16

Тема 1 організація банківської діяльності в україні

1.1. Становлення банківської системи України та її роль у ринкових умовах

1.2. Поняття та класифікація банків

1.3. Порядок реєстрації банків, філій, представництв і відділень

1.4. Ліцензування банківської діяльності

1.5. Комерційна основа банківської діяльності

1.1. Становлення банківської системи України та її роль у ринкових умовах

В світовій практиці виокремлюють три основні моделі банківської системи: німецька система банків, англосаксонська та федеральна система США. Вони розрізняються між собою, по-перше, місцем Центрального банку в державі та, по-друге, функціями комерційних банків, які становлять другий рівень банківської системи.

Банківська система України схожа на систему німецького типу, проте має свої особливості та тенденції розвитку.

Створення банківської системи України розпочалось у березні 1991 р. з ухвалення Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи. Перший рівень банківської системи України репрезентує Національний банк України, що є особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначає Конституція України, Закон України «Про Національний банк України» та інші закони.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені й діють на території України, тобто є дворівневою.

До проголошення незалежності в Україні налічувалося п’ять державних банків.

Наприкінці 1991 р. у державі було створено 76 банківських установ (сплачений ними статутний фонд становив у гривневому еквіваленті 500 тис. грн).

Процес формування банків відбувався досить стрімко. Банківська система України з часу її створення пройшла чотири етапи розвитку (Джерело: Копилюк О.І. Банківські операції : навч. посіб. / О.І. Копилюк, Г.В. Бондарчук-Грита. – К. : Знання, 2010. – 447 с.).

Одразу слід зазначити, що останнім часом відбулися різкі зміни, пов’язані зі світовою фінансовою кризою, які зумовлюють зокрема необхідність перегляду даного підходу до періодизації розвитку банківської системи України. Так, нині доцільно розглядати п’ять (спад), а то й шість етапів («відлига»).

Перший етап (1991–1995 рр.) – період становлення вітчизняної банківської системи, що характеризувався економічним спадом, гіперінфляцією (10000% у 1993 р.), девальвацією національної валюти (187,6% у 1993 р. до долара США), дефіцитом державного бюджету (13,8% до ВВП), від’ємним сальдо поточного рахунку платіжного балансу тощо.

Впродовж 1991–1995 рр. кількість банків зросла з 76 до 230, тобто втричі, й стабілізувалася на цьому рівні. За цей період відбулася реорганізація п’яти державних банків, два з яких залишились у державній власності («Державний Ощадний банк України» та АКБ «Укрексімбанк»), три банки («Промбудбанк», «Соцінвестбанк» й «Агропромбанк») – перетворені на акціонерні комерційні банки (а саме: «Промінвестбанк», «Укрсоцбанк» та агропромисловий банк «Україна»).

Значні темпи зростання банків України зумовлені тим, що вони стали більш привабливими об’єктами інвестування порівняно з іншими галузями народного господарства, які перебували в кризовому стані (рентабельність банків була вищою, ніж в інших сферах вкладення капіталу).

Ключові риси становлення банківської системи на початковому етапі:

– створення в період гіперінфляції галузевих, переважно «кишенькових», банків з приватною чи «акціонерною» формами власності;

– неспрямованість банківського сектора на розвиток банківських операцій і послуг щодо задоволення потреб клієнтів;

– операційна діяльність короткострокового, спекулятивного характеру;

– високий рівень процентних ставок за кредитами (за 1992–1994 рр. процентна ставка за депозитами в національній валюті зросла з 68,0% до 171,0%, за кредитами – з 76,0 до 201,7%);

– незначні обсяги залучених депозитів та розміщених кредитів;

– швидкі темпи зростання прибутковості банківської діяльності за рахунок спекулятивних (насамперед, з валютою) та інфляційних процесів.

Другий етап (1995 р. – серпень 1998 р.) характеризувався стабілізацією макроекономічних показників, здійсненням монетарної грошово-кредитної політики, стабілізацією курсу гривні до долара США, подоланням гіперінфляції.

