їх вивчення. Перша група показників — періодичність вивчення не менше 3 разів на місяць: хімічний склад повітря і атмосферних опадів, кислотність дощів і снігу. Друга група (показники стійких змін) — періодичність 2—5 років: 1) маса опаду і підстилки; 2) видовий склад і маса трав’яного покриву; 3) видовий склад і маса мохів та лишайників на деревах; 4) інтенсивність дефоліації і дехромації; 5) кислотність ґрунтів; 6) хімічний склад поверхневих і підземних вод. Третя група — періодичність 5—10 років: 1) потужність верхнього горизонту ґрунту і кількість гумусу; 2) фізичні параметри ґрунту; 3) вміст у ґрунті і рослинах шкідливих речовин; 4) наявність шкідників і хвороб; 5) продуктивність фітоценозів; 6) структура і співвідношення угідь на водозборі.

Основою робіт з автоматизованого моніторингу навколишнього середовища є системи автоматичного спостереження контролю навколишнього середовища.

Системи моніторингу першого рівня призначені для вимірювання, реєстрації та первинного накопичення даних моніторингу навколишнього середовища.

Другий, вищий рівень системи моніторингу — це програмні комплекси на Центральній ЕОМ.

Призначення цих систем таке:

збір з робочих станцій оперативної інформації з моніторингу;

діалоговий режим вводу і ведення баз даних з усіх видів і сфер радіаційного контролю;

інтеграція всіх даних на регіональному рівні та обробка, аналіз і узагальнення наявної інформації/