Мякушко С.А. Систематика ссавців. 2019

Рід Хом’ячки мохноногі (Phodopus Miller, 1910). Зовнішній вигляд дуже характерний: дрібні (довжина тіла не більше 10 см), дуже короткохвості (хвіст до 1,1 см), з відносно великою головою, на якій виділяються великі очі, тоді як вушні раковини майже приховані у шерсті. Кінцівки короткі, підошви і хвіст вкриті густим волоссям. Волоссям укрита і передня частина защічних мішків. Шерсть на тілі густа та довга, особливо взимку. Забарвлення верха тіла є однотонним сіро-палевим (хом’ячок Роборовського — P. roborovskii Satunin, 1903) або (хом’ячок джунгарський — P. sungorus Pallas, 1773) бурим з темною поздовжньою смугою, низ тіла білий. Череп з укороченим рострумом, широко розставленими дугами вилиць.

Живуть поодиноко. Нерідко селяться в норах інших гризунів. Живляться насінням, охоче поїдають і дрібних безхребетних. До зими накопичують жир. За сезон розмноження приносять до 6 виводків; 8–11 дитинчат. Населяють степи, напівпустелі і пустелі Центральної Азії. 3 види (Россолимо и др., 2004).

Рід Хом’ячки сірі (Cricetulus Milne-Edwards, 1867). Розміри від дрібних до середніх. Статура типова для хом’яків, важка, морда тупа, кінцівки короткі. Вуха відносно невеликі, злегка виступають з волосяного покриву; вкриті волоссям. Підошви лап голі, іноді вкриті волоссям. Хвіст слабо опушений або майже голий. Защічні мішки добре розвинені.

Населяють лісостеп, лучні степи, напівпустелі. У гори піднімаються до 4000 м над рівнем моря. Іноді заходять у ліси. Ведуть переважно сутінково-нічний спосіб життя. Тримаються, як правило, поодинці. Активні цілий рік. У зимовий час активність знижується, в деяких випадках може мати місце короткочасна сплячка (Соколов, 1977). День проводять у норах, які мають відносно просту будову. Живляться головним чином насінням рослин, поїдають також багато комах. Запасають їжу, іноді у великій кількості.

Живуть у степах, напівпустелях гір і рівнин Євразії від Балкан, Передньої і Малої Азії до Монголії і Китаю. 6–8 видів.

Хом’ячок сірий (С. migratorius Pallas, 1773) від хом’яка звичайного, крім розмірів, добре відрізняється рівномірним сірим забарвленням шерсті на спині, біло-сірим — на череві. Посередині спини волосся трохи темніше, інколи утворює по-

180

здовжню нечітку темну смугу. Тіло валькувате, морда тупувата з великими очима, кінцівки короткі, вуха стирчать. Хвіст короткий, слабоопушений.

Населяє відкриті ландшафти — агроценози, степові ділянки, лісосмуги та чагарники у степу. Живе у досить простих норах з 2–4 ходами, які ведуть до кубла і мають віднірки, що слугують коморами. Живиться рослинами й тваринами, може з’їдати дитинчат мишей або полівок, якщо знайде їх у кублі. У зимову сплячку не впадає. Розмноження триває протягом теплого сезону, не менше 2 разів на рік. У приплоді 5–7 дитинчат. В Україні ще у першій половині XX ст. був поширений, ймовірно, по всій степовій та лісостеповій зоні. Нині ареал скоротився до степової зони і крайнього півдня лісостепової (Межжерін, Лашкова, 2013).

Підродину Норицевих, або Полівкових (Arvicolinae Gray, 1821), яка включає близько 100 сучасних видів, нерідко розглядають як окрему родину гризунів. Ці гризуни пристосовані до наземного, напівпідземного, рідше до напівводного або підземного способу життя. Тіло майже без шийного звуження, його довжина від 5 до 36 см. Кінцівки короткі, у активно риючих форм передні з довгими кігтями. Хвіст укорочений, становить від 10 до 60% довжини тіла, зазвичай покритий короткими густими волосами, рідше — майже голий. Голова притуплена, очі та вуха невеликі (особливо у підземних і напівводних форм).

