- •1. Поняття кримінології.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Система кримінології.
- •4. Методологія кримінології.
- •5. Поняття методики кримінологічного дослідження.
- •6. Основні методи, що застосовуються у кримінологічному дослідженні.
- •7. Загальнонаукові методи. Їхня роль та значення у системі кримінологічних досліджень.
- •8. Кримінологічні методи. Їхня роль та значення у системі кримінологічних досліджень.
- •9. Вплив поглядів філософів-просвітителів на розвиток кримінологічної думки (ж.-ж. Руссо, ш.-л. Монтеск’є, ф.М. Аруе (Вольтер) та ін.).
- •10. Раціоналістично-гуманістичний світогляд і зародження основ кримінологічного вчення ч. Беккаріа, і. Бентама, Дж. Говарда.
- •11. Кримінологічні вчення у працях представників німецької класичної школи і. Канта, г.У.Ф. Гегеля, л. Фейєрбаха та ін.
- •12. Антропологічний (біологічний) напрям у кримінології. Туринська школа. Праця ч. Ломброзо “Злочинна людина” (1876 р.). Її зміст та значення.
- •13. Позитивний напрям науки про злочин. “Кримінологія” р. Гарофало. Її зміст та значення.
- •14. Соціологічний напрям у кримінології.
- •15. Концепція “соціальної фізики” л.А. Кетле.
- •16. Розвиток теорії множинності факторів злочинності у працях і. Фойницького, г. Тарда, ф. Ліста та ін.
- •17. Теорія аномії е. Дюркгейма.
- •18. Сучасний період в історії кримінології і основні напрями її розвитку.
- •19. Неокласична школа кримінології.
- •20. Багатофакторний підхід.
- •21. Марксистська теорія злочинності.
- •22. Кримінально-соціологічні теорії злочинності: соціальна дезорганізація р. Мертона, теорія субкультури а. Коена та р. Клауорда.
- •23. Соціально-психологічні теорії злочинності. Загальна характеристика.
- •24. Теорія навчання г.-ю. Айзенка.
- •25. Теорія диференціальної асоціації е. Сатерленда.
- •26. Теорія контролю а. Рейса та м. Гоулда.
- •27. Теорія соціального зв’язку е. Хірша.
- •28. Теорія інтеракції – теорія стигматизації р. Куінна.
- •29. Поняття злочинності, її характерні особливості.
- •30. Ознаки злочинності.
- •31. Кримінологічна характеристика злочинності.
- •32. Кількісні показники злочинності.
- •33. Якісні показники злочинності.
- •34. Поняття латентної злочинності.
- •35. Види латентної злочинності.
- •36. Причини латентності злочинності.
- •37. Методи дослідження латентної злочинності.
- •38. Стан та тенденції злочинності в Україні на сучасному етапі.
- •39. Поняття особи злочинця.
- •40. Структура особи злочинця.
- •41. Особливості ґенези особи злочинця.
- •42. Психічні аномалії і їх значення при вчиненні конкретного злочину.
- •43. Характеристика особи сучасних злочинців.
- •44. Класифікація злочинців.
- •45. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця.
- •46. Основні напрями і методи використання в практичній діяльності кримінологічної характеристики особи злочинця.
- •47. Поняття “віктимологія”.
- •48. Поняття “віктимність”.
- •52. Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.
- •53. Класифікація жертв злочинів.
- •54. Індивідуальна та масова віктимність.
- •56. Поняття причин та умов (детермінант) злочинності.
- •57. Види детермінації
- •58. Класифікація причин та умов злочинності.
- •59. Концепції причин злочинності.
- •60. Співвідношення причин злочинності та причин конкретних злочинів.
- •61. Поняття та значення попередження злочинності.
- •62. Суб'єкти попередження вчинення злочинів.
- •63. Класифікація заходів попередження злочинності та основні вимоги, що ставляться до них
- •64. Поняття та значення прогнозування злочинності.
- •65. Види прогнозування злочинності.
- •66. Основні напрями прогнозування злочинності.
- •67. Планування боротьби зі злочинністю.
- •68. Загально-соціальні і спеціальні програми з попередження злочинності. Їх зміст і значення.
- •69. Поняття “злочинність неповнолітніх”, її особливості та місце в системі злочинності.
- •70. Кількісні та якісні показники злочинності неповнолітніх.
- •71. Кримінологічна характеристика неповнолітніх осіб, що вчиняють злочини.
