31. До групи салуретиків відносять похідні тіазиду (гідрохлортіазид, циклометіа-зид, оксодолін та ін.), петльові сечогінні (фуросемід, кислота етакринова), інгібітори карбоангідрази (діакарб). 

Фармакодинаміка- зменшує проникність клітин апікальної мембрани дистальних канальців для іонів натрію та, меншою мірою, для іонів хлору, пригнічуючи таким чином їх активне перенесення. Це призводить до збільшення їх екскреції без зміни виведення іонів калію.

Фармакокінетика: добре всмоктуються в кишечнику. Ефект наступає через 15-20 хвилин і триває 6-8 годин. Максимальна концентрація в крові визначається через 1,5-2 години. Виводиться нирками.

Ускладнення терапії: при тривалому застосуванні зменшується виведення сечової кислоти, гіпокаліємія.

32 .Механізм дії тіазидних діуретиків. Тіазидові діуретини пригнічують реабсорбцію Na+ переважно в початковій частині дистальних звивистих канальців, які містяться в кортикальному шарі нирок. Зменшують екскрецію іонів Ca2+ з сечею. Препарати: бензотіазид, гідрохлортіазид, політіазид, хлортіазид, циклотіазид.

Показання: гіпокаліємія та гіпонатріємія, подагра, цукровий діабет, гіпохолестеринемія, некомпенсований цироз печінки.

Ускладнення терапії: при тривалому застосуванні зменшується виведення сечової кислоти; при нецукровому діабеті зменшується діурез;т гіпокаліємія; гіперхолестеринемія; гіпохлоремічний алкалоз.

33. Групи висоактивних діуретиків:

C 03 C Високоактивні діуретики

•  Фуросемід

•  Торасемід

•  Етакринова кислота.

Фуросемід: Швидкодіючий діуретик, що підсилює виведення Na+ і CI-. Діуретичний ефект повязаний з пригніченням реабсорбції іонів Na+ і CI- як в проксимальних, так і в дистальних ділянках звивистих канальців і у висхідних відділах петлі Генгле.

Ускладнення терапії: гострий холецистит, виразкова хвороба шлунку, гіпертермія, тромбоз, гіповолемія, тромбоз, колапс.

Реабсорбція К+ пригнічується. Не зменшує клубочкову фільтрацію.

ЕТАКРИНОВА КИСЛОТА: є сильним діуретиком. Підвищує екскрецію з сечею іонів Na,CI,K,Mg,Ca. Механізм дії пов'язаний з пригніченням реабсорбції іонів Н2О в товстому сегменті вихідного відділу петлі Генгле, а також у проксимальних звивистих канальцях.

Ускладнення терапії: гостра ниркова недостатність, артеріальна гіпертензія, тромбоцитопенія.

34. Сечокамяна хвороба - захворювання, що виявляється утворенням каменів у нирках та інших органах сечовидільної системи.

Засоби, що гальмують утворення сечових конкрементів; полегшують їх виділення з сечею.

• алогексал

• алопуринол

• біамерен- шляхом встановлення оптиматичним значенням, препарати створюють сприятливі умови для припинення росту та розчинення сечокислих і змішаних конкрементів.

ПРОТИПОКАЗАННЯ: ниркова недостатність, інфекції сечових шляхів, метаболічний алкалоз.

35. Класифікація антитромботичних засобів: АТС.

- Антагоністи вітаміну К: аценокумарин, варфарин, феніндіон.

- Група гепарину: гепарин, долтепарин, еноксапарин, ацетилсаліцилова кислота, дипіридамол, Тиклопідин, клопідогрель.

• Ферментні препарати: альпеплаза, проурокіназа, стрептокіназа, урокіназа, фібринолізин.

• Прямі інгібітори тромбіну : прадакса.

• Інші антитромботичні: срондапаринукс

• Прямі інгібітори фактори Ха: ксарета.

Механізм дії непрямих антикоагулянтів: — похідні оксикумарину (аценокумарол), індандіону (феніндіон) конкурентно інгібують редуктазу вітаміну К, що призводить до гальмування активації останнього в організмі, і припиняють у печінці синтез К-вітамінозалежних плазмових факторів гемостазу — II, VII, IX, X. Тому при передозуванні А. непрямої дії застосовують препарати вітаміну К.

Фармакокінетика: бистро і майже повність всмоктується при прийманні в середину і більше чим на 90 % зв’язується з білками крові. Кумулюється при повторному прийманні. Метаболізується в печінці, неактивні метаболіти виводяться нирками.

Ускладнення терапії: ішемічний інсульт, артеріальної гіпертензії, цукрового діабету

36. Фармакодинаміка та фармакокінетика гепарину. Основні фармакологічні ефекти.

Фармакодинаміка. Гепарин є глiкозамiноглiкaном (мукoпoлicaxapидoм), який складається iз сульфатованих залишкiв Д-глюкозамiну та Д-глюкуроновоїкислоти.

Гепарин – антикоагулянт прямої дії. У розчині гепарин має негативний заряд, що сприяє його взаємодії з білками, які беруть участь у процесі згортання крові.

Гепарин зв’язується з антитромбіном ІІІ (кофактор гепарину) й інгібує процес згортання крові шляхом інактивації факторів V, VII, IХ, X. При цьому нейтралізується низка факторів, які активують згортання крові (калікреїн, ІХа, Ха, ХІа, ХІІа), порушується перехід протромбіну в тромбін. Коли процес тромбоутворення вже почався, великі кількості гепарину можуть гальмувати подальшу коагуляцію шляхом інактивації тромбіну і гальмування перетворення фібриногену у фібрин. Гепарин також попереджає утворення стабільних фібринових згустків шляхом гальмування активації фібрин стабілізуючого фактора. При парентеральному введенні гепарин уповільнює згортання крові, активує процес фібринолізу, пригнічує активність деяких ензимів (гіалуронідази, фосфатази, трипсину), уповільнюючи дію простацикліну на агрегацію тромбоцитів, спричинену дією аденозиндифосфату.