Череп сплощений. Тім’яні гребені в області очниці нерідко злиті в один міжорбітальний гребінь. Нижня щелепа зазвичай дуже висока, з розвиненим підборідним кутом. Слухові барабани великі. Різці зазвичай широкі, потужні. Зубна система — одна з найбільш спеціалізованих серед мишоподібних гризунів, пристосована до перетирання грубих рослинних кормів. Ряди щічних зубів відносно довгі, взаємно паралельні або дещо зближуються попереду. Кутні зуби з призматичною коронкою, з коренями або без них (характеризуються постійним ростом).

Живуть колоніями (особливо степові та пустельні види), рідше поодиноко. Все полівки риють нори, іноді дуже складні, з багатьма виходами, кількома гніздовими камерами. Живляться головним чином надземними частинами трав’янистих рослин, рідше підземними або насінням. На зиму створюють

181

невеликі запаси. Активні цілодобово. Розмножуються 3–5 разів на рік, при сприятливих умовах — цілий рік, у виводку буває до 20 дитинчат, вступають у розмноження у віці 1–2 місяців. Населяють різноманітні ландшафти — лісові, відкриті (степи, пустелі, тундри), гірські — в Євразії та Північній Америці.

Рід Лісові полівки (Myodes Pallas, 1811, або за іншими уявленнями Clethrionomys Tilesius, 1850). Розміри дрібні: довжина тіла 7–16 см, хвоста 3–6 см. Очі та зовнішнє вухо крупніші, ніж у більшості полівок. Відрізняються більш яскравим забарвленням: у багатьох видів шерсть на спині має різні відтінки рудого кольору, причому за забарвленням різні види досить добре розрізняються, що відображено в їх видових назвах — полівка руда (M. glareolus Schreber, 1780), полівка червона (M. rutilus Pallas, 1779), полівка червоно-сіра (M. rufocanus Sundevall, 1846). На відміну від сірих полівок, у лісових зуби мають корені. Емалеві петлі на жуйній поверхні моряків заокруглені (рис. 3.14).

Рис. 3.14 Частина черепів полівки рудої (Myodes glareolus) (а) і полівки сірої (Microtus) (б): 1 — ряд верхніх кутніх зубів полівки рудої; 2 — кутній полівки рудої; 3 — кутній полівки сірої. Стрілками показаний край піднебіння (за Межжерін, Лашкова, 2013)

182

Населяють рівнинні та гірські (до 3000 м) бореальні ліси Північної півкулі. В цілому вони є наземними, але можуть добре лазити стовбурами дерев. Ці гризуни поодинокі, нір майже не риють: сховищами їм служать різні природні порожнини між коренями дерев, у гущі кущів, під камінням. Живляться різними частинами трав’янистих рослин (насінням, пагонами), мохами та лишайниками, поїдають дрібних безхребетних. Розмножуватися можуть цілий рік, вагітність триває 17–20 діб, приносять 3–4 виводки, у кожному до 9 дитинчат, які дозрівають зазвичай у двомісячному віці.

Полівка (нориця) руда (M. glareolus Schreber, 1780) — досить дрібний представник роду. Довжина її тіла до 12 см. Хвіст темний зверху та білуватий знизу, вкритий рідким волоссям, між якими можна побачити лусочки шкіри. Цей вид є звичайним мешканцем мішаних і, частково, хвойних рівнинних і передгірних лісів Європи; на південь його ареал простягається до Туреччини, а на схід до Єнісею та Саян. Найчастіше вид можна зустріти у широколистяних лісах.

Активність цілорічна та фактично цілодобова, хоча частіше гризуни залишають сховища у нічний час. Тримаються парами або сім’ями. Для житла обирають різні природні, порівняно відриті сховища — в коренях пнів, у порожнинах повалених стовбурів. Власні нори, як правило, прості. Руда полівка розмножується зазвичай 3–4 рази на рік, у виводку 3–9 молодих. Цьогорічки вступають у розмноження вже у рік свого народження, причому в окремі роки самки першого (весняного) виводку можуть дати до 3 генерацій. Для центральних рівнинних частин ареалу характерна висока чисельність; біля межі ареалу та у горах чисельність різко коливається: короткочасні піки, що повторюються кожні 3–5 років, чергуються з депресією. У раціоні переважає насіння трав’янистих і деревних лісових рослин. У теплу пору року поїдає зелені частини рослин, збирає личинок комах та інші тваринні корми. Взимку в раціон входять пагони ягідних кущів, бруньки та кора чагарників. Також споживає гриби та підземні корені трав’янистих рослин (Соколов, 1977).