- •72. Причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні.
- •73. Основні напрямки попередження вчинення злочинів неповнолітніми.
- •74. Поняття “насильницька злочинність” її особливості та місце в системі злочинності.
- •79. Основні напрямки попередження вчинення насильницьких злочинів.
- •80. Поняття економічної злочинності.
- •81. Кримінологічна характеристика злочинів в сфері економіки.
- •82. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють злочини в сфері економіки.
- •83. Причини та умови економічних злочинів.
- •84. Попередження злочинів у сфері економіки.
- •85. Поняття організованої злочинності та її ознаки.
- •86. Ознаки організованої злочинності.
- •87. Злочинні об’єднання та їх види.
- •88. Причини та умови, що детермінують появу та зміну організованої злочинності.
- •89. Правова характеристика особи учасника злочинного об'єднання.
- •90. Корупційна злочинність.
- •91. Заходи попередження організованої злочинності.
- •92. Кримінологічна характеристика та види злочинів, що вчиняються з необережності.
- •93. Кількісні та якісні показники злочинів, що вчиняються з необережності.
- •94. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини з необережності.
- •95. Причини та умови вчинення злочинів з необережності.
- •96. Попередження вчинення злочинів з необережності.
19. Неокласична школа кримінології.
20. Багатофакторний підхід.
Перш ніж можливість перейти до розгляду уголовно-социологических теорій злочинності приділимо трохи уваги многофакторному підходу. Його прибічники припускають, що злочинність обумовлена не однієї, а цілим багатьма причинами (чинників); ніякої теорії злочинності взагалі створити неможливо ...
У (1915-1950) багатофакторний підхід панував майже 40 років. Радянська кримінологія розглядала злочин як і, як “результат складного взаємодії багатьох обставин (Кримінологія 1976).
Багатофакторний метод страждає як через брак теоретичної основи, а й через методологічних проблем:
- студійовані контрольні групи з одного боку вже відфільтровані правоохоронні органи (засуджені), з другого - законослухняні, серед яких може бути приховані і необнаруженные преступники;
-цей підхід повністю орієнтовано злочинця, бо за цьому вивчаються лише фізичні (тілесні), психологічні і соціальні ознаки самого злочинця, а чи не громадські й виктимогенные факторы;
- все чинники, обрані довільно чи несвідомо, оцінюються по у тому ж критеріям, не враховуючи те, що багато чинників відіграють надто велику роль, інші - меншу, у виникненні злочинності або ж не мають до цього ніякого отношения.
В усьому світі провели безліч емпіричних досліджень з допомогою багаточинникового методу. Найбільш значимими називаються роботи Шелдона і Елеонори Клюк (вивчені дві групи - 500 подростков-рецидивистов і стільки ж несудимих, відібраних методом випадкової вибірки в г.Бостоне; порівнювали підлітків парами /віком, расовим ознаками, соціальному походженню і розумовому розвитку/; всі пройшли обстеження психіатром і понесли психіатричним тестів; було вивчено статура; проведено розмови з батьками та ін. Наприкінці отримано дані про 400 чинникам. Сподіваюся, Ви повірите мені слову - жодних знахідок ці дослідження не показали.
У Європі аналогічні дослідження проведено Німеччини (1983) - 200 засуджених чоловіків, середній вік яких 24,89 років і 200 людина законослухняних громадян (26,03 років). Основна різниця і була в різних властивості личности.
Вітчизняні кримінологи в емпіричних дослідженнях застосовують саме такий метод і т.а. дійдуть результатам, що цілком збігаються з висновками низки теорій, орієнтованих у бік кримінальної соціології і судової психології (уголовнобиологические пояснення злочинності заперечувалися, по крайнього заходу аж до останнього времени...)
21. Марксистська теорія злочинності.
Марксистська теорія злочинності в класифікації ряду зарубіжнихкримінологів вважається однією з соціологічних теорій. Ми не можемо собідозволити не приділити їй належну увагу, у зв'язку з тим, що на їїположеннях будуються багато положень кримінологічної думки якдореволюційної, так і кримінології радянського періоду. Вона має ще одненазва - теорія конфлікту.
