Тема 5. Право власності та інші речові права. Право інтелектуальної власності

Ключові терміни теми: власність, право власності, власник, повноваження власника, речове право, суміжне речове право, захист права власності, право інтелектуальної власності.

5.1. Поняття власності. Суть і зміст права власності. Набуття і припинення права власності. Види та форм власності в Україні

Власність - це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів, що складаються в процесі використання засобів виробництва і розподілу продуктів праці через відповідні форми привласнення.

Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном (відносини власності).

Право власності в суб’єктивному значенні – є основним видом речового права особи. Під ним розуміють право, яке забезпечує задоволеність інтересів уповноваженої особи шляхом впливу за власною волею у межах закону на річ, яка знаходиться у сфері її господарського відання. Право власності – це юридично закріплена можливість кожного конкретного власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, в межах визначених законом. Повноваження володіння, користування та розпорядження складають зміст права власності.

Право власності є абсолютним правом, тобто юридична належність речі певній особі означає, що усі інші особи зобов’язані визнавати цю належність і не порушувати її, а отже обов’язок щодо власника належить кожному учаснику цивільних правовідносин. Це протилежний зобов’язальним вид цивільних правовідносин, оскільки в них задоволення власних потреб здійснюється суб’єктом права не за рахунок дій зобов’язаної особи (як у зобов’язальних відносинах), а за рахунок власних дій. Відповідно законом визначено правовий статус лише суб’єкта права власності, а зобов’язані перед ним виступають всі, хто його оточує.

1. Право володіння – це можливість власника фактично утримувати в себе майно та безпосередньо впливати на нього. Законодавство передбачає володіння законне і незаконне. Незаконне володіння, в свою чергу поділяється на добросовісне і недобросовісне.

Незаконне добросовісне володіння має місце тоді, коли особа-воло-ділець не знає і не може знати, що у її володінні перебуває чуже майно. Якщо особа знає або не може не знати про незаконність свого володіння майном, вона вважається недобросовісним незаконним володільцем.

2. Право користування – це закріплена нормами права можливість власника вилучати корисні властивості майна для задоволення своїх потреб або потреб інших осіб. Користування може бути законним і незаконним.

3. Право розпорядження – це закріплена у нормах права можливість власника визначити юридичну чи фактичну долю майна.

Власник – це особа, за якою юридично закріплені одночасно всі три повноваження, які складають зміст права власності.

Власник вправі передавати окремі з цих повноважень у тимчасове користування іншим особам за цивільними правочинами. Власник здійснює свої повноваження на власний розсуд і має право вчиняти, щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник зобов’язаний дотримуватись моральних засад суспільства та утримувати своє майно, якщо інше не встановлене договором або законом. Власник не вправі використовувати своє майно на шкоду правам та інтересам інших осіб та зовнішньому середовищу. Право власності є непорушним, тобто ніхто не може позбавити права власності, або обмежити у його здійсненні власника інакше як у випадках передбачених законом. Держава не втручається у здійснення власником своїх повноважень.

Ризик випадкового знищення, або пошкодження майна, несе його власник, якщо інше не встановлене договором або законом.

Форми власності є рівноправними. До них відносяться:

а) Виключна власність народу України;

б) Приватна власність фізичних і юридичних осіб;

в) Державна власність;

г) Комунальна власність.

Коло суб’єктів і об’єктів права власності визначені цивільним законодавством України (рис.9).

а . Народ України та представницькі органи державної і місцевої влади.

б

Суб’єкти

. Фізичні та юридичні особи.

в. Держава, Україна, та органи державної влади.

г. Територіальні громади, органи місцевого самоврядування.

а

Об’єкти

. Земля, атмосферне повітря, природні ресурси на території України та її континентальному шельфі та морській економічній зоні.

б. Будь-яке майно не обмежене у цивільному обігу.

в. Майно та грошові кошти, які належать державі - Україна.

г. Грошові кошти, валютні цінності, цінні папери.

Рис.9. Суб’єкти і об’єкти права власності

Підстави виникнення права власності – це юридичні факти передбачені нормами цивільного кодексу з настанням яких виникає право власності особи.

Підстави виникнення права власності поділяють на:

І) первинні:

1. створення нової речі внаслідок виробництва;

2. переробка (або специфікація) речей на нові речі;

3. привласнення плодів і доходів;

4. привласнення загальнодоступних дарів природи;

5. набуття права власності на безхазяйну річ або майно;

6. набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився;

7. знахідка. Знахідкою слід вважати загублену річ, яку знайшла інша особа без умислу або грубої необережності. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу 6-ти місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо: а) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; б) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо) в розмірі до 20% вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.

Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її;

8. скарб. Скарбом є закопані в землю чи приховані в інший спосіб гроші, валютні цінності, інші речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Якщо скарб становлять історичні або духовні цінності, то право власності на них виникає у держави, а у особи яка знайшла такий скарб виникає право на отримання винагороди від держави у розмірі до 20% від вартості знайденого. Дорогоцінні метали, коштовне каміння знайдені у місцях загального користування переходять у власність того хто знайшов, а знайдені у майні іншої особи – право власності виникає спільно у того хто знайшов і у власника майна у якому знайдено такий скарб;

9. приватизація – безоплатне чи оплатне відчуження державного чи комунального майна у приватну власність фізичних та юридичних осіб;

10. самовільне будівництво;

11. набувальна давність. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно ним володіти (нерухомим майном - протягом 10 років, а рухомим - протягом 5 років) набуває права власності на це майно. Якщо особа заволоділа майном за рахунок договору, то право власності набувається на нерухоме майно через 15 років, а не рухоме через 5 років з часу спливу позовної давності по вимогах власника. Право власності на нерухоме майно, транспортні засоби і цінні папери в такий спосіб набувається на підставі рішення суду.

ІІ) Вторинні:

1. Договір-відчуження майна укладений з попереднім власником. До них відносяться договори: купівлі-продажу, обміну, поставки, дарування, довічного утримання. Моментом виникнення права власності за догово-ром є момент передачі майна, якщо інше не передбачене договором, або законом.

2. Спадкування.

Підставами припинення права власності є:

а) договір відчуження майна;

б) відмова власника від права власності на своє майно шляхом заяви про це або вчинення якоїсь дії, яка свідчить про відмову;

в) викуп майна, який може здійснюватись за рішенням органу держав-ної або місцевої влади у зв’язку з суспільною необхідністю, культурною або історичною цінністю або за пізніше прийнятим законом (з моменту на-буття права власності) це майно не може належати цій особі. У цьому разі власнику надається аналогічне майно, або компенсується його вартість;

г) знищення майна;

д) звернення-стягнення на майно, в результаті невиконання власником взятих на себе зобов’язань (здійснюється за рішенням суду);

є) реквізиція (у разі надзвичайних обставин (або відомих ще як форс-мажорні) з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника у порядку і на підставах встановлених законом за рішенням органів державної влади за умови попереднього і повного відшкодування його вартості, а за умов військового, або надзвичайного стану можливе наступне відшкодування. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Якщо це можливо, то після припинення цих обставин власник може вимагати повернення реквізованого майна, або вимагати в замін надати інше майно);

з) конфіскація. У разі вчинення власником правопорушення, за яке за законом передбачена конфіскація майна, то майно вилучається безоплатно у власність державі на підставі рішення суду.