§ 3. Участь України у миротворчій діяльності оон

В умовах трансформації системи міжнародних відносин особливо актуальною стала роль ООН як інституції, покликаної координувати діяльність світового співтовариства у сфері забезпечення миру та ста­більності. Закінчення "холодної війни" відкрило шлях не лише до розвитку міжнародної співпраці, а й до розгортання старих і нових осе­редків конфліктів. Якщо за біполярного світоустрою ареною воєнних дій здебільшого були країни "третього світу", то у постбіполярну добу збройні конфлікти стали реальністю в Європі та на пострадянському просторі, що разом із новою активізацією визвольних і релігійних рухів спричинило загострення конфліктів міжетнічного характеру.

За таких умов Рада Безпеки ООН стала приділяти більше уваги міжнародним загрозам. У період між 1945 та 1989 роками РБ засто­совувала санкції двічі, а з 1989 по 2004 рік - 14 разів. Найбільш крас­номовним є той факт, що у 1945-1987 роках ООН провела 13 операцій з підтримання миру (ОПМ), а лише у 1995 році діяло 17 місій Органі­зації у гарячих точках. Усвідомлення керівництвом Організації важ­ливості своєї місії за нових реалій знайшло відображення у доповіді Генерального секретаря Б.Б. Галі "Порядок денний для миру" 1992 року, яка, крім традиційних напрямів діяльності, таких як пре­вентивна дипломатія, миротворчість і підтримання миру, особливо наголошувала на необхідності здійснення під проводом ООН "постконфліктного миробудівництва" - комплексу довгострокових заходів, спрямованих на усунення або зменшення впливу чинників, що спричинили спалахи насильства.

Проблеми миротворчої діяльності ООН

Подальша миротворча діяльність виявила низку проблем, які стали на заваді ефективному розв’язанню збройних суперечок, особливо на стадії їхньої ескалації.

Крім небажання сторін конфліктів співпрацювати з між­народними силами варто виділити недоліки • самих ОПМ: хронічну недофінансованість місій ООН, недостатню організованість операцій, помилки у координації дій різних частин у межах одних контингентів, корупцію, неефективне використання коштів, зловживання з боку миротворців тощо. Утім, усе це не дивує, якщо зауважити, що миро­творчі сили ООН станом на липень 2008 року становили майже 110 тис. особового складу із 119 країн світу, а бюджет 19 місій Організації, які діяли у цей період, сягнув 7,1 млрд дол., що перетворює їхнє забезпе­чення на досить прибутковий бізнес.

Керівні органи Організації Об'єднаних Націй прагнуть усунення проблем, пов'язаних зі здійсненням ОПМ. Реформування миротворчих механізмів, розпочате після представлення "доповіді Брахімі" (2000, серпень), яка акцентувала увагу на потребі тісної взаємодії ООН з ре­гіональними організаціями та структурами щодо врегулювання кон­фліктів, а також удосконалення самого порядку попередження

збройної ескалації і ведення операцій, свідчить на користь таких зу­силь. Помітний внесок до розробки цих питань зробила створена Ге­неральним секретарем Кофі Аннаном Група високого рівня щодо за­гроз, викликів і змін (2003, листопад), та її доповідь (2004, грудень). Однак зі зростанням попиту на миротворчий персонал ООН все більше стикається з незацікавленістю розвинених країн у спрямуванні своїх контингентів до місій Організації, зокрема в Африці. Наприклад, єв­ропейські країни часто надають перевагу миротворчій діяльності у таких форматах, як-операції НАТО, ЄС, ad hoc коаліції, а США взагалі відмовляються від участі в ОПМ ООН, допоки американські миро­творці не отримають імунітету від розгляду їхніх справ Міжнародним трибуналом. Крім того, США та країни ЄС були істотно задіяні в опе­раціях в Афганістані та Іраку. Тому у 2004 році, наприклад найбільше представництво у мирбтворчих місіях ООН мали такі країни, як Па­кистан, Бангладеш, Нігерія, Індія, Гана тощо. З огляду на таку ситуа­цію ООН приділяє більшу увагу співпраці з регіональними організа­ціями у сфері миротворчої діяльності. До позитивних прикладів такої взаємодії можна зарахувати роль ЕКОВАС у Ліберії і Кот-д'Івуарі перед розгортанням миротворчої місії ООН, операцію "Артеміс", яку ЄС проводила у Демократичній Республіці Конго для успішного розгор­тання ОПМ ООН, а також координацію зусиль Організації і НАТО під час урегулювання конфліктів на теренах колишньої Югославії.

