1.2.Винахідництво, як двигун нтп

Винахідництво – творчій процес, який приводить до нового рішення задачі в будь-якій галузі техніки, культури, охорони здоров’я чи оборони та дає позитивний ефект.

Нові винаходи завжди більш прогресивні, ніж вже існуючі. До того ж їх практичне втілення вимагає розробки та впровадження нових методів, способів, обладнання, пристроїв замірювання та контролю, які роблять необхідним суттєве, а у окремих випадках кардинальну зміну використаних раніше технологій. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки уявляють собою результат розумової діяльності, ідеальні рішення тех. Чи інших технічних або художньо-культурних задач. Лише в подальшому, в процесі їх впровадження, вони втілюються в конкретні пристрої, механізми, просець, речовини тощо.

Винаходи можуть викликати ланцюгову реакцію: втілена у винаході нова технічна думка - бурхливий технологічний розвиток в дані галузі. Наприклад, мінітюріазація електронних схем викликало докорінні зніми в технології їх виробництва.

Винахідницька справа в нашій країні одержала державну підтримку після 1917 р. Хоча патентне законодавство, яке захищало права винахідників, було доволі розвинутим.

Вже в березні 1918 р. Центральна Рада повертається до Києва і формує міністерства. У складі 14 міністерств Української Народної Республіки було і Народне міністерство торгівлі та промисловості. В цьому міністерствіанраховувалось 10 департаментів, серед яких біли представлені Департамент винаходів та Департамент з охорони промисловості. Однак, робота уряду УНР було перервано. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада затвердила Конституцію УНР, яка , зокрема наголошувала, що Україна «…є державою суверенною, самостійною і не від кого незалежною» . Але цей документ не був реалізований у життя. Після чергового перевороту була проголошена Українська держава з гетьманом П.Скоропатським на чолі.

Міністерство в період Гетьманства також поділялося на департаменти. Як свідчать архівні документи, в Міністерстві торгівлі та промисловості Української держави справами винахідництва та охорони промислової власності займався департамент фабрично-заводський, в якому діяв відділ винаходів.

Згідно до статусу вище означеного Департаменту фабрично-заводського, відділ винаходів «…завідував справами з видачі патентів на винаходи, реєстрував товарні знаки, фабричні малюнки та зразки». Для проведення експертизи, яка мала відношення до видачі та реєстрації товарних знаків, фабричних малюнків та зразків, при відділі був створений Експертний комітет. До Комітету входили штатні працівники організаційно-технічного відділу цього ж департаменту та із спеціалістів окремих галузей , представлені зацікавленими міністерствами, зокрема, воєнного, внутрішніх справ, морського, шляхів, праці, фінансів та земельних справ. Начальник відділу мав право залучати до роботи в Експертному комітеті за власним наймом осіб для попереднього розгляду з правом вирішального голосу.

При відділ винаходів було створено канцелярію, спеціальну бібліотеку, архів патентних списків та альбомом, зареєстрованих марок, зразків фабричних малюнків.

Судячи з архівних документів, які збереглися, заяви громадян про видачу патентів на винаходи почали надходити до Міністерства з перших чисел червня 1918 р. Але , заявникам, надсилалися свідоцтва про одержання від них відповідних документів, повідомляли, що їх клопотання будуть зареєстровані «після проголошення про початок прийому заяв на патенти… та всі матеріали будуть за своїм складом відповідати оголошеному закону, та буде видано реєстраційне свідоцтво». З інших архівних документів Відділу винаходів видно, що офіційний прийом заяв про видачу патентів розпочався з 15 червня 1918 р. «на підставі старих законів та правил» Слід відмітити, що під старими законами та правилами малось на увазі законодавство колишньої Російської імперії, а саме: ст..73,76,89,97, 102 Статуту про промисловість (1913), ст..360-371 Статут про мито (1906).

