11. Виконання судами вимог ст. 23-2 кпк України щодо реагування на встановлені у справах факти порушення вимог закону, причини та умови, що сприяли вчиненню злочину

Відповідно до ст. 23-2 КПК України суд за наявності на те підстав виносить окрему (ухвалу) постанову, якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Згідно діючого законодавства України окрему ухвалу може бути також винесено при виявлені судом порушень прав громадян та інших порушень закону, якщо суд визнає це за необхідне; при встановленні фактів виявлення громадянином високої свідомості, мужності при виконанні громадського обов’язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину – про доведення цих фактів до відома підприємства, установи або організації, де працює громадянин, і про можливість його заохочення та інше. Зазначений перелік підстав, за яких суд може виносити окрему ухвалу, не є вичерпним.

Слід зазначити, що не може бути винесено окрему ухвалу (постанову) суду щодо правової позиції адвоката у справі та прокурора.

Як встановлено узагальненням, протягом 2010 року при розгляді кожної справи про злочин, вчинений неповнолітнім, судді з’ясовували причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і за наявності підстав, відповідно до ст.ст. 23, 23-2, 433 КПК України, реагували на них винесенням окремих постанов (ухвал).

Наприклад, Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у ході розгляду кримінальної справи за обвинуваченням неповнолітнього М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України було встановлено, що М., раніше неодноразово судимий за скоєння корисливих злочинів проти власності, з 2008 року знаходиться на обліку в Республіканському наркологічному диспансері з діагнозом «хронічний алкоголізм». Ці обставини свідчать про відсутність належного контролю за поведінкою неповнолітнього з боку його матері, її само ухилення від його виконання. Стаття 164 СК України передбачає заходи впливу на батьків, які ухиляються від виконання обов’язків з виховання дитини, а саме – позбавлення батьківських прав. Водночас, поведінка матері неповнолітнього М. залишається без належного реагування органів опіки та піклування. З урахуванням положень ст. 165 СК України, суд вважав за необхідне з боку Управління дітей, сім’ї та молоді Центральної районної ради м. Сімферополя розглянути питання про звернення з позовом до суду про позбавлення батьківських прав М. відносно її неповнолітнього сина. Окремою постановою суду від 13.09.2010 року було доведено до відома Управління дітей, сім’ї та молоді Центральної районної ради м. Сімферополя про вищенаведене. На вказану постанову надійшла відповідь, що спеціалістами управління проводиться перевірка доцільності позбавлення матері М. батьківських прав.

Вивчені під час узагальнення матеріали кримінальних справ про злочини неповнолітніх свідчать про наявність недоліків та порушень в роботі органів досудового слідства при проведенні досудового слідства, що найчастіше полягає у неналежному досліджені умов життя та виховання неповнолітніх, недолученні до матеріалів справи актів відповідних перевірок, порушенні права неповнолітнього на захист, неналежне виконання державними органами своїх повноважень тощо, проте суди не завжди звертають увагу на грубе порушення прав неповнолітніх і ніяким чином не реагують на виявлені порушення.

Наприклад, у кримінальній справі відносно Ш. засудженого вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30.08.2010 року за ч. 3, ст. 185 КК України та звільненого від відбування покарання з випробуванням. Так у день порушення відносно Ш. кримінальної справи, 26.04.2010 року, органи досудового слідства допитали його в якості свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, 27.04.2010 року призначили відносно нього амбулаторну психолого-психіатричну експертизу, за висновком якої від 25.05.2010 року у нього було виявлено розлади психологічного розвитку, 31.05.2010 року органи досудового слідства провели з Ш. відтворення обстановки і обставин події, як зі свідком, і лише 02.06.2010 року у справі було призначено захисника та пред’явлено обвинувачення. В порушення вимог закону суд належним чином не відреагував на ці факти.

У кримінальній справі за обвинуваченням П., М. за ч.ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України, С., Б. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, Б., К. за ч. 3 ст. 185 КК України, суддею Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим винесена окрема постанова від 06.01.2010 року щодо виявлення порушень кримінально – процесуального законодавства працівниками і слідчими СВ Армянського ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим під час проведення виїмки, відтворення обстановки і обставин події; крім того, очна ставка проводилась без участі захисника або законного представника неповнолітнього; явка з повинною неповнолітнього П. неналежним чином оформлена (порушено вимоги ч. 4 ст. 96 КПК України) – не вказано посадову особу, яка прийняла явку з повинною, не вказано дату її прийняття, не відображено її реєстрація. У зв’язку з наведеним, при постановлені вироку суд не мав можливості посилатися на вказані процесуальні документи, складені при проведенні слідчих дій як на докази, які б викривали неповнолітніх у скоєнні злочину. Копію цієї постанови було направлено на адресу прокурора м. Армянськ для виконання. Відповіді про вжиття відповідних заходів на адресу суду не надійшло.

Проблемним залишається питання виконання винесених судом окремих постанов (ухвал), оскільки відповідні органи нехтують законом. За таких обставин судам слід застосовувати положення ст. 185-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення, відповідно до якої у разі залишення посадовою особою окремої ухвали без розгляду суд має вжити заходів і притягнути винного до відповідальності.

Наприклад, при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням К., І., Б. за ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 296 КК України, яка знаходилась у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області, було виявлено невиконання працівниками СІЗО Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та працівниками Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Житомир своїх посадових обов’язків, що призвело до тяганини у справі (4 рази з невідомих причин не були доставлені в судове засідання обвинувачені і суд не міг розпочати своєчасне слухання даної справи). За цих підставвідповідно до вимог ст. 23-2 КПК України суддею було винесено окрему постанову та доведено її до відому Державний департамент України з питань виконання покарань з метою вжиття необхідних заходів та недопущеня подібних випадків в майбутньому. Відповіді на цю окрему постанову до суду не надходило, тому судом було направлено нагадування з приводу виконання рішення суду.

Інший випадок – кримінальна справа за обвинуваченням Е-А. і неповнолітнього К., розгляд якої було призначено Керченським міським судом Автономної Республіки Крим на 14.09.2010 року. 31.08.2010 року до ізолятору тимчасового тримання КМУ ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим була направлена вимога на етапування підсудних, проте у призначений час, підсудні у судове засідання не були доставлені, у зв’язку з чим слухання було відкладено. Судом винесено окрему постанову, у якій вказано, що вимога на етапування була своєчасно направлена до ізолятору тимчасового тримання КМУ ГУ МВС України в АР Крим, однак до призначеного часу підсудні не були доставлені, відомостей про наявність будь-яких поважних причин, які перешкоджали б виконанню вимоги суду про доставку підсудних у судове засідання, на адресу Керченського міського суду Автономної Республіки Крим не надходило. Суд постановив довести встановлені судом факти до відома прокурора м. Керчі для вжиття відповідних заходів реагування. 25.10.2010 року до суду надійшов висновок службової перевірки щодо окремої постанови судді, в якому вказано, що в ході службової перевірки встановлено вину інспектора – черговома ізолятора тимчасового тримання, вказано на недопущення подібних фактів.

Вивчення практики свідчить про те, що суди намагаються виконувати вимоги ст.ст. 23, 23-2 КПК України щодо виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів неповнолітніми, та реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов).

Водночас, судам слід більш жостко реагувати на факти порушення законодавства органами досудового слідства, вказувати на необхідність здійснення соціального патронажу не тільки тих сімей, де є неповнолітні, схильні до протиправної поведінки, а й сімей, що належать до групи ризику.