9.4.2. Ринковий підхід

Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показників, які включають функціональні властивості, задовільну вартість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш привабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне співробітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

Метод порівняльних продаж

Суть методу заклечається в пошуку відомостей про ринкову вартість ОІВ, які можуть бути порівняні з пропонованим за призначенням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відмінності і визначається вартість ОІВ за формулою:

Ц_о = К_і ∙ Ц_а (9.5)

Де Ц_а - ціна аналога

К_і - коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогу

Основними умовами застосування методу порівняльних продаж є:

• наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібного призначення та користування;

• доступність і достовірність інформації про ціни на умови контракти вів з подібними ОІВ;

• наявність експертів по оцінці впливу відрізняючих ознак між ОІВ і його проданим аналогом на їх вартість для визначення величини К_і

Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватися при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припущення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йому не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинно було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об’єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють.

Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методом прибутку.

Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Ц_о = (Ц₁ + Ц₂ +Ц_і) : Н (9.6)

Де Ц₁ , Ц_2, Ц_і – відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасниками експертизи;

Н - кількість учасників експертизи.

9.4.3. Доходний (фінансовий) підхід

Найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ набула група методів доходного (фінансового) підходу. Розрахунки за методами цього підходу основуються на установленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними тощо) властивостями ОІВ, котрий використовується у конкретній технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами від використання даного ОІВ в господарському обігу. Основна передумова використання цього підходу полягає в тому, що економічна цінність конкретного ОІВ на теперішній момент обумовлена очікуванням отримання від цього об’єкта доходів у майбутньому.

Метод комерційної значущості

Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об’єкта та обґрунтування ви цих межах ціни продажу.

Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою:

Ц_min = З_п + Е_н + К_і (9.7)

Де З_п - поточні затрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ;

Е_н - нормативна ставка дисконту ( відповідно до чинного законодавства);

Е_н = 0,12;

К_і - одноразові витрати ( капіталовкладення) в Інвестиційний проект , пов'язаний з даним ОІВ.

Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою:

Ц_max = (З_{п +} Е_н ∙ К_і) + П_і (9.8)

Де П_і - прибуток від використання ОІВ

Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ розраховується за формулою:

П_о = Ц_р ∙ В ∙ (С – О) ∙Н ∙ К_і (9.9.)

Де Ц_р – ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ;

В - середньорічний обсяг випуску продукції;

С - період дії ліцензійного договору;

О - період освоєння ліцензій;

Н - норма прибутку;

К_і - коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реалізації ОІВ

Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Е_о) від господарського використання нових технологій, засобів механізації та автоматизації з об’єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Е_о = │(С_б – С_н) – Е_н(К_н – К_б)│∙ В (9.10)

Де С_б – собівартість виробництва продукції без об’єкту інтелектуальної власності;

С_н - собівартість виробництва продукції з об’єктом інтелектуальної власності;

К_б - капіталовкладення у виробництво продукції без об’єкта інтелектуальної власності;

К_н - капіталовкладення у виробництво продукції х об’єктом інтелектуальної власності;

В - плановий обсяг продаж продукції в і-тому році

Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення доходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізнюють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Розрахунки ціни ОІВ прямої капіталізації виконуються за формулою:

Ц = ∆Д/ К_n (9.11)

Де ∆Д - чистий дохід від використання об’єкта ;

К_n - коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахування потоку доходів у поточну вартість

Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації по нормі ефективності здійснюється за формулою:

Ц_о = ∙ В_б ∙ К_і (9.12)

Де П_n - балансовий прибуток об’єкта приватизації після вирахування податку на прибуток;

С_к - ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;

В_б - вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації;

К_і - коефіцієнт, який враховує питому вагу конкретного ОІВ в прибутку підприємства.

Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошова одиниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між поточною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростання скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних відсотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: без ризикова грошова одиниця коштує дорожче, ніж ризикова. Тому ставка дисконтування на без ризикові вкладення капіталу мінімальна, а високо ризикові – максимальна.

Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний (приблизно 3-10 років) і після прогнозний, що іде в нескінченність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових потоків прогнозного і після прогнозного періодів.

Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою:

К_д = (9.13)

Де Е - ставка дисконту, t - тривалість періоду

Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється на підставі наступного загального виразу:

Ц_{Т =} (9.14)

Де Ц_Т - оціночна вартість ОІВ на момент Т

Д_Т та З_Т - відповідно поетапні доходи та витрати прогнозного і після прогнозного періодів

Т - відповідно роки прогнозного і після прогнозного періодів

Методо роялті

Використання методів роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

Вибір бази роялті

В якості роялті використовуються: економічний ефект,прибуток (доходу) від використання винаходу, обсяг продукції, що реалізується, вартість основної перероблюваної сировини тощо.

Економічний ефект розраховується на основі оцінки параметрів майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівартість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.

Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продукції, що реалізується, яка виготовляється по ліцензії, що практично виключає ризик для ліцензіара, пов'язаний з коливанням цін чи підвищенням собівартості продукції.

Визначення ставок роялті

Після визначення бази партнери переговорів по ліцензійному контракту переходять до визначення ставок роялті. Спочатку установлюють діапазон можливих ставок роялті, а потім погоджують їх остаточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною ставки нижньої та верхньої межі.

Ставка нижньої межі, тобто мінімальна ставка, на яку може погодитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми платежів за ліцензію. Вона як мінімум повинна відшкодувати затрати ліцензіара на створення, підготовку та передачу об’єкта ліцензії ліцензіату у споживчому вигляді.

Мінімальний рівень роялті розраховують за формулою:

Р_min = (9.15)

Де Р_min - мінімальний розмір роялті;

З_ір - витрати продавця (ліцензіара) в і-му році дії ліцензії;

П_і - прибуток (обсяг продаж) в і-му році дії ліцензії;

К_ді - коефіцієнт дисконтування;

К_н - коефіцієнт надбавки

Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку погодиться ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних варіантів рішення, яке він може вибрати замість придбання ліцензії ( проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернативної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання готових виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.

Максимальний рівень роялті розраховується за формулою:

Р_max = (9.16)

Де Р_max - максимальний розмір роялті;

З_іТ - витрати покупця (ліцензіата) в і-му році дії ліцензії;

К_П - сума початкових капіталовкладень

У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визначається як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку, і сягає 10-30 % цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в означених межах вибраний правильно, то він повинен збігатися з відсотком роялті, визначеним за формулою:

Р = │(10÷ 30%) : 100│∙ (П/Ц ∙ 100) (9.17)

Де Р - розмір роялті;

П - очікуваний додатковий прибуток ліцензіата на одиницю продукції;

Ц - світова ціна одиниці ліцензійної продукції.

Визначення ставок роялті достатньо складна праця, і тому партнери можуть використати набутий у світовій практиці досвід щодо стандартних (галузевих) ставок роялті чи ставок роялті по аналогах, за раніше укладеними контрактами.

Значні капіталовкладення, великий ризик в освоєнні ліцензії дають право ліцензіату на отримання більшої частини від прибутку,отриманої з використанням об’єкту ліцензії. За кордоном доля ліцензіара коливається в межах від 10 до 50 відсотків. Справедливою вважається розмір в межах 10-35%. Визнавши справедливу межу сторони визначають погоджену ставку роялті у відсотках чи твердій ставці виходячи з погодженої бази роялті.

Визначення ціни ліцензії методом роялті

Якщо за базу роялті прийнято вартісний обсяг продукції, що реалізується , то розрахунок ціни ліцензії проводиться за формулою:

Ц_л = (9.17)

Де В_і - плановий обсяг продаж продукції за ліцензією в і-му році;

Ц_і - ціна одиниці продукції;

Р_і - ставка роялті;

Т - термін дії ліцензійного договору

Якщо за базу роялті прийнято фізичний обсяг реалізованої продукції, то розрахунок ціни ліцензії проводиться за формулою:

Ц_л = (9.18)

Де R_i - погоджена тверда ставка роялті з одиниці продаж.

Якщо за базу роялті прийнято економічний ефект чи прибуток ввід використання у ОІВ, то розрахунок проводиться за формулою:

Ц_л = або Ц_л = (9.19)

Де Д_і - очікуваний доход від продукції з використанням ОІВ

Якщо за базу роялті прийнято вартість основного виду перероблюваної сировини, то розрахунок проводиться за формулою:

Ц_л = (9.20)

Де М_і - вартість основної перероблюваної сировини на одиницю продукції

На основі розрахунків вартісної оцінки ОІВ установлюється його договірна ціна. Така ціна погоджується зацікавленими юридичними та фізичними особами на основі розрахунків двома-трьома методами і урахуванням їх ризиків щодо комерційного чи господарського використанні об’єктів.