13.3.Господарський договір: поняття, укладення, виконання

Поняття господарського договору можна формулювати на основі ст. 626 ЦК з врахуванням ст. 179 ГК - під господарським договором слід розуміти домовленість суб’єкта господарювання з іншим учасником відносин у сфері господарювання, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків у сфері господарювання.

За ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Господарський договір є видом цивільно-правових договорів.

Господарський договір врегульований:

1. Загальними і спеціальними нормами Цивільного Кодексу як різновид загальної категорії договір.

2. Господарським Кодексом та іншими актами господарського законодавства, які регулюють особливості здійснення господарської діяльності у тій чи іншій сфері.

Характеризуючи господарський договір слід враховувати і його загальні ознаки як цивільно-правового договору і особливі ознаки пов’язані з господарською діяльністю:

1. Особливий суб’єктний склад – це можуть бути лише особи, які володіють господарською компетенцією та визначені законом .

2. Спрямований на забезпечення господарської діяльності суб’єктів господарювання.

3. Визначеність мети господарського договору - це певний економічний або комерційний результат.

4. Зв’язок з внутрішньогосподарським плануванням діяльності суб’єкта господарювання.

5. Поєднання в змісті договору і майнових і організаційних елементів.

6. Часткове обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів та загальногосподарських інтересів суб’єктів господарювання.

7. Можливість часткового відступлення від правової рівності, сторін договору на відміну від цивільно-правового договору.

А в цілому особливості господарських договорів (які відрізняють їх від цивільно-правових договорів) стосуються порядку укладення, зміни та розірвання господарських договорів; додаткових вимог щодо форми і змісту таких договорів; порядку захисту прав та законних інтересів у разі порушення господарських договірних зобов’язань.

Зміст договору становлять його умови визначені угодою сторін або на вимогу законодавства і які спрямовані на встановлену зміну або припинення господарських зобов’язань.

Господарські договори, що спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі державного замовлення і зміст таких договорів повинен відповідати змісту відповідного державного замовлення. Зміст договорів, які укладаються суб’єктами господарювання на власний розсуд повинен відповідати реальним намірам цих суб’єктів та юридично вираженій згоді сторін цього договору.

За рівнем юридичної сили розрізняють наступні види умов змісту господарського договору:

1. Істотні умови договору – це умови визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також умови по яких за вимогою хоча б однієї із сторін договору має бути обов’язково досягнуто згоди. Для всіх без винятку господарських договорів завжди істотними є умови про предмет, ціну та строк дії договору ( ст. 180 ГК).

2. Звичайні умови – це умови певного виду договору, які визначені вимогами законодавства залежно від особливостей його предмету. Їх відсутність у тексті договору не впливає на юридичну силу договору, оскільки вони в будь-якому випадку присутні в змісті договірного зобов’язання в силу вимог законодавства.

3. Випадкові умови – це умови, що вносяться в договір на розсуд самих сторін, при цьому такі умови не повинні суперечити законодавству.

4. Типові умови - які визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому законом порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Універсальна модель договору, яка забезпечує основні інтереси його сторін повинна включати наступні умови:

1.Про предмет договору і його кількісні і якісні характеристики.

2.Про строк дії договору і строк його виконання.

3.Суму договору та ціну одиниці виміру предмету договору. Ціна у господарському договорі визначається у порядку визначеному ст.632ЦК та ст.189-191ГК

4. Про порядок та форму оплати (розрахунків).

5. Про порядок виконання договору і порядок прийому виконання або порядок передачі предмету договору.

6.Про відповідальність за невиконання умов договору.

7.Про форс-мажорні обставини.

8.Про способи забезпечення належного виконання.

9.Про порядок розгляду спорів між сторонами.

Господарський договір повинен укладатися в письмовій формі (у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками) відповідно до ст.181 ГК та ст.208 ЦК.

Розрізняють кілька різновидів письмових форм:

1. повна письмова – єдиний документ складений з дотриманням вимог ст.181 ГК та ст.207 ЦК.

2. скорочена письмова – шляхом обміну листами, телеграмами та іншими документами встановленого зразка.

3. типові форми господарських договорів встановлені КМУ.

4. стандартні договори.

5. нотаріально посвідчена письмова форма, відповідно до ст. 209 ЦК.

6. письмово-реєстраційна форма (ст.210 ЦК).

7. електронна форма, відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003р.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, сортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 ГК, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного і господарського законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не передбачено самим договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. За згодою сторін у господарському договорі може бути передба-чено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом та не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать ЦК та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у певних стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може пропонувати свої умови договору.

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК.У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Під укладенням договору розуміють зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше осіб щодо укладення договору, вироблення його умов (відповідно до реальних намірів та економічних інтересів його сторін) та оформлення його як правового акту.

У господарській практиці розрізняють конкурентні і неконкурентні способи укладення договорів.

