Рекомендована література

1. Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Закон України від 22 трав. 1997 р. № 283 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 27.

2. Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування»: Закон України від 18 лют. 1997 р. № 77 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16.

3. Про порядок погашення обов’язків платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами: Закон України від 21 груд. 2000 р. № 2181-111.

4. Про перелік офшорних зон: Розпорядження КМУ № 79-р від 14 берез. 2001 р.

5. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку нарахування та сплати консолідованого податку на прибуток: Наказ ДПА України від 10 квіт. 1998 р. № 175 // Вісник податкової служби України. — 1998. — № 22.

6. Про затвердження Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представників нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток: Наказ ДПА України від 16 січ. 1998 р. № 23 // Галицькі контракти. — 1998. — № 14.

7. Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ: Наказ ДПА України від 11 лип. 1997 р. № 232 // Галицькі контракти. — 1998. — № 14.

8. Єрохіна Т. Особливості оподаткування прибутку виробників сіль­ськогосподарської продукції // Вісник податкової служби України. — 1998. — № 13. — С. 21—27.

9. Юровский Б. С. Валовые расходы. Ч.3. — Х.,1999. — 220 с.

10. Юровский Б. С. Валовые расходы. Ч.4. — Х.,1999. — 242 с.

11. Юровский Б. С. Объект налогообложения налогом на прибыль. — Х., 2000. — 138 с.

Тема 12. Правове регулювання податку на додану вартість

8. Платники податку на додану вартість, їхній облік.

9. Об’єкт, ставка й база оподаткування податку на додану вар­тість.

10. Пільги з податку на додану вартість.

11. Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість. Податкова накладна.

12. Поняття податкового кредиту та податкового векселя.

13. Особливості справляння податку на додану вартість при здійсненні бартерних операцій.

14. Особливості справляння податку на додану вартість при імпорті товарів, робіт, послуг.

7. Методичні вказівки

1. Платники податку на додану вартість, їхній облік

Податок на додану вартість є універсальним непрямим податком на споживання. Крім податку на додану вартість, до категорії «непрямі податки» відносяться також податки з обороту, з продажу та з реалізації. Поширення податок на додану вартість набув у Європі в п’ятдесятих роках минулого століття. Уперше його було введено у Франції в 1958 р.

Характерні риси податку на додану вартість такі:

1. Закладається в ціні товару (роботи послуги).

2. Не залежить від матеріального стану платника податку.

3. Податковий тягар перекладається на споживачів товару, робіт послуг, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Таким чином, можна зазначити такі позитивні риси податку на додану вартість:

1. Оподаткування доданої вартості вигідніше як для держави, так і для платника податку (порівняно з оподаткуванням доходу).

2. У зв’язку з тим, що безпосереднім об’єктом податку на додану вартість є видатки, відбувається стимулювання росту доходів.

3. Механізм застосування податку на додану вартість дає мож­ливість здійснювати посилений контроль зі сторони податкових органів за повнотою сплати податку до бюджету, що приводить до зменшення випадків порушень податкового законодавства у вигляді ухилень від сплати податку на додану вартість.

4. Справляння податку на додану вартість надає можливість простимулювати окремі види операцій (наприклад, експортні операції) або виробництво окремих видів товарів (наприклад, видання навчальної літератури) уведенням системи пільг.

5. Податок на додану вартість є одним із головних джерел поповнення дохідної частини бюджету.

У той же час застосування податку на додану вартість за ставками більше 6 % має такі недоліки:

5. Зменшує обсяги споживання.

6. Робить неконкурентоспроможними малі підприємства, а також підприємства, які використовують прогресивні технології та наукові досягнення.

7. Стимулює інфляційні процеси.

Крім того, природа податку на додану вартість вимагає, щоб податкове законодавство з питань оподаткування будувалося на принципі стабільності (який забезпечує його оптимальну модель), а не задовольняло тимчасові потреби. Практика застосування податку на додану вартість в Україні свідчить про протилежне.

Так, уперше податок на додану вартість уведено в Україні Законом України «Про податок на додану вартість» від 1 січня 1992 р., який замінив податки з обороту та продажу, що існували в той час, податком на додану вартість. Нову редакцію Закону було прийнято 3 квітня 1997 р. В дію вона вступила 1 жовтня 1997 р. Майже за п’ять років дії цього закону до нього було прийнято близько 60 змін. Усе це, поряд з існуванням великої кількості інструкцій та наказів державних податкових органів, Указів Президента України, дезорієнтує платників податків і позбавляє можливості користуватися позитивними рисами податку на додану вартість.

Платників податку на додану вартість можна поділити на такі групи:

1. Особи, які стають платниками податку залежно від обсягу продажу:

Юридичні особи, громадяни — суб’єкти підприємницької діяль­ності, якщо обсяг, здійснюваних ними оподатковуваних операцій із продажу досягнув протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Особи, які реєструються платниками незалежно від обсягу продажу:

а) суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються торговою діяльністю за готівкові кошти, за винятком громадян, що сплачують ринковий збір;

б) суб’єкти підприємницької діяльності, що надають транзитні послуги на митній території України.

2. Особи, які сплачують ПДВ, незалежно від факту реєстрації в податкових органах, як платники податку на додану вартість:

а) юридичні й фізичні особи, що імпортують, пересилають на митну територію України товар.

4. Платники консолідованого ПДВ (один платник є відповідаль­ним за сплату ПДВ іншими платниками):

а) особи, відповідальні за внесення податку по об’єктах оподаткування на залізничному транспорті (визначається Міністер- ством транспорту за погодження з ДПА (постанова КМУ від 24 вересня 1997 р. № 1065 «Про безкоштовну передачу рухомого складу залізничного транспорту та визначення осіб, відповідальних за внесення ПДВ до бюджету з об’єктів оподаткування на залізничному транспорті», накази ДПА від 2 березня 1998 р., 4 грудня 1997 р.);

б) суб’єкти підприємницької діяльності, які надають послуги зв’язку та здійснюють консолідований облік доходів — витрат, пов’язаних із наданням цих послуг.