В зв’язку з цим, бажаючі одержати охоронні документи на винаходи, товарні знаки або фабричні зразки, повинні були написати заяву встановленого зразку (на спеціальному типографському бланку Відділу винаходів). До заяви про видачу патенту на винахід необхідно було прикласти квитанцію Державного сховища про сплату «на депозит відділу винаходів за привілею» 30 крб., два примірника опису винаходів, і два малюнки. Зазначені додатки повинні були відповідати наступним вимогам: чітке викладення патентної формули в опису винаходу, малюнок повинен бути виконаний «чорними лініями», один примірник – на коленкорі або якісному папері для креслення, другий – прозорому перкалі, обоє розміром 13х16, 13х18 чи 13х24 см. (малюнки інших параметрів, навіть з відхиленням до 1 см, повертались на доопрацювання). Без виконання цих вимог заяви не реєструвалися.

Крім того, до заяви та опису винаходу необхідно було додати відповідні марки, які би підтверджували сплату гербового збору (1 крб. за аркуш), про що обов’язково вказувалося у заявці.

Громадянам, які додавали до заяви про реєстрацію винаходу «посвідчень відповідної влади про бідність» надавалось право не оплачувати грошовий внесок на розгляд винаходу. Про видачу реєстраційного свідоцтва через місяць після процедури давалась оголошення в «Державному віснику», рівно через два місяця документи подавалися до експертного комітету і з цього періоду ніякі інші додаткові матеріали від заявника вже не приймалися.

9 вересня 1918 р. вийшов Гетьманський Закон про підвищення ставок сплати гербового збору. Заявникам, які вже одержали реєстраційні свідоцтва, були відправлені повідомлення про необхідність доплатити ще 3 крб. Гербового збору.

В серпні-вересні 1918 р. Міністерство торгівлі та промисловості подає до уряду законопроект «Про зміну термінів здійснення привілею» (підготовлений Департаментом фабрично-заводським), які стосувався і термінів уплати щорічного мита за винаходи та поновлення свідоцтв на товарні знаки. З урахуванням складності політичної ситуації, в якій знаходилися громадяни України, корегувалися певні статті законодавчих актів колишньої російської імперії, якими тимчасового керувалася Українська держава у справах охорони промислової власності.

Власники російських привілеїв на винаходи, повинні були щорічно, наперед за кожний рік дії привілеїв, рахуючи від дня його підписання, виплачувати мито. Запізнення виплати дозволялося (з доплатою пені) не більш як на три місяці. У випадку сплати цього мита пізніше, привілеї ставали такими, що втратили свою силу дії. Також власники російських привілеїв на винаходи зобов’язані були здійснювати ці привілеї не пізніше 5 років з дня їх підписання. У випадку не виконання цих вимог, дія привілеї зупинялася. (ст..96, 101 1913).

Урядова постанова від 13 листопада 1918 р. збільшила сплату за розгляд прохання про видачу привілеї з 30 до 100 крб., за процедури, пов’язані з оформленням товарних знаків – з 3 до 30 крб., фабричних моделей – з 50 коп. до 50 крб.

27 червня 1918 р., на підставі ст.. 76 Зведення Законів Російської імперії т. ХІ ч.2, 1913 р., було видано «Реєстраційне свідоцтво» під №1 (як охоронне до видачі патенту). Даний документ свідчив, що 19 червня 1918 р. від мешканці Ростова-на Дону, інженерів П.Грюнталя та Л.Антошевського було одержана заява про видачу патенту на дерев’яну підошву, яка заміняла калоші. Свідоцтво було оформлено на художньому бланку з емблемою.

«Реєстраційне свідоцтво» №2 (на дерев’яні сандалії) було видано також Грюнталю та Антошевському. На свої винаходи взутівники із Ростова-на Дону мали привілеї Російської імперії, однак вони хотіли мати ще патент Української держави.

Реєстраційних свідоцтв про прийом заяв про видачу патенту на винахід (копії, яких залишилися на контролі в відділу винаходів) у фонді Міністерства торгівлі та промисловості Української держави, що збереглися у Центральному архіві вищих органів влади та управління України, знайдено всього 16, хоча найбільший реєстраційний номер -69 від 26.09.1918 р. Із цього можна зробити висновок, що багато справ було втрачено чи помилково попало до інших фондів чи архівів.

