73. Перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки, охорони праці

I. На суб’єктах господарювання всіх ступенів ризику незалежно від галузі, до якої вони відносяться перевіряється:

1. Наявність установчих документів та державна реєстрація.

2. Впровадження та функціонування системи управління охороною праці.

3. Наявність та функціонування служби охорони праці та інших служб технічної підтримки виробництва (якщо це визначено відповідними нормативно-правовими актами з охорони праці).

4. Відповідність проведення інструктажів, навчання та перевірки знань з охорони праці вимогам чинних нормативно-правових актів, підготовка кадрів, проходження стажування новоприйнятих на роботу працівників, відповідність освіти керівного складу, професійного добору тощо.

5. Наявність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці (у випадку відсутності профспілкової організації).

6. Відсоток витрат на охорону праці від суми реалізованої продукції (фонду оплати праці).

7. Наявність у колективному договорі комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.

8. Правильність і повнота розслідування нещасних випадків. Ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій.

9. Своєчасність усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин.

10. Наявність документів дозвільного характеру. Відповідність фактичного стану виробництва умовам дозволу.

11. Проведення ідентифікації та декларування об’єктів підвищеної небезпеки (у разі необхідності).

12. Наявність ПЛАС (ПЛА), відповідність їх розробки та погодження встановленому порядку, наявність відповідної експертизи, проведення навчань та тренувань персоналу.

13. Забезпеченість працівників суб’єктів господарювання засобами індивідуального і колективного захисту та спецодягом.

14. Наявність систем контролю технологічних процесів.

15. Наявність необхідної проектної та технічної документації, розроблених спеціальних заходів, паспортів, технологічних карт, схем, регламентів, маршрутів тощо.

16. Додержання вимог правил безпеки, нормативно-правових актів з охорони праці, інструкцій з безпечного ведення робіт, будівельних норм і правил, правил технічної експлуатації, графіків планово-попереджувальних ремонтів, інших галузевих норм і правил, технологій, тощо.

17. Дотримання передбачених технологічними регламентами та інструкціями безпечних параметрів процесу виробництва.

18. Відповідність технологічного обладнання та трубопроводів правилам безпеки та правильність їх експлуатації.

19. Наявність висновків експертизи про відповідність обладнання, виготовленого за кордоном, вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, чинним в Україні.

20. Наявність паспортів (сертифікатів) на обладнання, машини, механізми, устаткування та інструмент.

21. Порядок прийому до експлуатації після монтажу і капітального ремонту технологічного обладнання.

22. Наявність і стан контрольно-вимірювальних приладів, засобів автоматичного попередження та локалізації аварій, а також інших засобів проти аварійного захисту, які забезпечують безпеку виробництва.

23. Відповідність електрообладнання класу приміщення, де воно експлуатується.

24. Наявність блискавкозахисту будівель, споруд та обладнання, а також захисту обладнання, резервуарів та трубопроводів від статичної електрики.

25. Відповідність вимогам безпеки виконання вогневих та газонебезпечних робіт.

74. Громадський контроль за додержанням законодаства про охорону праці згідно з статтею 41 Закону здійснюють профспілки, їх об*єднання в особі своїх виборних органів і представників.

У разі відсутності профспілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Керуючись ст..42 Закону, мають прав безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов*язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов*язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соцполітики.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

75.Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види. Страхування від нещасних випадків—це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається. Згідно ст.1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Основні принципи страхування від нещасного випадку:паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності;надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;цільове використання коштів страхування від нещасного випадку. Види: індивідуальне—у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих; колективне—коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.