Спостерігалося зниження процентних ставок за депозитами (з 61,2% у 1995 р. до 18,2% на початок 1998 р., за кредитами – зі 107,1 до 49,1%), зростання обсягів кредитно-інвестиційного портфеля банків поряд зі зменшенням їх прибутковості.

Третій етап (вересень 1998 р. – початок 2000 р.) пов’язаний з настанням фінансової кризи та подоланням її наслідків. Вона призвела до обвалу ринку державних цінних паперів, до поступового зростання процентних ставок за кредитами та депозитами, сповільнення темпів нарощування коштів суб’єктів господарювання та фізичних осіб, що зменшило ресурсний потенціал банків і довіру до них населення.

Четвертий етап (середина 2000 р. – жовтень 2008 р.) – сприятливі тенденції розвитку економіки України.

Слід зазначити, що відповідно до своїх функцій, банківська система визначально впливає на розвиток економіки країни. Водночас, становлення банківської системи України супроводжуються чималими проблемами та недоліками у сфері управління активами, зобов’язаннями, ліквідністю. Обсяг і вартість кредитних ресурсів не відповідають потребам суб’єктів господарювання.

Процес обмеженого допуску іноземного капіталу на ринок фінансових послуг України пов’язаний із низькою зовнішньою конкурентоспроможністю банківської системи країни, яка відстає технологічно, організаційно та інституційно від банківського бізнесу країн Європи.

В умовах євроінтеграції України доцільно виокремити позитивні й проблемні аспекти доступу іноземного капіталу в регіональні банківські системи. Залучення іноземного капіталу в банківську систему призводить до низки сприятливих моментів, які дають змогу підвищити її конкурентоспроможність, а саме:

– розширення спектра банківських операцій і послуг;

– поширення загальносвітових, уніфікованих банківських стандартів, упровадження Базельських принципів банківського нагляду, стандартів ФАТФ у галузі боротьби з відмиванням грошей;

Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей ФАТФ (англ. Financial Action Task Force on Money Laundering – «FATF») – міждержавна організація, створена в 1989 р. за рішенням країн «Великої сімки» для напрацювання і реалізації колективних заходів боротьби з відмиванням злочинних доходів і фінансуванням тероризму.

– зниження процентних ставок за кредитами та депозитами;

– впровадження сучасних систем моніторингу банківських ризиків.

Водночас доцільно виокремити проблеми, які характеризують діяльність ТНК та іноземних банків в умовах глобалізації, а саме:

– подальше нарощування частки іноземного капіталу в банківській системі України (понад 30%) загрожує національній безпеці держави;

– зростання кількості дочірніх банків і філій іноземних ТНК не представлено адекватною нормативною і законодавчою базами з питань фінансового моніторингу та банківського нагляду;

– вимагають удосконалення механізми реструктуризації малих і середніх банків за рахунок злиття, приєднання та поглинання тощо.

Важливим аспектом ефективності банківської діяльності є порівняння процентних ставок банків України за кредитними та депозитними операціями. В Україні існує значний розрив між ціною кредитів і депозитів (в середньому відсотки за кредит удвічі перевищують процентну ставку за депозитними вкладами), що не відповідає досвіду країн із розвинутою ринковою економікою (де перевищення кредитної ставки над депозитною, зазвичай, коливається у межах 2–3%).

Банківська система України поступово інтегрується до світової та європейської фінансових систем. Унаслідок цього зміни, які відбуваються у світовому фінансовому просторі, так чи інакше впливають на діяльність банків України. До таких загальносвітових тенденцій належать: інтернаціоналізація, технологічна революція та фінансові інновації, зростання кількості й обсягів банківських послуг, загальне підвищення ризиків банківської операційної діяльності тощо.

В сучасних умовах банки виступають учасниками міжнародного валютного, фондового, кредитного ринків та посередниками при проведенні операцій з міждержавними позичками.