Як видно із справ про винаходи, у більшості випадків, об’єкти патентування мали побутове призначення: способи виготовлення взуття з відходів, обігрівальні пристрої, електронагрівальні прибори, пристосування для стрижки з дезінфікуючою камерою. Однак, серед пропозицій є і спосіб виготовлення баббіту для потреб залізничної дороги, нафтовий мотор, гідровелосипед. У ті тривожні часи, пересічні громадяни були налаштовані на мирне життя та пристосовувалися до тих побутових реалій, в які вони попали у наслідок подій 1914-1918 років. Таж сама тенденція визначається і у справах з оформленням свідоцтв на товарні знаки та фабричні зразки – сурогатний чай, тютюнові вироби, махорка, вакса.

Аналіз соціального стану громадян, які подавали заяви на патентування, виключно інженери (є листування, наприклад «закінчив за кордоном»), але були і купці, і студенти. Достатньо розвинута географія заявлених винаходів: Київ, Одеса, Катеринослав, Вінниця, Харків, Біла Церква. Заяви подавалися власноруч винахідниками, висилалися поштою чи передавалися за дорученням через патентного повіреного, одну заяву було подано через «Общество содействия русским изобретателям в Одессе» .

Режим Гетьманства був приречений на невдачу складним та несприятливим збігом зовнішніх та внутрішніх обставин, які стали вирішальними для його долі. Разом з тим неможна сказати, що державні органи Гетьманства одразу припинили свою діяльність. Документи із фонду гетьманського Міністерства торгівлі та промисловості свідчать, що ще в середині січня 1919 р. відділом винаходів проводилась перереєстрація свідоцтв на право виключного використання товарних знаків.

В період Директорії УНР проблемами патентування винаходів, реєстрацією товарних знаків та фабричних зразків почало займатися Міністерство народного господарства, в яку було реорганізовано Міністерство торгівлі та промисловості. Найменування відповідних департаментів та відділів не змінилося. Директорія протрималась у владі у Києві всього лише до 2 лютого 1919 р.

Окремий інтерес для вивчення історії патентування в незалежній Українській республіці мають архівні документи, датовані 4 червням 1920 р. Це доповідна Начальника відділу винаходів Зенона Горницького «Про перетворення відділу винаходів в окремий самостійний Департамент охорони промислової власності», складений під час перебування уряду УНР у Кам’янець-Подольському.

Автор вище означеного документа почав з порівняльного аналізу «патентних справ у поодиноких Державах», серед яких на першому місці за кількістю виданих патентів ( станом на 1902р.) знаходились США -30267 патентів, на останньому – Російська імперія – 1200.Далі автор наголошує: « ми повинні дати промисловості можливість використовувати для себе всі нові досягнення мислення – винаходи». Після доволі негативної оцінки системи охорони винаходів в Росії, автор відмічає: « Будувати зовсім новий закон немає зараз у нас сили, є однак спосіб придати старому російському закону, який нас ще тривалий час буде зобов’язувати , відповідний серйозний вигляд без здійснення принципових змін». Далі автор доповідної пропонує перетворити Відділ винаходів у Департамент охорони промислової власності (цікаво, що перший варіант найменування – «Департамент державної охорони винаходів»), обгрутовуючи свою пропозицію тим, що це «підніме престиж Держави в очах промислового світу «за маркіруванням» державного розуміння ваги винаходів, … дасть через це українському патенту необхідний блиск та повагу». Завершується доповідь ствердженням «…справа, яка на перший погляд виглядає не таким важливим, а в дійсності… може мати колись не будь надзвичайний вплив на долю нашої молодої Республіки».

Наведена доповідна додана до проекту постанови Ради Міністрів УНР «Про перетворення Відділу винаходів в Департамент охорони промислової власності», написаного 25 червня 1920 р. В преамбулі документа вказано, що дана реорганізація цілесообразна з позицій «надзвичайно великої ваги винаходів у розвитку життя держави та для належного забезпечення прав їх власників». Межи компетенції департаменту пропонувалось окреслити наступним:

• прийому заявлених винаходів та вдосконалення дослідження новизни згідно до закону та видачу патентів;

• прийом фабричних зразків та моделей для охорони від відтворення не власниками;

• прийом заяв на затвердження «товарних знаків»;

• «займається взагалі всіма справами, які стосуються охорони винаходів та товарів людського мислення в технічній області».

