6.2.4.Закріплення точки на заданій відмітці.

Найчастіше висотну розбивку точок виконують від найближчого репера методом геометричного нівелювання. Розглянемо характерні випадки:

а) При рівнинному характері майданчика (рис. 6.4, а). Нівелір встановлюють між репером і точкою А, в якій потрібно закріпити проектну відмітку Z_A. На репері по рейці беремо відлік а, обчислюємо горизонт інструмента

H_і = H_R + a.

Рис. 6.4. Передача висотної відмітки:

а – на відносно рівній поверхні;

б – на дно неглибокого котловану;

в – на дно глибокого котловану

На стовпі в т. А відмічаємо цю відмітку – т. 1. Проектну відмітку обчислюємо через перевищення

h = Z_A - H_і.

При Z_A < H_і відмітка буде від’ємною.

б) Точку С треба зафіксувати на дні неглибокого котловану. В цьому випадку передачу відмітки можна здійснювати з використанням рейок і накладного рівня (рис. 6.4, б). Величину h визначають як різницю висот репера і заданої точки С

h = H_R - H_c.

в) Проектна точка С знаходиться на дні глибокого котловану (рис. 6.4, в).

В цьому випадку в котлован опускають підвішену стрічку або ж рулетку з вантажем і по різниці відліків по нижньому і верхньому нівелірах визначають величину перевищень між реперами інструментів

h = n₁ - n₂,

а потім обчислюють необхідну контрольну відмітку b по рейці, встановленій на проектній відмітці С.

6.2.5. Перенесення ліній за заданим ухилом

Для перенесення на місцевість і закріплення заданого нахилу між точ-ками А і В з відмітками Z_{A ТА} Z_B знаходять проектний ухил і_АВ і кут нахилу d₀

.

В т. А (рис. 6.5) виставляють теодоліт, вимірюють висоту інструмента “і” і в т. В на кілку фіксують цю висоту. В характерних точках траси забивають кілочки на необхідну глибину , щоб виставлені на них рейки фіксували задану висоту інструмента, тобто b = 2.

Рис. 6.5. Перенесення на місцевість лінії з заданим ухилом

При виконанні земляних робіт заданий кут d₀ можна фіксувати за допомогою візирок (дощечок у вигляді букви “Т”).

6.2.6. Розбивка і закріплення центра і осей вертикального ствола

Вихідні дані: координати x і y точок А, В і О, дирекційний кут a_АВ .

Це досить відповідальна робота, бо від осей ствола іде розбивка усіх споруд шахти, підйомного комплексу, засічка приствольного двору.

Осями ствола називають дві взаємно перпендикулярні лінії, що проходять через центр ствола, одна з яких паралельна, а друга перпендикулярна до основних розстрілів ствола.

Перенесення центра ствола виконують двічі незалежно з точок А і В, різниця не повинна перевищувати ±0,5 м.

Для визначення точки О на місцевості визначають прирощення координат між точками А-О, дирекційний кут a_АО, розбивочний кут b₀, довжину лінії АО = l₀ (рис. 6.6, а). За отриманими даними з точки А закріплюють точку О.

Рис. 6.6. Розбивка центра і осей: а – шахтного ствола; б – будівлі

Розбивку осей точки проводять відносно лінії ОА, при цьому, розбивочний кут для осей I і II дорівнює:

b₁ = a_I-I¢ - a_ОА ; b₂ = 90° від осі О-I¢.

Кутова нев‘язка розбивка I осі £ ±3¢, II осі £ ±45¢¢. Отримані напрямки осей закріплюють точками 1...12, які не будуть в процесі будівництва порушені.

6.2.7. Створення розбивочної мережі на поверхні шахти.

Створюється спеціальна будівельна мережа пунктів у вигляді системи прямокутників або квадратів зі сторонами ³80м, паралельно до основних осей ствола (див. розд.4, рис. 4.7). Осьові пункти ствола включають в систему розби-вочної мережі. Координати x і y, цієї мережі, визначають шляхом прокладання полігонометричних ходів (т.х.), висоти ­­­- геометричним нівелюванням.