6.2. Кармічна культура юриста

Кармічна культура юриста— це ступінь безкорисливої, мотивованої його професійної діяльності у формі думок, пристрастей та вчинків з умілим використанням здобутків попередніх поколінь для підтримання правопорядку, в результаті якої природної відплатою наступає справедливе теперішнє і майбутнє положення в суспільстві.

Компоненти:духовно обґрунтована оцінка думок, пристрастей і вчинків; утвердження причинно-наслідкових зв’язків між діяннями в минулому, теперішньому і майбутньому; віра у переродження душі.

Принципи:цілісність буття й існування (онтології та деонтології), єдність видимого й невидимого, визначеність долі, космічна справедливість, автоматична відплата, умотивованість дій, духовно-моральна активність, передбачливість, синергетичність.

Функції: пізнання природного права, сприяння процесу духовно-моральної еволюції людства, визнання впливу власної карми на карму Планети, підтримання біоритмів життя людей, застереження від сприйняття випадковостей у житті людини сприймання закону пов’язаності людини з її проблемами, добір думок для впорядкування власної карми, застереження від професійних та життєвих помилок, пом’якшення покарання кармічним законом, вироблення умінь позитивного сприйняття кожної життєвої ситуації та природних явищ, схилення до анулювання власних духовно-матеріальних боргів.

Довідка:карма (санкр. karman — дія, діяння, справа, жертвоприношення, жеребкування) — одне із центральних понять індійської філософії, релігії та культури, природний закон, який в самому загальному виді означає вплив суми скоєних індивідом дій (тілесних, мовних, майнових, ентальних) на все її наступне життя і характер майбутнього народження (соціальний статус, стать, зовнішність, тривалість життя, благополучність, здоров’я і т.д.). Тобто карма — це результат людських добрих і поганих діянь та вчинків, які, за невблаганним законом причин та наслідків, викликають справедливу відплату як передумову наступного існування. Карму можна розуміти ще й як духовну працю з метою морального вдосконалення людини. В підсумку карма не лише визначає образи існування індивіда, а й його в справі подолання людської недосконалості й звільнення від тягаря безконечних перероджень.

Звідси:доктрина карми передбачає моральну картину оцінок вчинків людини, утвердження причинно-наслідкового зв’язку між діяннями істот в минулому, теперішньому і майбутньому, віру у переродження душі, яка приводить до перетворення земного життя у місце моральної віддачі і до розвитку ідеї моральної відплати в інших світах.

Примітка:оскільки в теперішньому існуванні людина вільна свідомо скоювати вчинки, які стануть відправними моментами її майбутнього життя, карма нероздільно пов’язана зі свобідною волею і цим відрізняється від фаталістичного погляду на світ. Кульмінаційними проявами цієї волі є можливість повного звільнення від переродження і дії закону карми.

Нюанс:кармічні тільки ті вчинки (думки, пристрасті), які скоєні свідомо, мотивовано. Безсвідомі дії є результатом минулої карми, яка спрацьовує не автоматично, а залежно від умов свого “дозрівання”.

Під кармою не треба розуміти тільки негативні моменти життя. На світ потрібно дивитися не тільки фізичними очима, а й духовними.

Невідомі явища не є дивом чи випадковістю, а непізнаними закони природи.