- •1. Поняття кримінології.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Система кримінології.
- •4. Методологія кримінології.
- •5. Поняття методики кримінологічного дослідження.
- •6. Основні методи, що застосовуються у кримінологічному дослідженні.
- •7. Загальнонаукові методи. Їхня роль та значення у системі кримінологічних досліджень.
- •8. Кримінологічні методи. Їхня роль та значення у системі кримінологічних досліджень.
- •9. Вплив поглядів філософів-просвітителів на розвиток кримінологічної думки (ж.-ж. Руссо, ш.-л. Монтеск’є, ф.М. Аруе (Вольтер) та ін.).
- •10. Раціоналістично-гуманістичний світогляд і зародження основ кримінологічного вчення ч. Беккаріа, і. Бентама, Дж. Говарда.
- •11. Кримінологічні вчення у працях представників німецької класичної школи і. Канта, г.У.Ф. Гегеля, л. Фейєрбаха та ін.
- •12. Антропологічний (біологічний) напрям у кримінології. Туринська школа. Праця ч. Ломброзо “Злочинна людина” (1876 р.). Її зміст та значення.
- •13. Позитивний напрям науки про злочин. “Кримінологія” р. Гарофало. Її зміст та значення.
- •14. Соціологічний напрям у кримінології.
- •15. Концепція “соціальної фізики” л.А. Кетле.
- •16. Розвиток теорії множинності факторів злочинності у працях і. Фойницького, г. Тарда, ф. Ліста та ін.
- •17. Теорія аномії е. Дюркгейма.
- •18. Сучасний період в історії кримінології і основні напрями її розвитку.
- •19. Неокласична школа кримінології.
- •20. Багатофакторний підхід.
- •21. Марксистська теорія злочинності.
- •22. Кримінально-соціологічні теорії злочинності: соціальна дезорганізація р. Мертона, теорія субкультури а. Коена та р. Клауорда.
- •23. Соціально-психологічні теорії злочинності. Загальна характеристика.
- •24. Теорія навчання г.-ю. Айзенка.
- •25. Теорія диференціальної асоціації е. Сатерленда.
- •26. Теорія контролю а. Рейса та м. Гоулда.
- •27. Теорія соціального зв’язку е. Хірша.
- •28. Теорія інтеракції – теорія стигматизації р. Куінна.
- •29. Поняття злочинності, її характерні особливості.
- •30. Ознаки злочинності.
- •31. Кримінологічна характеристика злочинності.
- •32. Кількісні показники злочинності.
- •33. Якісні показники злочинності.
- •34. Поняття латентної злочинності.
- •35. Види латентної злочинності.
- •36. Причини латентності злочинності.
- •37. Методи дослідження латентної злочинності.
- •38. Стан та тенденції злочинності в Україні на сучасному етапі.
- •39. Поняття особи злочинця.
- •40. Структура особи злочинця.
- •41. Особливості ґенези особи злочинця.
- •42. Психічні аномалії і їх значення при вчиненні конкретного злочину.
- •43. Характеристика особи сучасних злочинців.
- •44. Класифікація злочинців.
- •45. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця.
- •46. Основні напрями і методи використання в практичній діяльності кримінологічної характеристики особи злочинця.
- •47. Поняття “віктимологія”.
- •48. Поняття “віктимність”.
- •52. Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.
- •53. Класифікація жертв злочинів.
- •54. Індивідуальна та масова віктимність.
- •56. Поняття причин та умов (детермінант) злочинності.
- •57. Види детермінації
- •58. Класифікація причин та умов злочинності.
- •59. Концепції причин злочинності.
- •60. Співвідношення причин злочинності та причин конкретних злочинів.
- •61. Поняття та значення попередження злочинності.
- •62. Суб'єкти попередження вчинення злочинів.
- •63. Класифікація заходів попередження злочинності та основні вимоги, що ставляться до них
- •64. Поняття та значення прогнозування злочинності.
- •65. Види прогнозування злочинності.