Рід Сірі полівки (Microtus Schrank, 1798). Розміри від дрібних до середніх для представників родини. Очі невеликі у видів,

183

які ведуть підземний спосіб життя, середніх розмірів у слабо спеціалізованих або великі у видів з переважно денною активністю. Підошви лап, як правило, безволосі, іноді в задніх відділах укриті волоссям. Волосяний покрив зазвичай високий, густий і м’який. У черепі лицьовий відділ укорочений, мозкова коробка широка. У полівки підземної (Microtus subterraneus) череп у профіль певною мірою сплощений, порівняно з іншими сірими полівками (рис. 3.15). Виличні дуги в передніх відділах полого розходяться в сторони. Щічні зуби не мають коренів. Розмір і форма петель жувальної поверхні щічних зубів мінливі, найчастіше петлі у формі гострих трикутників. Поширені на величезній території помірного, субтропічного і північній частині тропічного поясів Старого та Нового світу. Піднімаються в гори на висоту до 4500 м над рівнем моря. Найбільш сприятливі для них, ймовірно, відкриті ландшафти помірного поясу. Багато видів надають перевагу вологим лукам або заболоченим ділянкам. Інші живуть у світлих лісах з багатим трав’янистим покривом. Деякі види — у сухих степах. Ведуть денний або нічний спосіб життя або активні упродовж доби. Зазвичай селяться колоніями, влаштовуючи складні нори з кількома виходами, гніздовими камерами та камерами для запасів корму. Живляться переважно зеленими частинами рослин, а також корою деревних пагонів, рідше насінням і ягодами. Іноді у живленні окремих видів істотну роль відіграють підземні частини рослин. Розмножуються переважно в теплий період року, але у разі сприятливих умов і взимку. Упродовж року зазвичай буває 3–4, іноді до 7 виводків. Кількість дитинчат складає зазвичай 5–6 у кожному виводку.

Рис. 3.15. Череп полівки підземної (Microtus subterraneus) (а), порівняно з іншими полівками роду Microtus (б). Стрілками показано сплощення черепа у мозковій частині (за Межжерін, Лашкова, 2013)

184

Представники фауни України: полівка звичайна (M. arvalis Pallas, 1778), полівка гуртова (M. socialis Pallas, 1773), полівка темна (M. agrestis Linnaeus, 1761), полівка-економка (M. оeconomus Pallas, 1776), полівка лучна (M. levis Miller, 1908), полівка алтайська (M. obscurus Eversmann, 1841), полівка підземна (M. subterraneus Selys-Longchamps, 1838), полівка татранська (M. tatricus Kratochvil, 1952).

Рід Водяні полівки (Arvicola Lacepede, 1799) охоплює 3 види. Один з них — водяна полівка (А. amphibius Linnaeus, 1758). Довжина тіла до 25 см. Довжина хвоста становить приблизно половину довжини тіла. Має пристосування як до риття ґрунту, так і до напівводного способу життя. Зовнішні вушні раковини та очі дрібні. Внутрішні вирости верхніх губ позаду різців великі, густо вкриті волосами, але не зростаються між собою та повністю не ізолюють різці від ротової порожнини. Хвіст укритий рідкісним та коротким волоссям. Підошви мають облямівку з жорстких волосин по краях. У черепі виличні дуги широко розставлені. Лобно-тім’яні гребені сильно розвинені. Кісткові слухові барабани невеликі та тонкостінні. Щічні зуби не мають коренів і ростуть упродовж всього життя.

Живуть як у водному середовищі, так і на суходолі по всій Європі та Азії. Тримаються заплав річок, заболочених місць у різних зонах, від лісотундри і південних частин тундри до степів включно. Виражена сезонна зміна середовища існування, особливо у лісовій зоні, де тварини відкочовують взимку від берегів водойм у заплавні луки або зарості чагарників. Сховищами служать нори, які водяні полівки викопують неглибокими та доволі простими. Гніздова камера розташовується зазвичай на глибині до 1 м, а кормові ходи прокладаються на глибині 10–15 см. За період розмноження самка приносить 4–6 виводків, у кожному з яких у середньому 6–8 дитинчат. Тривалість вагітності близько 40 діб. Живиться в основному різними рослинами, здебільшого водними і прибережними: очеретом, рогозом, стрілолистом, осокою тощо. Поїдає також і тваринні корми: молюсків, комах, дрібну рибу. У зимовий час живиться підземними частинами рослин, а також корою та пагонами.

В Україні у передгір’ях і гірських районах Карпат поширена полівка Шермана (полівка гірська) — А. scherman Shaw, 1801.

185

Рід Лемінги (Lemmus Link, 1795). Довжина тіла до 15 см. Хвіст дуже короткий, не перевищує у довжину 2,5 см. Очі та вуха невеликі, приховані в шерсті. Спостерігається чіткий сезонний диморфізм забарвлення: зимова шерсть довша, густіша, світліша за іншу. Череп зі сплощеним мозковим відділом, укороченим рострумом, широко розставленими дугами вилиць; міжорбітальний проміжок вузький, з гребенем. Слухові барабани середніх розмірів, з товстими губчастими стінками. Зубні ряди зближуються попереду. Кутні зуби широкі, без коренів, несуть цемент, відрізняються від зубів сірих полівок менш складною будовою петель на жувальній поверхні. Поширені циркумполярно в рівнинних і гірських тундрах Арктики і Субарктики у Старому та Новому Світі. 5 видів.

Лемінги — найчисленніші гризуни тундри, для яких характерні різкі коливання чисельності. Живуть колоніями, риють невеликі поверхневі нори з гніздами, взимку прокладають ходи в снігу. Живляться рослинною їжею. Розмножуються 3- 4 рази на рік, вагітність триває 2–3 тижні, у виводку до 13 дитинчат. Пік чисельності настає через кожні 3–4 роки, іноді триває два роки поспіль і замінюється глибокою депресією.

Представник: лемінг норвезький (L. lemmus Linnaeus, 1758). Рід Копитні лемінги (Dicrostonyx Gloger, 1841). Розміри дрібні та середні. Довжина тіла 12–16 см, хвоста 1–2,2 см. Маса

тіла до 100 г. Демонструють високу ступінь адаптацій до життя в арктичних умовах. Статура міцна, кінцівки короткі. Хвіст дуже короткий, повністю вкритий волоссям. Кисті і ступні широкі, їх підошви вкриті волоссям; мозолі на підошвах відсутні. Вушна раковина у вигляді низької складки шкіри, прихованої в шерсті. Перший палець передньої кінцівки вкорочений і має невеликий нігтеподібний кіготь. Кігті довгі. До зимового періоду кігті третього і четвертого пальців передньої кінцівки сильно збільшуються і набувають характерну вільчасту форму на кінці. Череп з відносно вкороченим лицьовим відділом. Виличні дуги широко розставлені у сторони. Зуби гіпселодонтного типу, не мають коренів і ростуть протягом всього життя. Їх жувальна поверхня складна. Емалеві петлі на жувальній поверхні щічних зубів сильно стиснуті у передньозадньому напрямку.

186

Населяють рівнинну та гірську тундри. Нори зазвичай неглибокі. Взимку роблять ходи в снігу. Живляться травою, пагонами, листям, корою. Розмноження починається в кінці зими і триває все літо. За цей час приносять 2–3 виводки, у кожному зазвичай 4–6 дитинчат (Соколов, 1977).

Поширені в арктичних областях Нового і Старого світу, від Аляски до Лабрадору, включаючи північне узбережжя Гренландії і від східного узбережжя Білого моря на до Нової Землі. 8 видів.

Представники: копитний лемінг (D. torquatus Pallas, 1778), лемінг Виноградова (D. vinogradovi Ognev, 1948).

Рід Ондатри (Ondatra Link, 1795). Найбільші та довгохвості

зполівкових, пристосовані до напівводного способу життя. Хвіст сплощений з боків, голий, покритий лусочками. Очі невеликі, високо посаджені, як це буває у водних мешканців. Стопа з плавальною перетинкою, облямована короткими жорсткими волосами. Губи охоплюють різці, у разі гризіння під водою змикаються. Наявні великі пахові залози, що виділяють секрет із мускусним запахом. Шерсть з довгою остю та густим підшерстям,. Череп має подовжений лицьовий відділ, потужний міжорбітальний гребінь. Слухові барабани невеликі,

зтонкою стінкою. Щічні зуби з коренями.

Природний ареал охоплює Північну Америку; на початку ХХ століття інтродуковані у Старому Світі. Населяють навколоводні місцемешкання в самих різних природних зонах.

