4. Завершальний етап: перевірка

Стилістичне “шліфування” тексту реферату з метою досягти стилістично однорідного і логічно побудованого викладення думки в єдиному зв’язному тексті.

Порівняння змістовної відповідності реферату першоджерелу: ретельне прочитання першоджерела й реферату з метою виявлення можливих пропусків суттєвих фактів.

Складання остаточного тексту реферату.

Вимоги до оформлення рефератів. Реферати, які друкуються в інформаційних або реферативних виданнях, надаються у двох екземплярах до галузевих секторів.

Реферати друкуються через два інтервали.

Кожна нова думка реферату, а також список літератури, подається з абзацу.

Оформлення початку реферату традиційно починається з заголовку, за яким йде бібліографічний опис реферованого документа. У залежності від мови першоджерела, існують два способи оформлення початкової частини реферату:

1. якщо реферований документ написано рідною мовою, а його назва збігається з назвою реферату, то вона опускається у бібліографічному описі;

2. коли назва реферованого документа не збігається з назвою реферату, або якщо першоджерело написане іноземною мовою, то наводиться стандартизований бібліографічний опис першоджерела мовою оригіналу.

Обсяг реферату може бути різним: за відомостями ЮНЕСКО, він не має перевищувати 1400 знаків, тоді як в деяких випусках реферативних журналів він сягає 4000 знаків. Середній обсяг тексту реферату в друкованих знаках: 500 − для нотаток і коротких повідомлень, 1000 − для більшості статей і патентів, 2000 − для документів великого обсягу (у згаданих випадках, скоріше, йдеться про реферативні анотації − авт.). Інколи обсяг реферату вимірюється у відсотках від обсягу першоджерела, що зазвичай становить від 10 до 30%.

Обсяг реферату залежить від умов організації, для якої цей реферат виконується. Наприклад: за вимогами Вищої атестаційної комісії (ВАК), обсяг автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук − 0,7−0,9 авторського аркуша (1 авторський аркуш (АА) дорівнює 40000 знаків), доктора наук − 1,3−1,9 АА.

Реферат будь-якого з зазначених у цьому розділі типів, який виконується для певної організації, має відповідати її вимогам. Наприклад, реферат дисертації на здобуття наукового ступеня – вимогам ВАК.

Референт підписує реферат, ставить свої ініціали наприкінці реферату праворуч, а дату складання реферату − в тому ж рядку ліворуч.

2. Особливості анотації як жанру мовної і перекладацької діяльності

Анотація – гранично стисло сформульована характеристика матеріалу першоджерела, яка має суто інформативне значення: повідомляє про наявність роботи і доцільність глибшого знайомства з нею. Анотація відповідає на питання: про що йдеться в першоджерелі? Вона не відбиває погляду автора, не містить аргументації. Проте в ній часто відбивається структура першоджерела: називаються теми й проблеми, про яких говориться на початку/ в середині/ наприкінці статті, ціль видання та його адресат.

На відміну від реферату, анотація не може замінити собою оригінал. Вона лише має надати читачу загальної уяви про зміст книги або статті, адже питання, порушені в них, в анотації лише перелічуються без розкриття суттєвого змісту кожного з них.

Мистецтво анотації – мистецтво виокремлення найголовнішого.

Види анотацій. Анотації бувають:

Описова (надає опис матеріалу, не розкриваючи його змісту). Зазвичай складається з називних речень, які є узагальненим викладенням плану анотованого джерела для надання інформації потенційному читачу. Наводиться на початку книги (статті) та починається з вихідних відомостей.

Реферативна − в гранично стислій формі надає висновки до кожного з порушених питань і до матеріалу в цілому. Аналогічна реферату-резюме. Як правило, розміщується на суперобкладинці видання для привертання уваги потенційного читача або для інформативних цілей.

Анотація-резюме − чітке відтворення головного тематичного змісту в гранично стислій формі.

Структура анотації. Структура описової та реферативної анотацій однакова.

Предметна рубрика − називається галузь знань, до якого належить анотоване джерело. Наприклад, перекладознавство.

Заголовок анотації − зазвичай відповідає назві першоджерела, окрім тих випадків, коли тематика оригіналу не була відображена в його назві; в таких випадках референт сам формулює назву анотації.

Бібліографічний опис (вихідні відомості) першоджерела − вказуються його автор, назва, місце та рік видання; дуже важливий розділ для анотації, бо він дозволяє легко знайти саме першоджерело.

Загальні відомості (стисла характеристика) оригіналу − послідовно називаються всі порушені в ньому питання. Якщо анотується монографія, то перелічення полегшується наявністю змісту. Зазвичай усі питання, розглянуті в тексті, відображено в змісті. Якщо анотується стаття, то вона так само часто має розділи і параграфи, які треба перелічити в цьому розділі анотації.

Описова анотація обмежується вищезгаданими 4 пунктами, а в реферативній анотації додається ще й:

Висновок автора матеріалу з усієї його проблематики й основних питань.

Критична оцінка першоджерела − міститься далеко не в кожній анотації, тому що сам референт не завжди може надати такої критичної оцінки. Проте наявність такої рубрики є бажаною. Зазвичай, референт викладає свій погляд на актуальність джерела, вказує на його цільову авдиторію.

Інколи в гранично стислій формі наводяться додаткові відомості про джерело та його автора, особливо якщо вони покликані полегшити сприйняття матеріалу анотації, або вказують на зв'язок матеріалу з іншими роботами автора.

Вимоги до оформлення анотації. Середній обсяг анотації − 600 друкованих знаків (50-70 слів).

Вихідні відомості спочатку записуються мовою оригіналу, а потім дублюються в перекладі на рідну мову. Переклад наводиться для того, щоб читач, який не володіє іноземною мовою, міг отримати чітке уявлення про саме джерело.

Методика складання анотації. Робота над анотацією ведеться тим же шляхом, що й робота над рефератом (див. вище), але вона завершується на стадії складання докладного плану. Формулювання пунктів плану переносяться до тексту анотації. Процес створення анотації завершується стилістичним доопрацюванням тексту анотації.

Перекладацька реферативна діяльність забезпечує широкий доступ до інформації через ланку мовленнєвих жанрів вторинних текстів як мовних факторів “доступу”.

Реферативна діяльність останнім часом набула прагматичного сенсу, поряд з технологічною й керівничою функціями. Вона сприяє розвитку соціальної компетенції людей, інтелектуального капіталу, володар якого озброєний логічною формулою “Знати, щоб значити”.