Секція «шляхи розвитку регіональної економіки в галузях і виробництвах реального сектору, інфраструктури та сервісу»

УДК 656.13

Та­ра­сен­ко О.В.¹

¹ старш. викл. ЗНТУ

Уп­равління про­ек­та­ми при удос­ко­на­ленні мар­шрут­ної ме­режі

Ре­алізація про­ек­ту удос­ко­на­лен­ня мар­шрут­ної ме­режі місько­го па­са­жирсь­ко­го тран­спор­ту пот­ре­бує фор­му­ван­ня ко­ман­ди про­ек­ту. На цьому етапі ви­ни­кає не­обхідність виз­на­чи­ти, яки­ми якос­тя­ми по­винні во­лодіти чле­ни ко­ман­ди, пред­став­ників яких ор­ганізації або груп на­се­лен­ня не­обхідно до­лу­чи­ти до скла­ду ко­ман­ди.

За до­по­мо­гою інстру­ментів сис­те­ми підтрим­ки прийнят­тя рішень (СППР), аналіз ре­зуль­татів об­сте­жен­ня та вис­нов­ки не­обхідно до­ру­чи­ти ек­спертній групі, до скла­ду якої не­обхідно за­лу­чи­ти:

– за­мов­ни­ка пе­ре­ве­зень (фахівців місько­го уп­равління тран­спор­ту);

– пе­ревізни­ка або пе­ревізників (учас­ників або пе­ре­мож­ця кон­кур­су на пра­во ви­ко­нан­ня пе­ре­ве­зень па­са­жирів на цьому мар­шруті або мар­шрутній ме­режі);

– па­са­жирів (пред­став­ників па­са­жирів, які ко­рис­ту­ють­ся пос­лу­га­ми пе­ревізни­ка на роз­гля­ну­то­му мар­шруті або мар­шрутній ме­режі);

– ек­спер­та (на­уков­ця тран­спор­тно­го нап­рям­ку, який брав участь в про-­ве­денні об­сте­жен­ня та об­робці його ре­зуль­татів).

Ви­ни­кає пи­тан­ня про пра­во ух­валь­но­го го­ло­су. Його от­ри­мує той член ек­спер­тної гру­пи, який во­лодіє досвідом ви­ко­нан­ня подібних про­ектів, має інфор­мацію про ре­зуль­та­ти досліджень та інстру­мен­тарій, який доз­во­ляє ви­ко­на­ти не­обхідні роз­ра­хун­ки та на­да­ти вис­нов­ки що­до удос­ко­на­лен­ня мар­шрут­ної ме­режі.

Ство­рен­ня та­кої ек­спер­тної групі мож­на роз­гля­да­ти як ос­но­ву уп­равління про­ек­та­ми удос­ко­на­лен­ня мар­шрут­ної ме­режі місько­го тран­спор­ту.

УДК 352.07:316.286

Корецький М.Х.

д.держ.упр., професор завідувач відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування

Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

Сучасні механізми функціонування місцевого самоврядування

Важливим стратегічним завданням сучасної адміністративно-територіальної реформи є запровадження нової ідеології функціонування місцевого самоврядування, як діяльності по забезпеченню реальних прав і свобод громадян, наданню державних та громадських послуг. Відповідно до цього, Україна має перетворитися в "державу для людини", соціальну державу [1], що надає людині якісні управлінські послуги.

Управлінські послуги є досить новим елементом взаємовідносин між державою, її владними структурами, а також між органами місцевого самоврядування та людиною. В адміністративному праві сучасних розвинутих країн Заходу (США, Франція, Англія та ін.) інститут управлінських послуг є достатньо розробленим і вже діє протягом останніх десятиліть [2]. Що стосується української практики місцевого управління, то це поняття можна вважати новим і дискусійним [3, с. 66]. Насправді, правовий інститут управлінських послуг досить точно відображає місце демократичної держави у відносинах з людиною і суспільством.

Що ж це за взаємовідносини? Йдеться, по-перше, про певну множину дозвільно-реєстраційних дій, що стосуються звернень окремих фізичних чи юридичних осіб (адміністративні послуги); по-друге, маються на увазі послуги, що пов'язані із життєзабезпеченням громадян, тобто з власними (місцевого самоврядування) та делегованими повноваженнями по задоволенню основних потреб населення.

