27. Зміни в ротоглотці за типової аденовірусної інфекції.

Слизова оболонка м'якого піднебіння і задньої стінки глотки незначно збуджена, може бути зернистою і набряклою. Фолікули задньої стінки глотки гіпертрофовані. Мигдалини збільшені, розпушені, іноді покриті легко знімаються пухкими білими нальотамирізноманітної форми та розмірів.

Тема №2

1. Типова клінічна картина при локалізованій дифтерії рото глотки Початок захворювання – гострий, піднімається температура тіла до фебрильних цифр (рідше зберігається субфебрилітет), з'являються симптоми помірної інтоксикації (головний біль, загальна слабкість, втрата апетиту, збліднення шкірних покривів, підвищення частоти пульсу), біль у горлі. Лихоманка триває 2-3 дні, до другого дня наліт на мигдалині, перш фібринозний, стає більш щільним, гладким, набуває перламутровий блиск. Нальотизнімаються важко, залишаючи після зняття ділянки кровоточить слизової, а на наступну добу очищене місце знову покривається плівкою фібрину. Локалізована дифтерія ротоглотки проявляється у вигляді характерних фібринозних нальотів в третини дорослих, в інших випадках нальоти пухкі і легко знімаються, не залишають після себе кровоточивості. Такими стають і типові дифтерійні нальоти через 5-7 днів з початку захворювання.

Запалення ротоглотки зазвичайсупроводжуєтьсяпомірнимзбільшенням та чутливістю до пальпаціїрегіонарнихлімфатичнихвузлів. Запаленнямигдалин і регіонарнийлімфаденітможуть бути як одностороннім, так і двостороннім. Лімфовузлиуражуютьсянесиметрично.

2. Опишіть типові зміни в рото глотці при дифтерійному ураженні піднебінних мигдаликв Поширена дифтерія ротоглотки характеризується поширенням нальоту за межі мигдаликів на піднебінні дужки, язичок, стінки глотки. Збільшуються до 3 см у діаметрі і стають болючими реґіонарні лімфатичні вузли. За відсутності лікування можливий розвиток токсичної форми або поширення процесу на гортань.

3. Характер змін у рото глотці при поширеній дифтерії

Дифтерія ротоглотки поширена (середньотяжкі) форма, яка зустрічається в 7-12% всіх випадків дифтерії ротоглотки. Відмітна ознака, що визначає її назву, - поширення нальотів за межі мигдалин на піднебінні дужки, язичок і іноді на стінки глотки. Більш, ніж при локалізованої формі, виражені набряклість і гіперемія мигдалин і дужок, збільшені тонзіллярние лімфовузли. Болі при ковтанні і пальпації тонзіллярних лімфовузлів помірні. Нальоти на мигдалинах без серотерапії зберігаються до 10-14 днів. При введенні сироватки нальоти зникають протягом 4-5 днів.

4. Порівняльний характер нашарувань у ротоглотці та в гортані при дифтерії Дифтерія глотки(ротоглотки):Нашарування на мигдаликах,або інших лімфоїдних утворах у рото глотці,що мають фібриновий,плівчастий характер.

Дифтерія гортані(дифтерійний круп): утворення фібринових плівок (нальотів) у порожнині гортані

5. Які прояви переважають при дифтерії ротоглотки :біль в горлі чи набряк слизової ротоглотки Біль у горлі помірний,часто не відповідає характеру місцевих змін.

6. Що таке стеноз гортані

Стеноз гортані — цезвуженняпросвітугортані, яке призводить до порушення дихання через неї. Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею. Цей патологічний стан може бути проявом різних захворювань гортані. Виникнення стенозу гортані найчастіше є інфекційні захворювання: кір, малярія, скарлатина, черевний і висипний тиф, сифіліс, туберкульоз та ін.

7. Інфекційні захворювання,що мають перебіг з тонзилітом:Скарлатина, ГРВІ

8. Основні специфічні ускладнення дифтерії:ІТШ(ІНФЕКЦІЙНО-ТОКСИЧНИЙ ШОК) — є найтяжчим ускладненням дифтерії. Виникає на 1-3 добу хвороби, дуже рідко — в більш пізні терміни і зазвичай, у не щеплених нелакованих хворих. Загалом, відповідає клінічним проявам гіпертоксичного ступеню тяжкості хвороби. При цьому фази ІТШ можуть так швидко змінювати одна одну, що чітку грань між ними провести часто не вдається.

• ДВЗ-синдром — при цьому можуть виникати носові кровотечі, крововиливина слизових оболонках і на шкірі, геморагічне просочування нашарувань, набряклої клітковини шиї. Поява ДВЗ-синдрому є небезпечною ознакою й значно погіршує прогноз.

• Міокардит — найчастіше ускладнення дифтерії. Він розвивається як у ранні терміни (з першого тижня хвороби по середину другого — ранній міокардит), так і пізні (з середину другого до 6-го тижня — пізній міокардит). Чим більший токсикоз, тим ймовірність виникнення дифтерійного міокардиту вища. Як правило, чим в більш ранні терміни виникаєміокардит, тим тяжче його перебіг і гірші наслідки, він є головною причиною летальних наслідків у хворих на дифтерію.

• Ураження нервової системи також виникає у ранні (1-2 тиждень) й пізні (до 4 —6 тижня) терміни. Проявляються частіше моторними, а не сенсорними порушеннями. У ранні терміни виникають ураження черепно-мозкових нервів. З'являється парез м'якого піднебіння, голос стає гугнявим. Хворі не в змозі ковтати рідку їжу. Блювотний рефлекс відсутній. Ураження інших черепно-мозкових нервів може обумовити параліч акомодації,птоз, іноді —парез лицеового нерву та інші порушення. Процес може бути одно-або двобічним.

• Пізніше виникають в'ялі паралічіза типом моно- або поліневритів. Клінічні прояви залежать від локалізації ураження. Частіше ураження м'язів гортані і глотки, кінцівок — пара- і тетрапарези. Рідко уражаються м'язи діафрагми, казуїстичний паралічпо типу Ландрі. Дифтерійні парезиіпаралічі носять зворотній характер. Тривалість до 2 —6 місяців та більше.

• Ураження нирок пов'язане з безпосередньою дією дифтерійного екзотоксину (токсичний нефроз), має мінімальний характер й не призводить до розвитку гострої ниркової недостатності чи інших фатальних наслідків. Проявляється мікрогематурією, лейкоцитурією, циліндрурією, протеїнурією.Гостра ниркова недостатність при дифтерії зумовлена вторинними факторами: гіповолемієюта ДВЗ-синдромом на 5 — 20 добу захворювання; поліорганною недостатністю та ятрогенними причинами (введення надмірних доз ПДС, призначення аміноглікозидів).

• Наднирникова недостатність рідка, виникає при крововиливахвнаднирникипри ДВЗ-синдромі.