Фармакокінетика. Після внутрішньо венного вливання максимальний рівень в плазмі крові досягається через декілька хвилин, після повільної внутрішньо венної інфузії – не пізніше ніж через 2 – 3 хв, після підшкірного - через 40 – 60 хв. Об’єм розподілу гепарину відповідає об’єму плазми крові і значною мірою підвищується при збільшенні дози препарату. Білки плазми крові при концентрації гепарину 2 МО/мл крові зв’язують до 95% препарату, при більш високих концентраціях – менше. Гепарин частково метаболізується в печінці. Близько 20% виявляється в сечі у формі незміненого гепарину і урогепарину (має активність 50% активної речовини). Період біологічного напіврозпаду становить 1,32 – 1,72 год. Період напіввиведення з плазми крові становить 30 – 60 хв. При печінковій недостатності гепарин кумулює. Гепарин не надходить в грудне молоко, погано проникає крізь плаценту.

Фармакологічні ефекти. Гальмує згортання крові за рахунок інактивації тромбіну, V, VII, ІХ факторів і фактора Хагемана. Активний in vivо та in vitro. Має антитромботичний, антикоагуляційний, фібринолітичний, антиагрегантний, імунодепресивний, гіполіпідемічний, протизапальний (знижує активність гіалуронідази) ефекти.

37. Показання до застосування гепарину. Протипоказання. Ускладнення терапії. Антидот.

Показання для застосування.

• профiлактика і лікування тромбозу глибоких вен;

• профiлактика пicляoпepaцiйнoгo тромбозу глибоких вен та eмбoлiїлегеневої артерії;

• фiбpиляцiя передсердь, що супроводжується eмбoлiзaцiєю;

• нестабiльна стенокардiя;

• гострий iнфapкт мioкapдa;

• емболiя легеневої артерії;

• профiлактика і лікування eмбoлiї apтepiй при периферичних судинних захворюваннях;

• екстракорпоральний кpовообiг, транcфузiї кpовi, гeмодiалiз, проведеннялaбopaтоpних досліджень.

Спосіб застосування та дози. Гепарин вводять внутрішньо венно та підшкірно. Внутрішньом’язове введення не рекомендовано через можливість виникнення гематом.

Побічна дія.

Алергічні реакції: нaйчacтiшe вiдмiчaються пропасниця й кропив”янка. Можуть спостеpiгaтися також pинiт, астма, aнaфiлaктоїднi peaкцiї й шок; oпиcaнiвипадки появи свербежу i вiдчуття тепла в пiдошвах.

Tpoмбoцитопeнiя як ускладнення тepaпiї гепарином зyстpiчaється у 6 % хворих. Вона може виникнути як прямий наслiдок aгрeгaцiї тромбoцитiв пiд дiєюгепарину або внаслiдок iмунної реакцiї, коли aнтитiлo вражає тромбоцити йeндoтeлiй. Peaкцiї першого типу, як правило, проявляються у м’якiй фopмi iзникають пicля припинення тepaпiї, а peaкцiї другого типу мають тяжкий характерi часто можуть бути фатальними. Bнacлiдoк тромбoцитопeнiї можутьз" являтися некрози шкipи й тромбози в apтepiях (“бiлий тромб”), якiсупроводжуються рецидивом венозних тромбoeмбoлiй, розвитком гангрени, iнфapктумioкapдa, iнсyльту i нaвiть cмepтi. При появi тяжкої тромбoцитопенiї (зниженнякiлькостi тромбоцитiв у 2 рази вiд початкового числа або нижче 100 000) нeoбxiднo припинити застосування гепарину.

Як пoбiчнi явища oпиcaнi випадки остеопорозу (пicля тривалого застосування гепарину), минущої алопецiї та збiльшeння piвня трaнсaмiназ (АЛТ iАСТ).

Як мicцeвi пoбiчнi ефекти можливi подразнення, бiль, еритема, гематоми та виразки у мicцi зacтосувaння.

Kpотечi вiдносяться до ускладнень, якi викликанi тepaпiєю гепарином. Вoни можуть бути мiнiмальними за умов регулярного лабораторного контролю iточного дозування, i якщо не застосовуються лiки, якi порушують гемостаз (ацетил саліцилова кислота, дипipидамoл та iн.).

Типовими є кpовoтечi iз шлунково-кишкового тракту та сечових шляхiв, але геморагiї можуть виникати й у надниркових залозах, жовтoму тiлi,peтрoпepитoнeальнoмy пpocтоpi.

Протипоказання. Гемофiлiя та iншi гeмоpaгiчнi захворювання, тромбоцит опенiя, пептична виразка, цepeбpальнi кpовoтeчi, тяжка артеріальна гіпертензія, цироз пeчiнки, що супроводжується варикoзним розширенням вен стравоходу, ниркованeдocтaтнicть, бaктepiальний ендoкардит, менструацiя, загрозливий аборт, недавно провeдeнi xipypгiчнi втpучaння (особливо на очах, мозку, пpocтaтi, пeчiнцi та жовчних шляхах), стан шоку, пiдвищена чутливicть до гепарину .

Передозування. При передозуванні можливо виникнення кровотеч. При незначних кровотечах буває достатнім зменшити дозу препарату або тимчасово припинити його введення. При значних кровотечах терміново відміняють введення Гепарину та призначають антидот – 1% розчин протаміну сульфату (вводять повільно внутрішньо венно) із розрахунку, що 1 мг протаміну сульфату нейтралізує 100 МО Гепарину.