- •1. Автобіографіям у журналістиці
- •2. Автор як персонаж публіцистичного твору.
- •3. Аналіз і синтез у журналістському творі
- •4. Аналітико-публіцистичні жанри та їх різновиди.
- •5. Архітектоніка журналістського втору.
- •6. Взаємодія змісту і форми в журналістському творі.
- •7. Деталь у журналістському творі
- •8. Діалогічні форми в журналістській творчості
- •9. Домисел і вимисел, їхні творчі методи
- •10. Естетичні проблеми журналістської творчості.(??????)
- •11. Жанр і проблема метафоричного, іронічного письма.
- •12. Жанри Віршованої Публіцистики
- •13. Жанровий арсенал літературно-мистецької критики
- •14. Журналістика в контексті з іншими видами творчої діяльності
- •15. Журналістика і художня література: продуктивно-творча інтеграція.
- •16. Журналістика як політико-комунікативна діяльність: мотиви і функції.
- •18. Журналістський пошук: особливості і жанрова специфіка.
- •19.Журналістський твір: зміст і форма, елементи і структура.
- •20. Журналістський текст як продукт професійного мовлення
- •21. Заголовчний комплекс. Вимоги до нього.
- •22. Задум-тема-концепція – ідея журналістського твору
- •23. Змі у контексті громадської думки: формування і жанрові прийоми
- •24. Інтер’єр, пейзаж як елементи поетики журналістського твору.
- •25. Інформаційно-публіцистичні жанри та їх різновиди.
- •26. Іронія в журналістському творі.
- •27. Композиційні прийоми в журналістиці
- •28. Конфлікт – основа сюжетної дії. Вплив конфлікту на вибір жанру.
- •29. Конфлікт та його види у публіцистичному творі
- •30. Конфлікт як засіб розкриття характеру. Типи конфліктів.
- •31. Лексико-стилістичні та фразеологічні засоби мови, їх використання у журналістському творі.
- •32. Логіка і психологія доказів і переконань у журналістиці
- •33. Мас-медіа як соціальний інститут: особливості взаємин з владою.
- •34. Методи і прийоми журналістської праці.
- •35. Методика роботи над текстом твору. Зачин і кінцівка.
- •37. Мовна характеристика героя і її роль у творі
- •38. Мовно-стилістичні ознаки журналістського тексту
- •39.Національний інформаційний простір: структура і потенціал.
- •40. Нові явища та тенденції підготовки рекламних матеріалів у пресі
- •42. Образ автора і авторське «я».
- •43.Образна структура журналістики.
- •44. Основні типи аргументації та узагальнень в журналістиці.
- •45.Особистість в журналістиці і особистість журналіста
- •46. Поет і газета. Художність і образність в журналістській творчості.
- •47.Поетика журналістського твору.
- •48. Політична кампанія в пресі: типи та етапи.
- •49. Політична кар’єра журналіста
- •50. Політичний портрет у пресі та його жанрові складові.
- •51. Портрет у журналістському творі
- •53. Преса і електорат: специфіка взаємовідносин
- •54. Проблемна ситуація в творчості журналіста.
- •55. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма.
- •56.Раціональне й емоційне, їх поєднання.
- •57. Реклама і інформація: спільне і відмінне. (джерела – Закони про рекламу та інф-цію)
- •58. Розслідувальна (адвокатська) журналістика
- •59. Роль засобів масової інформації в забезпеченні політичних прав і свобод громадян у демократичному суспільстві
- •60. Роль творчої уяви (фантазія), інтуїція
- •61. Свобода слова і цензура в Україні.
- •62. Свобода слова і професійна відповідальність журналіста.
- •3. Сумлінність і чесність. 4. Вірність загальнолюдським цінностям.
- •5. Професійна солідарність.
- •63. Сенсація у пресі та її різновиди.
- •64. Синтез документального й художнього в журналістському творі
- •65. Система жанрів журналістики
- •66. Соціологічні методи в діяльності змі.
- •67. Сучасна політична культура та мас-медіа
- •68. Сучасна українська портретистика.
- •69.Сюжет – конфлікт – характер. Параметри авторського «я».
- •70. Типізація і індивідуалізація в журналістиці.
- •71. Факт у природі і факт у журналістському творі.
- •72. Фактори ефективності впливу журналістського тексту.
- •73. Функціональні особливості діяльності інформаційних агентств: світовий і вітчизняний досвід.
- •74. Характер у журналістському творі
- •75.Художньо-публіцистичні жанри та їх різновиди.
53. Преса і електорат: специфіка взаємовідносин
Преса і виборці. Основою для структурування електорального простору є ситуація, коли між елітою й електоратом починається погодження умов, на основі яких формуються так звані комунікативні спільності, або електоральна база політичного угруповання(лідера), що дає можливість йому(їй_ здобіти перемогу в балотуванні. Політикам необхідна об’єктивна інформація про соцільно-психологічні особливості електорату, їхні інтереси, потреби, думки, ціннісні установки, особливості сприйняття політиків і політичних ситуацій), а електорату необхідно чітке подання здійснення раціонального вибору. Між тим кого вибирають тим хто вибирає, є посередники – агенти електорального процесу. Прогресивна роль агентів у тому, що вони сприяють розвитку політичної комунікації. До агентів належать держ.чиновники, політологи, представники ЗМІ, журналісти(політичні оглядачі), які працюють у «електоральному полі» й опосередковують комунікацію головних гравців електорального процесу в пресі, теле- і радіоефірі.
Виборча боротьба неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів впливу, до яких належать дезінформація (обман), маніпулювання, поширення чуток і міфів.
Дезінформація (обман). Дезінформація – це спосіб психологічного впливу, який полягає в навмисному наданні суперникам або електорату такої інф., що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. Містить у собі використання свідомо помилкових даних і повідомлень. У цьому випадку вони стають обмано. Межу між дезінформуванням і обманом важко помітити. У стратегічних операціях основними напрямами дезінформування, як правило, є:
Введення в оману, «витік» свідомо викривленої інф.про суперників, їхні ідеї, плани, матеріальне забезпечення та ін.. перебільшення негативного впливу на тих чи інших суєктів, представників уряду, різних партій та інших на розвиток негативних явищ у суспільстві;
Критика «бездіяльності» чи, навпаки, «негативної діяльності» тих чи інших кандидатів;
Значне перебільшення своїх можливостей у випадку перемоги на виборах, демонстрація по ТБ відеоматеріалів про ті чи інші події, факти, явища. Основним інструментом дезінформування в стратегічних психологічних операціях звичайно є ЗМІ. В оперативно-тактичних психологічних операціях основними напрямами дезінформації є:
Поширення інформації, яка завдає шкоди суперникам щодо реалізації їхніх завдань;
Поширення неправдивої інф. Про ставлення електорату або його частини до того чи іншого кандидата.
Маніпулювання – це спосіб психологічного впливу, спрямований на зміну напряму активності електорату, його ідей, думок, поглядів та іншого, який здійснюється настільки мистецьки, що залишається непоміченим ним. Маніпуляція свідомістю – це своєрідне панування над духовним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхом нав’язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки вигідних суб’єкту впливу.
Інша інформація
Основний механізм маніпулювання свідомістю електорату полягає ось у чому. Встановлено, що чим більш обізнаними є люди, тим важче маніпулювати ними. Тому об’єкт маніпулювання треба постачати сурогатом – урізаною й стислою інформацією, тільки такою, яка відповідає цілям психологічного впливу. Як правило, у ході виборчої боротьби всі кандидати намагаються нав’язати електорату перекручені стереотипна образи своїх суперників. Такі кліше (трафарети), як «олігарх», «злодій», «тупий», «мафіозі», «бандит», «представник мафії», «рука ворога» тощо спричиняють відповідну реакцію електорату, що у переважній більшості не знає правди про життя й діяльність кандидатів. У результаті люди схильні вірити пропагандистським міфам, у тому числі проти своєї волі.
Маніпулювання інформацією містить собі ряд прийомів. Назвемо деякі: повідомляється гігантська кількість інформації, основну частину якої становлять абстрактні міркування, непотрібні деталі, різні дрібниці і т.ію У результаті виборець на може розібратися в суті проблеми.
Дозування інф. Дається тільки частина повідомлень, а решта ретельно приховується. Це призводить до того, що реальна картина спотворюється в той чи інший бік або взагалі стає незрозумілою. Змішування реальних фактів із усілякими припущеннями, гіпотезами, чутками. В результаті стає неможливим відрізнити правду від вигадки.
Зволікання часу. Цей спосіб зводиться до того, щоб під різними приводами відтягувати оприлюднення дійсно важливих повідомлень до того моменту, коли буде вже пізно щось змінити.
Зворотній удар. Суть цього способу в тому, що вигадану (природно, вигідну для себе) версію тих чи інших подій через підставних осіб поширюють в органах ЗМІ. Преса, а за нею електорат, звичайно, повторює цю версію, тому що вона вважається «об’єктивнішою».
Своєчасна правда. Цей спосіб полягає в повідомленні зовсім брехливої, але надзвичайно очікуваної в даний момент («гарячої») інф. Чим більше зміст повідомлення відповідає настроям об’єкта, тим ефективніший результат обману. Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає або процес набуває необоротного характеру.