Для України участь у миротворчій діяльності ООН протягом усього періоду незалежності була одним з найефективніших засобів зміц­нення своїх позицій на міжнародній арені. Наша країна таким чином демонструвала, що є активним членом світового співтовариства й здатна, разом з іншими, брати на себе відповідальність за міжнародну безпеку, практичною діяльністю сприяти утвердженню миру та ста­більності у будь-якому регіоні земної кулі, набуваючи ролі своєрідного "експортера безпеки". Миротворча діяльність у межах ООН стала для молодої держави дієвим інструментом зміцнення міжнародного ав­торитету, одним з аспектів курсу нашої держави на формування без­печного світу, в якому вона змогла реалізувати свій політичний, еко­номічний, дипломатичний, культурний потенціал. На законодавчому рівні ці прагнення закріплені в "Основних напрямах зовнішньої полі­тики України" (02.07.93), де наголошується на дотриманні нашою країною принципу неподільності міжнародного миру та безпеки.

За роки незалежності в Україні розроблено порядок проведення заходів, які сприяють виконанню миротворчих завдань українськими представниками, для чого у Міністерстві оборони створено спеціаль­ний центр з координації операцій і навчальний центр з підготовки миротворців. Різні аспекти участі в ОПМ зафіксовані в Законі "Про участь України у міжнародних миротворчих операціях" (набув чин­ності 1999 р.) та Указі Президента України "Про порядок розгляду пропозицій щодо участі України у міжнародних миротворчих опера­ціях" (2000), відповідно до положень яких підставою для залучення нашої держави до подібних заходів є легітимний мандат і багатона­ціональний характер операцій.

Участь України в операціях з підтримання миру

Першою ОПМ ООН, до якої приєдналася Україна, була операція із врегулювання конфлікту у колишній Югославії. Радою Безпеки ООН було ухвалено рі­шення про спрямування миротворців до цієї гарячої точки (21.02.92). Пізніше Об'єднані Нації звернулися до офіційного Києва із проханням про надання допомоги у проведенні операції. Природно, що розгортання вогнищ війни у постсоціалістичних країнах у безпосередній близькості до кордонів України не відповідало інте­ресам молодої держави, крім того, економічні втрати, наприклад збитки того ж таки Дунайського пароплавства, спонукали українську владу до позитивної відповіді. Тому Верховна Рада ухвалила постанову "Про участь батальйону Збройних сил України у миротворчих опера­ціях ООН у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (03.07.92), відповідно до якої українські військовослужбовці відбули до Боснії і Герцеговини для виконання завдань у складних умовах роз­гортання бойових дій між сторонами конфлікту. Згодом, на звернення Генерального секретаря ООН про необхідність надання додаткових сил для стабілізації ситуації у колишній Югославії Верховна Рада України відповіла постановою "Про збільшення чисельності батальйону Збройних сил України у миротворчих силах ООН на території колиш­ньої Югославії та відрядження групи військових спостерігачів". Зре­штою чисельність українського контингенту досягла 1220 осіб, що входили до складу мотострілецьких підрозділів, сил забезпечення, військової поліції, груп штабних офіцерів і військових спостерігачів. У травні-червні 1994 року українських миротворців було направлено до зони сербохорватського конфлікту, а після підписання угоди про врегулювання у Східній Славонії (1995, листопад) тут було дислоковано українську танкову роту кількістю у 200 осіб і дві ескадрильї гелікоп­терів, які залишалися до 1998 року. Загалом український контингент перебував у Боснії і Герцеговині до листопада 1999 року.

Іншою місією, в якій брали участь українські представники, стала операція в Анголі. Постановою 1996 року Верховна Рада відрядила до цієї африканської держави контингент кількістю у 200 військово­службовців, у тому числі понтонно-мостову роту, п'ять військових спостерігачів і дев'ять штабних офіцерів, діяльність яких з відновлення інфраструктури на півдні країни заслужила на високу оцінку коман­дування операції і місцевих органів влади.