В структурі нового департаменту передбачалось створити три відділи:

- реєстраційний (реєстрація заяв, архів, бібліотека);

-техніко-науковий (розгляд новизни винаходів, рішення спорів та непорозумінь, пропозицій по закупівлі винаходів з урахуванням державної необхідності; завідування винахідницькими державними майстернями);

- охорони («законна сторона охорони винаходів, виготовлення свідоцтв, патентів, редагування патентного журналу»).

Ще в вересні 1920 р., вже коли директор Департаменту , З.Горницький, звітував про проведену роботу, відзначив: «працювали …в основному над програмою діяльності в найближчому майбутньому, в залежності від звільнення територій». Крім того, департамент займався «… справою охорони промислової власності, а саме – організацією цієї охорони за західноєвропейським зразком та напрацюванням відповідних законів. Необхідні матеріали були зібрані та оброблена значна частина законів. Проекти документів про маро торій на оплату по патентах та товарним знакам, про збільшення цих оплат готові». З цього ж документа: « Продовжена розпочата у жовтні 1919 р. робота з перетворення Відділу винаходів у … патентний уряд за зразком західноєвропейських держав. Частина роботи вже була закінчена…, коли прийшло повідомлення: група держав погодилась створити Міжнародний патентний уряд, який буде розслідувати новизну та патентну спроможність винаходів…, роботу було зупинено».

До цього часу уряд УНР доживав свій час. Підготовленим проектам так а не судилося бути втіленими у життя.

З приходом до влади більшовиків в Україну була введена система патентування РСФР. Декрет СНК РСФСР «Положення про винаходи» від 30.06.1919 р. визнавав винаходом будь яке корисне нововведення без урахування його новизни. Винаходи, оголошені надбанням РСФСР, за виключенням секретних, що відносилися до області оборони чи особливо важливих для країни, поступали у загальне використання всіх громадян та установ на умовах, в кожному випадку особливо обговорених.

В 1955 р. керівництво справами розвитку винаходів в СРСР та впровадження в народне господарство винаходів та відкриттів було покладено на Держкомітет у справах винаходів та відкриттів. Питаннями винахідництва займалися також різні науково-технічні спілки, як загальносоюзного значення, так і регіонального масштабу, які активно приймали участь у винахідницьких відносинах. В час радянського періоду сформувалась доволі розвинута система управління та організації розвитку винахідництва у пострадянському просторі.

Після надбання статусу незалежної держави Україна зіткнулася з багатьма новими проблемами в соціальній, економічній та майновій сферах діяльності. Перехід до ринкової економіки, входження до світової економічної, науково-технічної спільноти, до єдиного європейського економічного простору диктують потребу у розвитку науково-технічних досліджень спрямованих на переоснащення виробництва, посилення ролі технологічних важелів у соціально-економічному розвитку та значення цих досліджень для народного господарства безперервно зростає.

Виходячи з того, що в найближчі роки вітчизняна промисловість повинна забезпечити випуск машин, обладнання, пристроїв, матеріалів та інш. Продукції, яка б відповідали за своїми техніко-економічними показниками світовому рівню, перед суспільством встають два основних завдання :

1. Покращити систему науково-технічної інформації та патентно-ліцензійну роботу.

2. Всебічно сприяти подальшому розвитку творчості винахідників та раціоналізаторів.

Винахідницька діяльність є проявом творчої ініціативи працівників, інженерів, технічного персоналу, учених. З цією діяльністю безпосередньо пов’язані темпи НТП, підвищення продуктивності праці. Тому від подальшого удосконалення, покращення організації та розвитку винахідницької діяльності здебільшого залежить успішне виконання економічних та соціальних задач нашої держави.

Серед багатьох проблем перехідного періоду в Україні існує і проблема інтелектуальної власності в системі управління ефективністю виробництвом на промислових підприємствах, яка вимагає певних теоретичних обґрунтувань , оснащення та вивчення розвитку спеціальних питань, які стосуються раціоналізаторства та винахідництва.

Необхідно відмітити, що в останні роки явно знизилася робота з вдосконалення раціоналізаторства та винахідництва на промислових підприємствах і як наслідок цього - погіршення якісних характеристик продукції, її низький рівень та низька конкурентоспроможність.

