8. Розгляд справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 кпк України

Відповідно до ст. 432 КПК України порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх визначається загальними правилами КПК України, крім того, статтями Глави 36 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 299 КПК України суд має право, коли проти цього не заперечують учасники судового розгляду справи, насамперед, сама неповнолітня підсудна особа, її представник, захисник, педагог за умови повного визнання своєї вини, а також при відсутності протиріч у свідченнях підсудних, коли підсудних декілька, яким суд обов’язково роз’яснює суть обвинувачення, визнати недоцільним дослідження доказів у відношенні тих фактичних обставин справи і розміру цивільного позову, які ніким не заперечуються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють неповнолітній, його представник та інші учасники судового розгляду справи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи і розмір цивільного позову в апеляційному порядку. Пояснення підсудного із зазначеного питання мають бути зафіксовані в протоколі судового засідання.

Вивчення розглянутих місцевими судами у 2010 році справ про злочини неповнолітніх свідчить про те, що в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України переважно розглядались справи, які не становили великої складності. При цьому судді здебільшого забезпечили виконання вимог щодо повноти з’ясування обставин, передбачених ст. 433 КПК України.

Вийнятком стала кримінальна справа за обвинуваченням Ф. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12.03.2010 року скасовано вирок Амвросїївського районного суду Донецької області від 06.08.2009 року, яким неповнолітнього визнано винним в умисному спричиненні середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Підставами для скасування судового рішення стало неповне з`ясування судом обставин справи. Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, справу було розглянуто в порядку ст. 299 КПК України, проте суд першої інстанції не з’ясував чи правильно підсудний та інші учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин тощо. У судовому засіданні засуджений вину визнав повністю та пояснив, що спричинив тілесні ушкодження потерпілому, оскільки захищався від останнього, який першим вдарив його та намагався знов нанести удар. Ці пояснення свідчать про те, що засуджений неправильно та не в повній мірі розуміє зміст обставин у справі, а також суть пред’явленого йому обвинувачення та кваліфікацію дій. Враховуючи викладене, у судді були відсутні підстави керуватися вимогами ст. 299 КПК України щодо спрощеного порядку розгляду справ.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство України не містить прямої заборони розгляду справ про злочини неповнолітніх із застосуванням ч. 3 ст. 299 КПК України, тому такий розгляд є можливим з дотриманням вимог закону та з урахуванням роз’яснень п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004 року № 5, але лише у тих, що не становлять значної складності у їх розгляді.

Водночас, є випадки неправильного застосування зазначених положень щодо неповнолітніх. Таке порушення виявлено в Шевченківському районному суді м. Запоріжжя. Так, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31.03.2010 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.12.2009 року відносно неповнолітнього М., засудженого за ч. 2 ст. 307 КК України та дорослого А., засудженого за ч. 2 ст. 307 КК України. Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до положень ч. 3 ст. 299 КПК України. Разом з цим, із протоколу судового засідання вбачається, що неповнолітній М. свою вину у вчиненні злочину не визнав повністю, стверджуючи, що А. його обмовив, про те, що знаходиться в шприці і про наміри А. продати цей шприц він не знав. За таких обставин, та при наявності того, що пред’явлене М. обвинувачення є неконкретним, суд не мав права розглядати справу із застосуванням ч. 3 ст. 299 КПК України.

Необхідно визнати правильною практику судів Херсонської області, які при спрощеному порядку розгляду справи, передбаченому ст. 299 КПК України, безпосередньо в судовому засіданні досліджують обставини, зазначені у ст. 433 КПК України, хоча, можливо, такі іобставини учасниками судового розгляду і не оспорюються.

