1. Автобіографіям у журналістиці

  Автобіографізм в журналістиці, публіцистиці — поняття бінарне. Воно включає:

  Автобіографізм героя, тобто спогади про власне життя самого героя твору (в практиці зустрічаються твори, написані від особи самого героя, або «автобіографічне» героя інтенсивно використовується в композиції і стилістиці твору);

  Автобіографізм автора, тобто самого журналіста-публі-циста як автора твору з різними комбінаціями та дозами.

  У бінарній значимості автобіографізму — героя і автора — питома вага останнього помітно збільшується. Використаний його значно підсилює достовірність, точність, емоційність виступів. У такому виді читач беззастережно вірить прочитаному, бо розуміє: перед ним не плід художнього вимислу, а реальний «відтинок життя», людська доля. «Ефект достовірності» значно посилюється. Зрозуміло, говорячи про себе, автор насправді говорить про загальне, про людство і його епоху як їх представник і сучасник, що свідчить про конструктивну функцію автобіографізму.

  У творчій практиці сучасної публіцистики автобіографізм автора реалізується в двох планах: автобіографізм особистісний (розповідь, відомості про життєвий шлях публіциста) і автобіографізм творчий (розповідь, відомості про творчий шлях публіциста, його оцінка власної діяльності і діяльності колег, «секрети» творчої лабораторії тощо). Нерідко автобіографізм творчий носить проблемний характер, торкається суттєвих питань ефективності публіцистичного ₍слова, чутливості соціального слуху. В разі потреби журналіст-публіцист вдається до авторецензії, яка має пояснення й уточнення до задуму, розкриває окремі етапи роботи над твором, принципи його творчої манери.

  Автобіографізм осо'бистісний і творчий інколи гармонійно синтезуються і сприймаються у творі як одне ціле.

  Природа автобіографізму в журналістиці подвійна: з одного боку, він конкретний (об'єктивний), з іншого — не позбавлений чуттєво-оціночного  «нарощення»   (суб'єктивний)   в процесі осмислення дійсності автором. Виходячи з цієї особливості,  можна помітити ще одну властивість, точніше функцію авто-  біографізму: він виконує асоціативно-естетичну функцію, яка  базується або використовує особливості інших функцій —  інформаційнб-пізнавальної, комунікативно-естетичної (гедоні  стичної) . 

  У зв'язку з цим зауважимо: автобіографізм визначає і читацьку орієнтацію, а відтак здатний викликати підвищений інтерес і до самого процесу об'єктивізації інформації. В своро чергу уміле і.тактовне використання автобіографізму дається взнаки на пошуках індивідуалізації власного стилю. Тому все ж не забуваймо: захоплення автобіографічною інформацією не бажане. Рецепт повсякчасної автобіографізації журналістських, публіцистичних творів знаходиться у відомому протиріччі з теорією і практикою цього виду творчості. З іншого боку, його використання ■ не заперечується. Головне — мати міру. Аби не було «самозакоханості», щоб суспільний інтерес був вищим за власний/не було різних тлумачень і викривлень.

  Своєрідність особистості автора в публіцистиці проявляється рельєфніше, навіть ніж в художній літературі. Роль автора — визначальна в ній. Авторське «я» визначає «температуру», тональність, стиль твору. Публіцист насичує його своїми почуттями і переживаннями з тією єдиною метою, щоб не тільки підвищити .емоційну силу виступу, але й зробити читача однодумцем. Звичайно, авторські почуття і медитації повинні мати гостроактуальне громадське звучання.

  Поєднувати особисте і суспільне — справа не з легких. Важливо, щоб минуле або майбутнє, пропущене через призму індивідуального, особистого, переростало в історію становлення особистості і суспільства. Зведення часів, особистого і суспільного буття є не наслідком внутрішнього пошуку і саморуху форми, а наслідком поглибленого пізнання дійсності і людини як особистості.