5.4. Форми та способи безготівкових розрахунків

Платіжне доручення – розрахунковий документ, який вміщує письмове доручення платника банкові, що його обслуговує, про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Це найбільш поширена форма розрахунків.

Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування, проте не більше, ніж 10 календарних днів після складання доручення.

Дата валютування – це зазначена платником у розрахунковому документі або у документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Схема здійснення розрахунків із використанням платіжного доручення така. Постачальник після отримання замовлення на товари, роботи, послуги виписує рахунок-фактуру, яка надходить до покупця, і в разі його згоди на оплату виписують у двох примірниках платіжне доручення.

Платник передає платіжні доручення до банку. Перший примірник є меморіальним документом, його додають до документів операційного дня банку, другий – видають платнику з відмітками про виконану операцію.

Банк списує на основі першого примірника платіжного доручення кошти з рахунку платника та перераховує їх на коррахунок банку постачальника.

Платіжні доручення використовують також фізичні особи у разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних рахунків за товари, роботи, послуги, за придбані цінні папери тощо.

Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

2) нижньої – доручення платника безпосередньо обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Схема розрахунків із використанням платіжних вимог-доручень.

Верхню частину вимоги-доручення оформляє постачальник згідно з вимогами до заповнення реквізитів (додаток), і разом із товарно-транспортними документами передає покупцеві щонайменше, у двох примірниках.

Платник у разі згоди оплатити вимогу-доручення заповнює її нижню частину (від руки чи зі застосуванням технічних засобів – незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, який його обслуговує.

Банк платника на основі першого примірника вимоги-доручення списує кошти з його рахунку. Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає у нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суми, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення (платіжну вимогу-доручення повертають без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на його рахунку). Банк платника перераховує кошти до банку постачальника у день їх списання.

Банк постачальника зараховує кошти на рахунок одержувача.

Постачальник отримує виписку банку про зарахування коштів на поточний рахунок.

Варто зазначити, що банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів із дати оформлення її отримувачем.

Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, який вміщує нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної у чеку суми.

Чеки виготовляє на замовлення банку Банкнотно-монетний двір Національного банку чи інше спеціалізоване підприємство на спеціальному папері й брошурує у розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Чеки виписує у момент здійснення платежу і видає чекодавець за отримані товари та надані послуги.

Чеки, які використовують фізичні особи для здійснення одноразових операцій, виготовляють як окремі бланки, облік яких банки здійснюють незалежно від чекових книжок.

Розрахункові чеки використовують у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чеки з чекової книжки є бланками суворої фінансової звітності. Вони придатні лише для безготівкових перерахувань із рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Підприємствам заборонено обмінювати чек на готівку та отримувати готівкою решту із суми чека.

Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати решту із суми чека готівкою, але не більше, ніж 20% від суми цього чека.

Строк дії чекової книжки – один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховують.

Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням із банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), засвідчуючи її підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Схема розрахунків із використанням розрахункових чеків така. Платник, разом із заявою на видачу чекової книжки подає до свого банку платіжне доручення на депонування коштів.

Банк депонує кошти на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

Банк-емітент видає чекову книжку лише своєму клієнту, який має поточний рахунок і кошти на ньому.

Платник видає постачальнику чек, у якому зазначає: назву постачальника, дату і місце заповнення чека, суму. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Постачальник відвантажує покупцеві товар відразу або після зарахування коштів на рахунок.

Банк-емітент може відмовитися від оплати чека, якщо:

– чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог, або є виправлення, замість підпису – факсиміле;

– чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

У разі відмови за цих причин оплатити чек банк-емітент викреслює його з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок і не пізніше, ніж наступного робочого дня надсилає цей чек до банку чекодержателя. Водночас банк-емітент повідомляє електронною поштою банк чекодержателя про причини несплати чека.

Акредитив – договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від власного імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

– покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника у повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

– непокритий – акредитив, оплату за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантує банк-емітент за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначають на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може змінити або анулювати банк-емітент будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором).

Схема документообігу під час використання акредитивів.

Платник подає заяву (чотири примірники) на відкриття акредитива та перераховує кошти платіжним дорученням зі свого рахунку на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами» у банку-емітенті.

Банк-емітент відкриває акредитив і зараховує кошти на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами».

Банк-емітент видає другий примірник заяви (з необхідними відмітками банку про дату одержання) заявнику як розписку банку про відкриття акредитива.

Надсилає третій та четвертий примірники заяви для інформування виконуючого банку та бенефіціара про умови акредитива.

Врахування банком бенефіціара суми заяви на позабалансовому рахунку «Акредитиви до оплати».

Повідомлення бенефіціара про відкриття акредитива і про умови його дії (протягом 10 днів).

Четвертий примірник виконуючий банк видає бенефіціару з необхідними відмітками банку про дату одержання. Третій використовують для списання суми заяви на акредитив з відповідного позабалансового рахунку (після надходження коштів від банку емітента). Перший та другий примірники реєстру документів за акредитивом, разом з іншими документами за акредитивом, надсилають до банку-емітента.

Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» та перераховує на рахунок бенефіціара.

Перший примірник реєстру документів підшивають у документи для банку-емітента, а другий, разом з іншими документами за акредитивом, банк-емітент видає заявнику акредитива.

Банк бенефіціара після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом із позабалансового рахунку «Розрахунки за акредитивами» і зараховує кошти на поточний рахунок бенефіціара.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, що вміщує вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, вимогу здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Примусове стягнення коштів здійснює стягувач без згоди платника у випадках, встановлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій, постанови державних виконавців про зупинення видаткових операцій, які прийняті на виконання рішень суду тощо.

Банки виконують платіжні вимоги стягувачів на примусове списання коштів з усіх рахунків підприємницьких структур та фізичних осіб.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Під час виконання розрахунків за допомогою систем «клієнт – банк», «клієнт – Інтернет – банк» тощо застосовують електронні розрахункові документи.

Реквізити електронного розрахункового документа, що зараховуються у системах «клієнт – банк», «клієнт – Інтернет – банк», визначає договір між банком та клієнтом, але обов’язково цей документ має містити такі з них:

– дату і номер;

– назву, ідентифікаційний код (номер) платника та номер його рахунку;

– назву та код банку платника;

– назву, ідентифікаційний код (номер) одержувача та номер його рахунку;

– назву та код банку одержувача;

– суму (цифрами);

– призначення платежу;

– електронний цифровий підпис;

– інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються у полі «Допоміжні реквізити».

Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа.

Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також із використанням платіжних карток.