Контрольні питання

Контрольні питання

1.Як на Заході розуміють гудвіл?

2.Чи може товарний знак символізувати щось інше, окрім бізнесу й гудвілу?

3.Чи можна відчужувати товарний знак окремо від гудвілу?

4.Що таке «голе передавання» товарного знака?

5.Чи можна зафіксувати передачу гудвілу?

6.У чому полягає основний зміст «теорії джерела»?

7.Поясніть зміст «теорії якості».

8.Чи можна у США надати ліцензію в усній формі на використання товарного знака?

9.Що таке «споріднена компанія» в контексті товарного знака?

10.Якої, на Ваш погляд, концепції дотримується законодавство України щодо товарних знаків, — джерела чи якості?

11.Що таке франчиза?

12.Що є підвалиною сучасних франчизних угод?

13.Як розуміють франчизу в Європейському Співтоваристві?

14.Які переваги й небезпеки має франчиза?

15.Які види франчизи вирізняють у США?

16.Чи кожний дистриб’ютор у США може розглядатися як франчизіат?

17.Що потрібно для того, аби стати франчизіатом?

18.Чи існує в Європейському Співтоваристві регулювання франчизної діяльності?

19.Які зобов’язання франчизіара і франчизіата не вважаються в

Європейському Співтоваристві по рушенням антимонопольного законодавства?

20.Що ви знаєте про стан франчизної діяльності в Україні?

21.Як ви оцінюєте рівень франчизного законодавства України?

22.Чи можливе в Україні надання ліцензій, наприклад, на популярні назви товарів?

23.Що таке сертифікаційна марка у США і як вона використовується?

24.Чи є в Україні сертифікаційні марки? Якщо є, то яким законодавством регламентується їх використання?

121

Лекція VІ

ЛІЦЕНЗУВАННЯ КОПІРАЙТНИХ ТВОРІВ

§1. Право власності і авторське право

Уданій лекції розглянемо, спираючись в основному на матеріали України і США, механізм дії копірайтної монополії у зв’язку з використанням іншими особами копірайтоспроможних творів певного автора. Ця проблема є надзвичайно складною.

Не зайве нагадати, що інтелектуальна власність має специфічні відмінності від власності на матеріальні об’єкти. Власність на землю, воду, заводи, фабрики, ліси, надра важко аналізувати, не згадуючи встановлені в тій чи іншій державі норми права. Інтелектуальну власність розглядати без зв’язку з нормами права аж ніяк не можна,

їїіснування завдячує існуванню права. Немає права — немає й інтелектуальної власності.

Оскільки є ринок, монополія й конкуренція, то, з огляду на ці чинники, цікаво проаналізувати, як у країнах з високорозвиненою ринковою економікою ліцензуються авторські й суміжні з ними права.

Устатті 202 «Акта про копірайт» США 1976 р. записано: «Володіння копірайтом чи будь-яким з виняткових прав у рамках копірайту різниться від володіння будь-яким матеріальним об’єктом, у якому втілена ця робота. Передання володіння будь-яким матеріальним об’єктом, зокрема фонограмою, у якій зафіксована дана робота, не надає жодного з прав щодо копірайтної роботи, втіленої в цьому об’єкті, а також, у разі відсутності угоди, не передає володіння копірайтом чи будь-яким з виняткових прав у рамках копірайту й не передає майнових прав на будь-який матеріальний об’єкт»1.

Участині першій статті 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. (у редакції від 11 липня 2001 р.) відповідна норма сформульована так: «Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт,

1 Selected Intellectual Property and Unfair Competition Statutes, Regulations and Treaties. St. Paul, 1995. P. 203.

122

§1. Право власності і авторське право

в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки».

Наведене вище означає, що особа, купуючи у книжковій крамниці книгу, на яку поширюється копірайтна охорона, володіє книгою як фізичним об’єктом, що складається з певної кількості сторінок паперу того чи іншого ґатунку й має певні розміри, вагу тощо. Ця ж особа не має права власності на копірайтний матеріал, що міститься в даній книзі (зрозуміло, якщо особа не є автором книги).

Той, хто пише літери (автор), створює копірайтний твір саме завдяки процесу написання (за допомогою ручки, олівця, фломастера, пензля, крейди, друкарської машинки, комп’ютера тощо). Якщо автор надсилає комусь свій твір, то це не означає, що він розлучається зі способом викладення літер у своєму творі. Той, хто одержує твір автора, володіє лише папером з літерами, але не має права на твір як такий.

У частині другій статті 12 наведеного Закону України встановлено: «Власникові матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об’єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди — фотографії твору».