- •66. Основні напрями прогнозування злочинності.
- •67. Планування боротьби зі злочинністю.
- •68. Загально-соціальні і спеціальні програми з попередження злочинності. Їх зміст і значення.
- •69. Поняття “злочинність неповнолітніх”, її особливості та місце в системі злочинності.
- •70. Кількісні та якісні показники злочинності неповнолітніх.
- •71. Кримінологічна характеристика неповнолітніх осіб, що вчиняють злочини.
- •72. Причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні.
- •73. Основні напрямки попередження вчинення злочинів неповнолітніми.
- •74. Поняття “насильницька злочинність” її особливості та місце в системі злочинності.
- •79. Основні напрямки попередження вчинення насильницьких злочинів.
- •80. Поняття економічної злочинності.
- •81. Кримінологічна характеристика злочинів в сфері економіки.
- •82. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють злочини в сфері економіки.
- •83. Причини та умови економічних злочинів.
- •84. Попередження злочинів у сфері економіки.
- •85. Поняття організованої злочинності та її ознаки.
- •86. Ознаки організованої злочинності.
- •87. Злочинні об’єднання та їх види.
- •88. Причини та умови, що детермінують появу та зміну організованої злочинності.
- •89. Правова характеристика особи учасника злочинного об'єднання.
- •90. Корупційна злочинність.
- •91. Заходи попередження організованої злочинності.
- •92. Кримінологічна характеристика та види злочинів, що вчиняються з необережності.
- •93. Кількісні та якісні показники злочинів, що вчиняються з необережності.
- •94. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини з необережності.
- •95. Причини та умови вчинення злочинів з необережності.
- •96. Попередження вчинення злочинів з необережності.
52. Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.
Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.
У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відомого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій політиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проблемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених61.
У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимології в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "віктимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та потерпілим"
У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимології в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводження з ним.
У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимології в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимі-зації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.
У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимологіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.
У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимології в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримінально-процесуальним правам обвинувачених осіб.
У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.
У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі обговорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді62
Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:
підготовка особи до можливого "стику" зі злочином за допомогою розробки алгоритму оптимальної поведінки в криміногенних ситуаціях і спеціальних тренінгів;
підвищення рівня захищеності посадовців, чиї функціональні обов'язки пов'язані з підвищеним ризиком стати об'єктом злочинного посягання;
• інформування громадян про віктимологічні "ситуації- пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;
• захист і реабілітація потерпілих від злочинів. Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення
ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпілих, а також через організацію правового виховання, зорієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців63.
53. Класифікація жертв злочинів.
Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях:
на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток
наміру в майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину;
на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.
У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом через здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.
Важливе значення в розкритті змісту поняття "жертва" належить вивченню ЇЇ на соціально-психологічному рівні, що охоплює її соціальний статус, позиції, ролі.
Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його с і осунками з іншими особами, які пов'язані зі злочинною поведінкою.
Позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо.
Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах)66.
Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.
Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.
Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службо-вих або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.
Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимо-логічної класифікації, оскільки існує велика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями злочинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей звязок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологічному, соціально-психологічному, моральному тощо.
Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, заздалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенційної жертви та злочинця
Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психологічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвідношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадянами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема правомірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу й самоконтроль. Характер протидії злочинцеві показує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір.
Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.
Він розрізняє:
жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва);
жертву з незначною провиною;
жертву винну однаково зі злочинцем;
жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;
жертву особисто винну в скоєнні злочину;
стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).
Комплексним підходом в основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає:
- віктимну деформацію особи;
п рофесійну віктимність;
вікову віктимність;
віктимну патологію.
Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів.
Випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочинцем, не залежать від їхніх волі та бажання.
Жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктимність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.
Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв:
жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність;
жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конфліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.
4. Жертва з дуже високим ступенем ризику-особа, морально- соціальна деформація якої не відрізняється від правопоруш ників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямо ваністю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою роз бещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку70