41. Політичні ідеї м. Драгоманова. «Культурницька» і «політична течії в українському русі. Ідея національної єдності українців

Поч. ХIХ ст. - українці брали участь в рос. та пол. таємних організаціях. Діяльність  ще не вирізнилась в окремий чинник політичного руху.

1846–1847 рр. , Київ - "Кирило-Мефодіївське товариство" (М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко). Програма → М. Костомаров "Книга буття українського народу»: необхідність створення всеслов'ян. федерації з вільних слов'ян. народів та нац. визволення України.

Діяльність громад – напівлегальні. Поч. 60-х рр, Київ – Антонович 1-ша громада. Мета – р-ток укр.  культ. життя в таких напрямках, як видавнича діяльність, народна освіта, літературна діяльність і т. д.

Київська "Стара громада" - В. Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кистяківський, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Старицький.

Культурно-просвітницька діяльність і програма українофілів розглядалась імперським режимом як політичний сепаратизм.

М. Драгоманов (1841–1885) - одним з перших проголосив необхідність вести політичну боротьбу, У Женеві – 1-й укр. соціально-політ. часопис "Громада": матеріали, присвячені вирішенню нац. питання, р-тку України в складі Росії, необхідності вироблення політ. програми нац. руху. Звертається до до соціалізму та марксизму. Відкидає ідеї радикал. боротьби та централізму, пропагує т. зв. етичний соціалізм, "громадівський соціалізм". Ств. концепцію суспіль­ства → ідея асоціації гармонійно розвинених особливостей. Розробив проект конституційного перетво­рення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу.

Національна - ідея, навколо якої згуртовується весь народ. Це первинна умова існування нації.. Створення і плекання національної ідеї перетворює народ на міцний життєдайний організм.

Австро-Угор. основа нац. ідеї → державна єдність усіх народів навколо австр.нації. Російська нац. ідея на теренах України → подолання наслідків чужинських і польських впливів, яких зазнали українці. Зміцнення рос. народу → примноження, перетв. українців на «справжніх росіян».Німецька нац. ідея → Україна розгляд.як регіон, який визнавав би провідну роль німецької економіки й культури, а за сприятливих умов він мав перетворитися на союзну країну.

Польська й українська нац. ідеї → були ідеями незалежності й самостійності укр. та пол. держав. Прагнення відновити свою територіальну єдність, захистити господ. інтереси, зберегти нац. самобутність. Прагнення досягнути рівноцінності та рівноправності серед інших народів Рос. імперії.

Пол. нац.а ідея передбачала відновлення пол. державності в кордонах 1772 р. «історичної Польщі» і не визнавала за українцями права на свою державність і соціальне визволення.

42. Національно-політичні орієнтації в укр. Суспільстві Галичини, Буковини, Закарпаття в сер. Й д

Нац. рух гал. русинів у ХІХ ст. → б-ба полонофіл., австро-рутен., русофіл., народовсько нац.-політ. течій. Вони прагнули науково обгрунтувати іст. легітимність та культ. спроможність саме своєї моделі нац. ідентичності.

Русофільство. Пропагували «общеруську» ідентичність, яка не ототож. з російською. Під поняття «руський» розуміли весь сх.-слов’ян. панруський простір, усвідомвлювали культурну та іст. самобутність окремих його регіонів (малоруський та великоруський). Галичина – частина Малої Русі. Вид. ієрархію ідентичностей: регіональний рівень («гал.-руський»), мегарегіональний («південноруський»), загальнонац. («руський світ»), цивілізаційний («слов’ян. світ»).

Відрізняють москфільство. → ототож. галичан з росіянами. Ігнорували мовно-етнічну окремішність перших і других. Орієнтувалися на рос. культуру, бо шукали порятку від полонізації.

Старорусинство – синонім русофільства. Уявлення на давньоруську спадщину. Нерозуміння та повна ізоляція від модернізац. процесів.

Розрізнення понять: старорусини – означення певної генерації гал. діячів з притаманним специф. світоглядом; русофіли – підкрслення панруських настрої; москвофіли – орієнтація на Росію, виразно бачили різницю між Укр. та Рос., але заперечували її.

Українофільство. Трактували ідею загальнорус. національності як ідеологічну фантазію. Сх. слов’яни Ав.-Угорщ. належали до окремо укр. національності, яка жила на компактній етнограф. терит. від Карпат до Кавказ. Відкидали лінеарну теорію переміщення політ. центрів, де Укр. розгляд. як провінцію. Київ. Русь сформ. основу окремої цивілізації з центром на укр. землях, яку успадкувало Г.-Вол. кн., козац. держава. Термін «русини» і «руський» застарілі назви «українці» та «український».

І русофіли, і українофіли вваж. Галичину частиною ширшого утворення.

Полонофіли. Погоджувались з ідеєю, що сх. слов’яни Галичини були русинами пол. національності. Це означало, що хоча східнослов’ян. населення Галичини говорило окремими діалектом і дотримувалися східнохристиян. обряду, за культ. і національністю вони ототож себе з Пол. держ. Укр. вважали поляками, які говорили діалектом пол. мови.