52. Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпі­лого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій роз­робив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимо­логії почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відо­мого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій по­літиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проб­лемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених⁶¹.

У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "вік­тимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та по­терпілим"

У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводжен­ня з ним.

У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимі-зації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.

У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимо­логіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.

У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримі­нально-процесуальним правам обвинувачених осіб.

У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі об­говорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді⁶²

Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:

• підготовка особи до можливого "стику" зі злочином за допо­могою розробки алгоритму оптимальної поведінки в криміно­генних ситуаціях і спеціальних тренінгів;

• підвищення рівня захищеності посадовців, чиї функціо­нальні обов'язки пов'язані з підвищеним ризиком стати об'єктом злочинного посягання;

• інформування громадян про віктимологічні "ситуації- пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;

• захист і реабілітація потерпілих від злочинів. Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення

ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпі­лих, а також через організацію правового виховання, зорієнто­ваного як на потенційних потерпілих, так і на можливих зло­чинців⁶³.

53. Класифікація жертв злочинів.

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях:

• на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток

• наміру в май­бутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину;

на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким зло­чином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв зло­чинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом через здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Важливе значення в розкритті змісту поняття "жертва" належить вивченню ЇЇ на соціально-психологічному рівні, що охоплює її соціальний статус, позиції, ролі.

Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його с і осунками з іншими особами, які по­в'язані зі злочинною поведінкою.

Позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо.

Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що пере­творить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімей­но-побутових конфліктах)⁶⁶.

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має про­вокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачли­вих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправиль­ної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, на­лежать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна по­ведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службо-вих або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної на­сильницької реакції з боку злочинця.

Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимо-логічної класифікації, оскільки існує велика кількість квалі­фікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями зло­чинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей звязок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологіч­ному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, за­здалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенцій­ної жертви та злочинця

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психо­логічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвід­ношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадя­нами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема право­мірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу й самоконтроль. Характер протидії злочинцеві по­казує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє:

• жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва);

• жертву з незначною провиною;

• жертву винну однаково зі злочинцем;

• жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;

• жертву особисто винну в скоєнні злочину;

• стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).

Комплексним підходом в основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає:

- віктимну деформацію особи;

• п рофесійну віктимність;

• вікову віктимність;

• віктимну патологію.

Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів.

1. Випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу об­ставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочин­цем, не залежать від їхніх волі та бажання.

2. Жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктим­ність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.

3. Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв:

• жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність;

• жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конф­ліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.

4. Жертва з дуже високим ступенем ризику-особа, морально- соціальна деформація якої не відрізняється від правопоруш­ ників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямо­ ваністю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою роз­ бещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку⁷⁰