Трапляються випадки, коли суди приймають рішення та розглядають справи в порядку, передбаченому ст. 299 КПК України, хоча підсудний фактично заперечує проти пред’явленого йому обвинувачення.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 07.12.2010 року апеляцію прокурора, який брав участь у справі задоволено, вирок Калінінського районного суду м. Горлівка Донецької області від 18.03.2010 року відносно Г, С., С., обвинувачених за ч. 2 ст. 296 КК України скасовано, у зв’язку з тим, що суд у порушення вимог ч. 3 ст. 299 КПК України, не переконався у тому, чи правильно розуміють підсудні фактичні обставини інкримінованого їм діяння, чи не мають сумнівів у правдивості та добровільності їх позиції, а також чи правильно вони розуміють правові наслідки розгляду справи, передбачені ст. 299 КПК України. Суд також не врахував інтелектуальні, психологічні та інші особливості неповнолітніх підсудних. Пояснення підсудних з даного питання у протоколі судового засідання відсутні, що є грубим порушенням вимог ст. 299 КПК України. Крім того, прокурор та захисник заперечували проти такого порядку розгляду справи, проте суд постановив рішення про обсяг дослідження доказів у справі без урахування думки учасників судового розгляду, чим також грубо порушив вимоги ст. 299 КПК України.

За таких обставин логічним та більш об’єктивним буде таке застосування спрощеного порядку, за якого слід допитати підсудну особу, і лише після цього, встановивши факт повного визнання останнім вини, всіх обставин та розміру цивільного позову, вирішувати питання про можливість застосування у судовому процесі положень ч. 3 ст. 299 КПК України. Такий порядок випливає зі змісту вказаного закону, який вимагає повної згоди усіх учасників судового засідання як із фактичними обставинами справи так і з розміром цивільного позову, що судами не завжди враховується.

Іноді судді, розглядаючи справи в спрощеному порядку, навіть не з’ясовують думку учасників судового процесу з цього приводу.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21.12.2010 року скасовано вирок Київського районного суду м. Донецька від 02.08.2010 року стосовно П., Я., засуджених за ст. 296 КК України, І., засудженого за ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 289 КК України, С., засудженого за ч. 1 ст. 186 КК України. Згідно з протоколом судового засідання підсудний свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, не визнав. Суд постановив дослідити докази у справі в повному обсязі. Суд не обговорював з учасниками судового розгляду та не вирішував питання про розгляд справи на підставі вимог ч. 3 ст. 299 КПК України. Втім, у мотивувальній частині вироку суд зазначив, що підсудні у вчинених злочинах розкаялись, не оспорювали фактичних обставин справи, просили суд у порядку ст. 299 КПК України не викликати до суду та не допитувати свідків, не досліджувати інші докази. У вироку також було зазначено, що суд роз’яснив підсудним у повному обсязі вимоги ст. 299 КПК України. Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 100 КК України призначив неповнолітній С. покарання у виді громадських робіт.

Небезпідставно в постанові Пленуму Верховного Суду України зазначено, що судді повинні виважено підходити до вирішення цього питання, звертаючи увагу на те, що до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, належать і характер та розмір шкоди, завданої злочином. Відтак, судам при прийнятті рішення про застосування ч. 3 ст. 299 КПК України слід з’ясовувати, чи визнає підсудний цивільний позов у тому обсязі, в якому він заявлений, оскільки законом при розгляді справи в скороченому порядку межі оскарження судового рішення звужені.

Звертають на себе увагу і ті обставини, що майже у 80 % вивчених кримінальних справ стосовно неповнолітніх суди обмежували дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, незважаючи на те, що при цьому фактично не виконуються вимоги ст. 433 КПК України.

У зв’язку з такими фактами необхідно звернути увагу місцевих судів на неприпустимість прийняття рішень про недоцільність дослідження доказів щодо обставин, передбачених ст. 433 КПК України. При провадженні у справах про злочини неповнолітніх суди мають без будь-яких обмежень виконувати вимоги, встановлені ст. 433 КПК України, і з’ясовувати вік неповнолітнього, стан його здоров’я та загального розвитку, характеристику особи, умови життя, виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Враховуючи викладене та з урахуванням положень діючого законодавства, можна зазначити, розгляд справ цієї категорії в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України не суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству. Проте судам необхідно виважено ставитися до застосування норм цього кримінально-процесуального закону, враховуючи вік неповнолітнього, стан його здоров’я, наявність розумової відсталості та інші дані, з огляду на які можна вважати, що підліток не розуміє або недостатньо правильно розуміє зміст цього закону. В таких випадках доцільно не розглядати справу в спрощеному порядку, з метою її об’єктивного розгляду і постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.