Законодавство України (стаття 13 Закону, який розглядається) передбачає, що авторське право на твір, створений у співавторстві, належить усім співавторам. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить усім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Якщо співавтори створили твір і кожна його частина має самостійне значення, то відповідний співавтор має право використовувати створену ним частину на власний розсуд. Співавторством є

123

Лекція VІІ

також авторське право на інтерв’ю. Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю.

У США передання володіння копірайтом розуміють як поступку, виняткову ліцензію або інше передання, відчуження, іпотеку (заклад) копірайту чи будь-якого з виняткових прав, що їх містить копірайт, незалежно від простору й часу такого передання. Невиняткова ліцензія не вважається переданням копірайту. Угода між кіностудією, яка володіє копірайтом на кінофільм, та дистриб’ютором кінофільмів, предметом якої є надання дистриб’юторові виняткового права на розповсюдження цього кінофільму для першого його показу, вважається у США переданням копірайту, з огляду на те, що право, надане дистриб’юторові, є винятковим. Якщо ж цей дистриб’ютор потім надає власникові кінотеатру право демонструвати цей фільм, наприклад, протягом місяця й не обмежує при цьому своє право уповноважувати інших власників кінотеатрів на демонстрування цього ж кінофільму, то відповідний дозвіл дистриб’ютора не можна вважати переданням. Це — звичайна, а не виняткова ліцензія. Припустимо, що дистриб’ютор зазначеного фільму надає право на демонстрування кінофільму протягом одного місяця лише одному власникові певного кінотеатру. У такому разі надані власникові кінотеатру права вважаються винятковими, а це означає, що відбувається передання володіння копірайтом. Інша справа, що таке передання може бути обмеженим щодо географічного простору й часу.

До прийняття в 1976 р. нині чинного копірайтного законодавства, у США часто виникали проблеми, пов’язані з впливом передавання фізичного об’єкта, що містив копірайтний твір, на копірайтні інтереси власника відповідного копірайту. Було не зовсім зрозуміло, чи має право покупець, який придбав у художника картину, виконувати з комерційною метою репродукцію цієї картини. Суперечки вирішувалися в кожному конкретному випадку залежно від намірів сторін. Проблема була спрощена Законом 1976 р. Як зрозуміло з наведеної вище цитати, копірайтні права та права володіння фізичним об’єктом стали чітко розмежовуватися.

Попри те, що у США до угод у письмовій формі повага значно менша, ніж у нас в Україні, передання володіння копірайтом має відбуватися в письмовій формі, якщо не передбачено механізм прямої дії закону. Наприклад, у зв’язку зі смертю автора, якщо він не залишає заповіту. Документ про поступку копірайтом має підпису-

124

Лекція VІІ

Відповідно до копірайтного законодавства США 1909 р., наприклад, вимагалася позначка про володіння копірайтом на кожному примірникові твору, який розповсюджувався публічно, інакше робота могла вважатися такою, що перебуває у сфері суспільного користування (public domain). Використання знаку охорони авторського права є можливим відповідно до статті 11 зазначеного вище Закону України.

На даному ж етапі виняткові права, охоплювані копірайтом, у тому числі будь-який підрозділ цих прав, можуть передаватися й бути у володінні окремо. Наприклад, винятковий ліцензіат має право подавати позов щодо порушення іншими особами виняткових прав, які надаються копірайтом. Невинятковий ліцензіат не має права подавати позов проти тих, хто порушує виняткові права, що випливають з копірайту.

Раніше вважалося, що права, які випливають з копірайту, нероздільні, тобто передання не могло здійснюватися частинами, а тільки загалом. Метою такої нероздільності прав був захист імовірних порушників виняткових прав від ланцюгового подання позовів проти них. За такої системи подавати позов мав право тільки власник копірайту.

Доктрина нероздільності прав на певному етапі була доцільною, а її застосування технічно можливим, адже єдиним ефективним способом використання копірайтних матеріалів було тиражування примірників. Раніше було мало стимулів для власника копірайту резервувати за собою якісь інші права, окрім права на тиражування твору. Але подальший розвиток засобів комунікації цілком змінив ситуацію. Нині комерційна цінність прав на екранізацію роману значно перевищує цінність прав на публікацію цього роману у книжковій формі. Гроші, що одержуються від виконання та звукозапису популярних пісень, значно перевищують цінність тиражування таких пісень у вигляді збірників на паперових носіях (наприклад, у вигляді текстів та нотних записів).

Розвиток кіноіндустрії, телебачення, звукозапису, шоу-бізнесу, а також виникнення товариств із захисту прав виконавців призвели до того, що нині копірайт з точки зору комерційної реальності — не просто право на тиражування, а узагальнююче поняття для набору різноманітних майнових прав, кожним з яких можна торгувати окремо. Американські фахівці зазначають, що й доктрина «нероздільності»

126