Ондатра (O. zibethicus Linnaeus, 1766) — є найбільшим видом з полівкових: маса тіла може досягати 1,5 кг. У Північній Америці населяє весь материк крім крайнього півдня. У Старому Світі вона поширена від Атлантичного узбережжя до басейну р. Лени, проникла у Монголію та Китай. Ондатра поселяється в різних водоймах — невеликих річках, озерах, болотах, каналах. Віддає перевагу водоймам зі стоячою водою або повільною течією та багатою навколоводною рослинністю. Сім’я, яка утворюється навесні та складається з пари дорослих і виводка, має постійну ділянку, що складається з двох зон — гніздової та кормової. При наявності високих берегів ондатра риє в них складні нори з виходом у воду та гніздовою камерою, розташованою вище рівня води. Використовує чужі нори, витісняючи

187

їх власників. На низьких і заболочених берегах сховищами служать хатки. Іноді висота такої споруди перевищує 1 м, всередині хатки є одна або декілька камер.

Активна цілий рік, у сплячку не впадає, але взимку активність обмежена. Зимує на тих же водоймах, де живе влітку, регулярних сезонних міграцій не здійснює. Парування відбувається весною, після танення льоду. Тоді ж розселяються молоді останніх виводків; до цього прибулі звірки живуть з батьками. Вагітність триває близько 25 діб. Кількість дитинчат у виводку в середньому 6–7. Ондатра живиться грубим зеленим кормом. Основні її кормові рослини — очерет, рогіз, рдесник, осоки тощо. Гризун поїдає листя, стебла та кореневища. У разі нестачі рослинного корму споживає молюсків, раків, жаб, рибу (Россолимо и др., 2004).

Рід Сліпушки (Ellobius Fischer, 1814). Розміри дрібні: довжина тіла 10–15 см, хвоста — 0,5–2,2 см. Добре виражені пристосування до підземного способу життя. Тіло валькувате з непомітним шийним перехватом, дещо вкороченою, клиноподібною головою. Очі дрібні, зовнішня вушна раковина редукована; навколо слухового отвору є лише невелика складка шкіри. Короткі кінцівки з голими підошвами. Внутрішні вирости губ повністю ізолюють виступаючі вперед різці. Хвіст укритий негустими волоссям, які на кінці утворюють невеликий пензлик. Череп з видовженим лицьовим відділом. Виличні дуги широко розставлені в сторони (рис. 3.16).

Населяють лісостеп, степ і напівпустелі рівнин, а також високогірні луки. Піднімаються в гори до 4000 м над рівнем моря. Ведуть підземний спосіб життя, дуже рідко показуються на поверхні. Складну систему кормових ходів прокладають близько до поверхні, гніздові камери розташовують на глибині 1–3 м. Живляться в основному різними підземними і надземними частинами рослин. Активні упродовж року. Під час літньої спеки та посухи активність знижується. Роблять запаси їжі. Приносять 3–4 виводки, у кожному 2–5 дитинчат (Соколов, 1977).

Поширені в Євразії: від Південної України, гірських степів Закавказзя і Передньої Азії до Північно-Західного Китаю. 5 видів.

188

Рис. 3.16. Сліпушок звичайний (Ellobius talpinus) та його череп

(за Россолимо и др., 2004)

Сліпушок звичайний (E. talpinus Pallas, 1770) на території України ще у першій половині ХХ століття населяв усю степову зону і Крим, нині його поширення обмежено Кримом і Луганською обл. Розмножується 2–4 рази на рік, у приплоді 3–6 дитинчат. (Межжерін, Лашкова, 2013).

Рід Строкатки (Lagurus Gloger, 1841) на території України представлений строкаткою звичайною (L. lagurus Pallas, 1773) — невеликим гризуном, з коротким хвостом і майже непомітними вухами. Від носа до кінця спини уздовж хребта проходить вузька чорна смуга. Живиться переважно зеленими частинами рослин, а також коренями і насінням. Є вираженим нірником, який більшу частину життя проводить у неглибоких, але добре розгалужених норах. Вид активний упродовж року. Розмножується з березня до листопада. У кожному приплоді від 3 до 7, рідко до 10 дитинчат.

Рід Снігові полівки (Chionomys Miller, 1908). 3 види роду поширені у гірських системах Південно-Західної, Центральної та Південно-Східної Європи, Південно-Західній Азії. Типові місця проживання — верхній лісовий пояс (від 500 м над рівнем моря), скельні ділянки субальпійського і альпійського поясів гір (до 3500 м над рівнем моря).

189