Людина все більшою мірою починає розглядатися як клієнт і споживач послуг, що надаються державними та місцевими установами, відтак, і ефективність їх діяльності оцінюється через призму задовольняння потреб і конкретних запитів споживача. Підсиленням успіху їх роботи може бути упровадження додаткових функцій і розвиток нетрадиційних видів обслуговування, що збільшує результат. У цьому відношенні, становлення інституту надання управлінських послуг і можна вважати, на наш погляд, "нетрадиційним" видом обслуговування.

До управлінських послуг відносять: соціальні та дозвільні послуги, послуги ліцензування, легалізаційні, акредитаційні, атеститаційні, реєстраційні, експертні, консультаційні та інформативні, а також послуги погодження.

Реальне запровадження правового інституту управлінських послуг передбачає вирішення низки суттєвих питань, зокрема: визначення поняття "управлінські послуги" та його ознак, відмежування його від поняття "державні послуги"; конкретизація видів управлінських послуг і встановлення принципів, якими повинні керуватися органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при наданні останніх; з’ясування прав і обов’язків упроваджених органів і отримувачів послуг; формування стандартів і визначення чіткої процедури надання управлінських послуг тощо.

Зазначені вище та ряд інших питань знаходяться в стадії розробки, опрацювання, ще не отримали належного теоретичного обґрунтування, тобто потребують глибокого і комплексного дослідження в межах нової парадигми адміністративно-територіальної реформи України та нової редакції Закону "Про місцеве самоврядування".

Виявляється, що управлінські чи адміністративні послуги повинні мати певні ознаки, основними з яких є: можуть надаватися лише на вимогу та з ініціативи фізичних і юридичних осіб (за їх зверненням); повинні безпосередньо передбачатись законом (мається на увазі кожна конкретна адміністративно-управлінська послуга); закон наділяє повноваженнями по наданню кожної окремої управлінської послуги відповідний орган місцевого самоврядування; для отримання управлінських послуг фізичним та юридичним особам необхідно виконати певні вимоги, визначені законом (тобто має бути дотриманий встановлений порядок (процедура) надання відповідної послуги); адміністративно-управлінська послуга має кінцеву форму індивідуального адміністративного акту, в якому вказаний його адресат ("споживач послуги") [4, с. 75].

Слід зазначити, що сучасне українське законодавство дозволяє виділити наступні групи управлінських послуг [3, с.23]: видача дозволів (наприклад, на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; проведення мітингів, демонстрацій); розміщення реклами; придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї; створення творчих груп для виготовлення телерадіопродукції, в тому числі акредитація, атестація, сертифікація (наприклад, акредитація вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров'я тощо); забудова території громади (наприклад, надання дозволів на розміщення об’єктів, на проектування та будівництво); медична допомога комунальних закладів охорони здоров’я; робота комунальних закладів культури, фізкультури, спорту та туризму; соціальні адміністративно-управлінські послуги – визнання певного статусу, прав особи (призначення субсидій, пенсій).

Найважливішим напрямком діяльності органів місцевого самоврядування, без перебільшення, можна вважати належне життєзабезпечення населення, тобто задоволення основних потреб громад у водопостачанні, каналізації, очищенні стічних вод, вивезенні та утилізації сміття, забезпеченні надійними носіями електроенергії, необхідності щодо експлуатації доріг, зручних мереж транспортних сполучень, а також забезпечення стабільності у наданні комунальних послуг та у розвитку відповідної інфраструктури територіальних громад.

Виходячи із зазначеного, одним із найважливіших стратегічних завдань щодо упровадження інституту управлінських послуг є застосування сучасних механізмів функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування. Ці механізми мають сприяти створенню певної системи, підконтрольної суспільству, прозорої та ефективної.

Перелік посилань

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2. Конституции государств Европейского Союза. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 816 с.

3. Батанов О.ºВ. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К..: Концерн "Вид-чий дім "ІН Юре", 2003. – 512 с.

4. Петров Ю. Взаимодействие органов территориального общественного самоуправления с органами местного самоуправления // Городское управление. – 2007. – № 1. – С. 73-76.