Тема № 5 Судові витрати та процесуальні строки

1.Склад судових витрат.

2.Порядок сплати державного мита.

3.Стягнення судових витрат.

4.Процесуальні строки в господарському судочинстві.

5.Види процесуальних строків і принципи їх застосування.

6.Встановлення, обчислення та закінчення процесуальних строків.

7.Відновлення та продовження процесуальних строків.

Обов’язкові інтерпретаційні акти:

1. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

2. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 17.02.94 № 02-5/114 «Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита.

1. Склад судових витрат

Держава за рахунок судових витрат певним чином компенсує витрати на утримання судової системи і забезпечення здійснення функцій правосуддя. З іншого боку, судові витрати виконують також превентивну та штрафну функції, адже за загальним правилом компенсація таких витрат здійснюється за рахунок сторони, дії або бездіяльність якої викликали потребу у судовому захисті прав та інтересів, а тому є одним із негативних наслідків для правопорушника. Водночас значний розмір судових витрат є способом запобігти необґрунтованим позовам, тобто усунути зловживання процесуальними правами.

Судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Однак при цьому перелік таких витрат не є вичерпним. Як свідчить узагальнення судової практики До інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК). До інших витрат можна також віднести витрати, понесені особами, що не є учасниками судового процесу, у зв’язку із наданням документів або матеріалів у порядку ст. 38 ГПК України, витрати на проведення огляду і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження у порядку ст. 39 ГПК України.

2. Порядок сплати державного мита

Згідно з частиною першою ст. 46 ГПК державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Виходячи з цього, при підготовці позову і визначенню сум, які підлягають сплаті, Вам слід керуватись, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 р. зі змінами і доповненнями (далі – Декрет) та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15 (далі – Інструкція).

Державне мито справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами (далі – рішення).

Вирішуючи питання щодо сплати державного мита, необхідно враховувати наступне:

1. Одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито. Якщо позивачем у заяві не наведений обґрунтований розрахунок ціни позову або його не додано до позовної заяви, остання підлягає поверненню заявникові на підставі пункту 3 частини 1 ст. 63 ГПК. Якщо державне мито сплачено у встановленому порядку і розмірі за позивача (заявника) іншою особою, господарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету, і отже, немає підстав для повернення позовної заяви за мотивом сплати державного мита неналежною особою.

2. У разі якщо позивач на підставі частини 4 ст. 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету. Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

3. З питань сплати державного мита в іноземній валюті варто керуватися роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 17.02.94 № 02-5/114 «Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита». Так, відповідно до вказаного роз’яснення, яке посилається на ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та пункт 1 Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита», з позовів, що подаються до господарського суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті. Одночасно встановлено, що у разі, коли розмір ставок державного мита передбачено в частинах офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.

4. У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до частини 1 ст. 58 ГПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється з загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно долі вимог кожного з них. Сплата усієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той же предмет позову.

5. У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

6. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках коли в позовній заяві альтернативно викладено майнові або немайнові вимоги, господарському суду слід визначити предмет спору і вирішити питання щодо сплати позивачем державного мита у встановленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провадження у справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення державного мита вирішується за загальними правилами.

7. Ст. 4 Декрету визначені, зокрема, випадки, коли окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати державного мита як позивачі та відповідачі. Якщо ж згадані органи звертаються до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку.

8. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до ст. 26 ГПК користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити державне мито з заяви про вступ у справу або про перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати державного мита. Проте у разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад подання заяви про перегляд рішення господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити державне мито на загальних підставах. У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її правонаступником за правилами ст. 25 ГПК державне мито сплачується правонаступником або стягується з нього господарським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом.

Згідно з пунктом 14 Інструкції у разі безготівкового перерахування державного мита з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного доручення. Відсутність відповідних реквізитів не є підставою для повернення позовної заяви, апеляційної (касаційної) скарги або заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, оскільки платіжне доручення вважається достатнім доказом сплати державного мита, якщо воно не повернуте Державним казначейством України. Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, то Інструкція у такому разі не передбачає вчинення кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету може і повинен витребувати від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Звертаю вашу вагу, що на відміну від інших документів, що додаються до позовної заяви, платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита.

Державне мито сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Платники державного мита у платіжних дорученнях на перерахування державного мита до державного бюджету повинні у рядку «одержувач» зазначити найменування територіального органу казначейства за місцем знаходження платника та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку.

Якщо стороною не подано доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд з посиланням на пункт 4 частини першої ст. 63 ГПК зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. З цих же підстав повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перерахування державного мита не до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала. Однак, на мою думку, вказана норма ГПК є неконституційною, оскільки у таких випадках суддя повинен прийняти позовну заяву, а під час попереднього розгляду справи встановити строк на усунення таких недоліків, в порядку п. 3 ст. 65 ГПК (щодо виклику суддею представників сторін для уточнення обставин справи)

У випадках коли господарським судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита.

Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за позивача (заявника) іншою особою.