Раціоналізація та винахідництво – самостійний вид виробничої творчої діяльності. У зв’язку з цим, виникає прямий зв'язок основних техніко-економічних показників роботи підприємства від економії, що одержана за рахунок впровадження винаходів та раціоналізаторських пропозицій на промисловому підприємстві.

Новатори виробництва постійно вдосконалюють виробничий процес, в значній мірі сприяють покращенню основних економічних показників підприємства, таки як прибуток та рентабельність. Прибуток збільшується, насамперед , в наслідок зменшення собівартості продукції, зменшення собівартості у свою чергу частіше всього досягається за рахунок впровадження раціоналізаторських пропозицій, зменшенням виробничих витрат.

Ігнорування науково-технічного прогресу за роки перехідного періоду та прорахунки в здійсненні економічної реформи призвели до знецінення інтелектуальної праці та творчого пошуку. За роки так званої перебудови численність новаторів у народному господарстві зменшилось на 730 тис.чол. і стало на 70,6% менш, чим у 1985 р. Ця діяльність призупинена на 55% підприємств, об’єднань, вузів і науково-дослідних установах України. Абсолютна чисельність винахідників та раціоналізаторів, які подали ідеї технічного удосконалення виробництва, покращення техніки та технології у 1991 р. складало 311,9 тис.ч. та відповідало стану 60-х років в СРСР.

Таким чином, аналіз показників винахідницької діяльності дозволяє зробити висновок про те, що складаються достатньо несприятливі тенденції в розвитку творчої активності винахідників.

Важливим показником якісного рівня винахідницької діяльності організацій та підприємств є кількість виданих позитивних рішень до кількості заяв, які надійшли до патентного відомства.

Загалом, цей показник також доволі низький – 35-40% рішень по заявках на винаходи, в яких відмовлено в наслідок низької ефективності, відсутності новизни.

Основною причиною цього є низький рівень вимог до технічних рішень на предмет винаходу, розробка нових машин, технологій не завжди проводиться з залученням патентних працівників підприємств, що подають заявки до патентного відомства на винаходи.

В перехідний період для багатьох підприємств була характерна картина звертання раціоналізаторської та винахідницької діяльності. Повсюди на підприємствах скорочувалися структурні підрозділи, які в колишньому СРСР займалися питаннями розвитку науково-технічної творчості на виробництві: відділи раціоналізації та винахідництва, відділи патентно-ліцензійної інформації, винахідництва та патентознавства, бюро раціоналізації та патентування. Цьому сприяла негативна економічна та політична ситуація в країні, коли підприємства були поставлені на межу виживання.

Сьогодні ситуація також погіршилась, в зв’язку світовою фінансовою кризою та політичною кризою владних структур в країні. Але керівники багатьох підприємств чітко розуміють, що без модернізації виробництва, впровадження сучасних технологій та розробки конкурентоспроможної продукції в умовах ринку не вижити.

Досвід останніх років свідчить, що створення патентних підрозділів для керування технічною творчістю на деяких підприємствах проходить формально. Патентні групи можна зустріти в підрозділах головного конструктора, головного технолога, підрозділах стандартизації, які наділені функцією управління раціоналізацією та винахідництвом.

Нові форми господарювання в ринковій економіці, потребують іншого підходу до цієї діяльності. Ринок потребує конкуренції,

конкурентоспроможна продукція може мати успіх у споживачів тільки тоді, коли в готову продукцію покладено винахід, промисловий зразок, ноу-хау.

Певний успіх у підвищенні цієї результативності може бути досягнуто шляхом проведення значних організаційних заходів, направлених на вдосконалення роботи патентних підрозділів, підвищення якості патентних досліджень по створенню нової техніки та технології .

Визначення охраноспроможної тематики повинно здійснити значний вплив на створення об’єктів техніки з високими техніко-економічними показниками. В Україні, приблизно , на 100 закінчених ПКР, прихожиться 12 винаходів. Майже 20% щорічно створених винаходів відноситься до нових пристроїв та технологій, інші до удосконалення вже існуючої техніки.

Втрата зацікавленості людей у творчому винахідницькому пошуку та раціоналізації має не локальний, властивий не якомусь-то окремому регіону, а має загальний характер, який діє вже тривалий час під впливом виключно економічних факторів.