До конкурентних способів відносять:

1. торги, аукціони, тендери тощо щодо реалізації чи закупівлі майна робіт, послуг;

2. конкурси щодо способів виконання;

3. конкурентні переговори, або так звані двохступеневі торги, за допомогою яких проводиться закупівля товарів, робіт, послуг для державних потреб. На першому етапі виконавці подають свої пропозиції без зазначення ціни, після оцінки яких замовник проводить переговори щодо уточнення вимог щодо виконання з будь-ким з виконавців; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не були відхилені подають свої уточнені пропозиції із зазначенням ціни;

4. процедура запиту цінових пропозицій щодо готових до споживання товарів з метою їх закупівлі для державних потреб.

До неконкурентних способів належать:

1. загальний порядок укладення господарського договору визначений ст.638 – 651 ЦК та ст.181 ГК, який відбувається у 4 етапи:

І етап – Пропозиція укласти договір (оферта) може бути здійснена як шляхом запрошення до укладення договору (для переговорів) так і шляхом пропонування готового проекту договору. Пропозиція повинна містити всі істотні умови майбутнього договору, або спосіб їх визначення і погодження.

ІІ етап – Прийняття пропозиції (акцепт). Пропозиція вважається прийнятою, якщо відповідь на неї надійшла у зазначений в пропозиції строк, а якщо він не зазначений, то негайно по отриманню з врахуванням строків поштового обігу. Якщо акцептант здійснив фактичні дії, спрямовані на виконання зобов’язання договору, то відповідно до ст.642 ЦК така дія вважається прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції або не встановлено законом. Відповідь, яка спізнилась вважається новою пропозицією. І пропозиція, і відповідь на неї може бути відкликана або змінена не пізніше як в момент її одержання адресатом.

ІІІ етап – Вироблення умов договору. При здійсненні пропозиції у вигляді запрошення цей етап реалізується при переговорах, а якщо пропозиція була здійснена у вигляді проекту договору - то сторона, яка його отримала, при наявності заперечень до договору, має право у 20-денний термін скласти протокол розбіжностей (у трьох примірниках), про що обов’язково робиться відмітка у проекті договору типу: «Договір підписаний разом з протоколом розбіжностей». Підписаний проект договору разом з двома примірниками протоколу надсилається іншій стороні, яка в 20-денний термін повинна розглянути його та вжити заходів для узгодження розбіжностей, а не врегульовані розбіжності передати на розгляд до господарського суду.(ст.181ГК).

ІV етап – Підписання та оформлення договору.

2. Прямі переговори, у яких об’єднані перші три етапи і які закінчуються укладенням попереднього, або основного договору.

Зміна, або розірвання договору допускається тільки за згодою його сторін і оформляється в той же спосіб, що і основний договір. У разі істотного порушення умов договору однією з його сторін інша має право вимагати одностороннього розірвання договору у судовому порядку.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ст.188 ГК).

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Загальні принципи і умови виконання зобов’язань визначений статтями 526 – 545 Цивільного Кодексу стосовно суб’єкта виконання, місця виконання, способу виконання, строку виконання, черговості виконання тощо. Особливості виконання зобов’язань у сфері господарської діяльності визначений главою 22 Господарського Кодексу ( статті 193 – 198 ). Крім того спеціальні вимоги щодо виконання окремих видів зобов’язань за предметом зобов’язань конкретизується нормами Цивільного і Господарського Кодексів в особливих частинах, які врегульовує відносини в межах окремих видів зобов’язань.

Договір і зобов’язання повинні бути виконані належним чином у повному обсязі, вчасно, в натурі і з дотриманням вимог законодавства. Таке виконання називається належним і є основним і нормальним способом припинення договірних відносин між сторонами. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів необхідних для належного виконання нею зобов’язань враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загального господарського інтересу. Дана вимога закріплена господарським кодексом на рівні обов’язку суб’єктів господарювання. Невиконання зобов’язань є підставою для притягнення до договірної відповідальності, при чому застосування штрафних санкцій не є підставою для звільнення від обов’язку виконання зобов’язання в натурі. Управлена сторона має право не приймати виконання зобов’язань частинами, якщо інше непередбачене законом, договором чи не випливає зі змісту зобов’язання.

Зобов’язана сторона має право на тих же умовах:

1. достроково виконати зобов’язання;

2. відмовитись від виконання у разі неналежного виконання іншою стороною своїх обов’язків, які є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Невиконання обов’язків за одним договором не може бути підставою для відмови від виконання обов’язків за іншим договором навіть якщо мова іде про ті ж сторони договорів.

Виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою, в загальному випадку не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта. Суб'єкт, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішує відповідне до цих повноважень коло господарських питань та несе відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно.

Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:

- за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

- за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління(місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або переда-ти за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.

Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. (ст.198 ГК).

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.