Якщо не рахувати деяких робіт, то Карл Маркс мало писав прозлочинності. Однак його вчення, розвинене ним у "Капіталі", внеслоістотний внесок у дискусію про походження злочинності. На підставірозроблених ним теорій (концентрації виробництва, накопичення, криз,зубожіння, краху капіталізму і революційного перетворення суспільства) ізакону зниження норми прибутку він визначив, що свідомість не впливає набуття, його визначають соціальна та економічна дійсність. Оскільки спосіб виробництва в багато визначає соціальні тапсихологічні життєві процеси і контролює соціальні відносини іінститути, змінити суспільство можна тільки корінний реформою економічноюсистеми. Маркс вважав, що для людини важливо, щоб він у своєму житті іпрацю отримував задоволення і міг принести користь. У капіталістичномуіндустріальному суспільстві велике число робочих виявляються незайнятими або неповністю зайнятими. Оскільки ці люди не можуть задовольнити своюпотреба до праці легальним способом, вони виявляються деморалізованими ісхильними до різних хибним занять, у тому числі до злочинів. Це,перш за все, відноситься до нижчих шарів. Така "нелегальнапродуктивність ", тобто соціально відхиляється поводження являєсобою форму бунту проти панівних умов життя.
Кілька докладніше виклав свої погляди на злочинність Ф. Енгельс умонографії "Становище робітничого класу в Англії", опублікованій в 1845році. Він відзначає, що найбільш грубою і самої безплідної формою обуреннябув злочин. Енгельс захищав наступні три основні тези:причина злочинності - в економічних умовах капіталізму;злочинність є вираження обурення робочого класу проти класукапіталістів;злочинність - безплідна і не обіцяє успіху форма класової боротьби. До цих тез не можна не поставитися критично.
марксистську теорію злочинності розвивали і дотримувалися, причому нелише в минулому, але і в ХХ столітті ряд відомих зарубіжних кримінологів. Такголландська кримінолог Віллем Адріан Бонгер (1905г.) стверджував, щокапіталізм породжує егоїзм, а соціалізм - альтруїзм. Схильність дозлочинної поведінки зростає, коли егоїст бачить можливість шляхомнелегальних дій отримати якусь вигоду за рахунок інших, якщо у ньогонемає шансів задовольнити свої потреби законним чином. При капіталізміможна переслідувати егоїстичні цілі за рахунок інших протиправнимспособом. Інакше - при соціалізмі. Він гарантує кожному можливістьзадовольняти свої потреби цілком законним порядком. Тому капіталізмплодить злочинність, у той час як при соціалізмі не можуть відбуватисякримінально карні діяння.
Польська кримінолог Лернель вважаючи, що злочинність може зникнутилише у віддаленому майбутньому, з повним відмиранням держави, розвиваєтеорію генетичних і динамічних криміногенних факторів.
На думку західних фахівців, радянські кримінологи, а тепер --російські, дуже сильно орієнтовані на досвід. Вони займаються вивченнямвибіркових проб з груп злочинців і правопорушників і порівнянням їх згрупами законослухняних громадян. У цих емпіричних дослідженнях вонизастосовують вище вказаний багатофакторний метод. Ці дослідження приходять дотаких результатів, які повністю збігаються з висновками теорії конфліктукультур, новими результатами психоаналітичної кримінології, з положеннямитеорії злочинного навчання та контролю.
Злочинність обумовлюється психологічними, соціальнимисуперечностями, конфліктами норм. Радянська кримінологія була в ціломуорієнтована в напрямку кримінальної соціології та судової психології, акримінально-біологічні пояснення злочинності заперечувалися. І це невипадково. У цьому можна переконатися, якщо розглянути весь історичний шляхрозвитку кримінологічної думки в Росії, як дореволюційній, так і "Радянського періоду". Ці ж тенденції спостерігаються, хоча і з деякимизмінами, і в даний час.
Отже, до питань кримінології в Росії стали звертатися в другійполовині ХIХ століття. Серед тих, хто звертався до цих питань можна назватинаступних громадських діячів і вчених як Радищев (1749-1802гг.),яка розглядала злочинність як соціальне явище, пов'язував їїпричини, стан і динаміку з характером суспільства, з процесами, яків ньому відбуваються. Говорячи про шляхи боротьби зі злочинністю, він підкреслювавперевагу попередження злочинів покарання за їх вчинення. Радиш вказував на необхідність належного вивчення злочинності іпрактики боротьби з нею, закликав урядівенние органи до організаціїстатистичного обліку злочинів на основі розгорнутих кримінологічнихпоказників, систему яких він спеціально розробив, за що справедливовважається засновником російської кримінальної статистики.