Географія діяльності українських миротворців наприкінці 90-х років минулого сторіччя не обмежувалася лише Європою та Африкою. У березні-червні 1997 року група із восьми військових спостерігачів пред­ставляла Україну у місії ООН зі встановлення миру у Гватемалі, а 2000 року українці входили до складу поліційних сил у Східному Тиморі.

З огляду на складність реалізації важливою для українських миро­творців була участь у 2000-2005 роках в ОПМ у Сьєрра-Леоне. Місія відбувалася в умовах перманентної політичної нестабільності під за­грозою нападів з боку розрізнених збройних угрупувань. У цій гарячій точці Україну представляли окремий ремонтно-відновлювальний ба­тальйон, 20 окремий гелікоптерний загін, група військових спостері­гачів, що дозволяло українцям виконувати широкий спектр завдань: перевезення гуманітарних і військових вантажів, навчання місцевих спеціалістів, ремонт техніки тощо. Загальна кількість контингенту2003 року сягнула 643 осіб з використанням 504 одиниць техніки.

Вагомим став внесок інженерного батальйону Збройних сил України у знешкодження вибухонебезпечних матеріалів на території Лівану під час участі в ОПМ ООН у цій країні, адже за час своєї каденції, почи­наючи із 2000 року, українські сапери знешкодили понад 6 тис. ви­бухових предметів і нанесли на карту сотні нових мінних полів. Крім того, українські фахівці надавали значну підтримку у сфері віднов­лення шляхів, здійснення будівельних робіт, надання гуманітарної допомоги, забезпечення медичної допомоги місцевому населенню.

Особливістю участі України в операціях ООН була висока фахова підготовка та достатня технічна забезпеченість її підрозділів під час виконання місій. Натомість більшість сил ООН становлять представ­ники країн, що розвиваються, які не завжди мають достатню мате­ріальну базу для здійснення поставлених завдань. Таким чином, Україна знайшла свою нішу у миротворчій діяльності у сфері транс­портування вантажів і персоналу, особливо з використанням гелікоп­терів, у наданні та обслуговуванні бойової техніки, а також у відновлювальних роботах у зонах конфліктів.

Варто зазначити географічну диверсифікованість участі українсь­ких представників у миротворчих місіях ООН: Європа (Боснія та Герцеговина, Хорватія, Косово, Грузія), Центральна Америка (Гва­темала), Африка (Ангола, Сьєрра-Леоне, Демократична Республіка Конго (ДРК), Ліберія, зона конфлікту Ефіопії та Еритреї), Азія (Східний Тимор, Ліван, Голанські висоти).

Загальна кількість українських миротворців, які брали участь в ОПМ ООН, коливалася, починаючи із 1992 року, залежно від поточних опе­рацій. У середині 90-х років XX століття представництво України пе­ревищувало 1,5 тис. миротворців, а в 1999 році, після згортання низки місій на Балканах, скоротилось до 74 осіб. Під час членства у Раді Безпеки ООН у 2000-2001 роках Україна активізувала участь в ОПМ, збільшивши своє представництво, унаслідок чого впевнено увійшла до першої десятки країн-контрибуторів. Станом на березень 2008 року 546 українців брали участь у семи ОПМ Об'єднаних Націй: у Грузії (сім миротворців), Ефіопії та Еритреї (два), Судані (18), ДРК (10), Косово (188), Тимор-Леште (три), Ліберії (318 миротворців). Загалом за роки незалежності у 20 миротворчих операціях ООН взяли участь близько 27 тис. українських військовослужбовців і понад 600 співробітників органів внутрішніх справ.

Однак, існує й сумна статистика, відповідно до якої тільки за 1992-2002 роки у ході операцій з підтримання миру ООН загинув 21 український представник і 60 - отримали поранення, що часто було наслідком недостатньої підготовки операцій і неприйнятної захище­ності самих миротворців. Саме тому офіційний Київ, виходячи з не­обхідності гарантування належної безпеки миротворчого персоналу, 1993 року ініціював розробку конвенції щодо цього питання. Таку пропозицію було розглянуто на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Згодом, на основі проектів України та Нової Зеландії, розробкою но­вого документу займався спеціальний комітет, результатом роботи якого стала Конвенція щодо захисту миротворчого персоналу ООН, відкрита для підписання на 49 сесії ГА (1994). Наша країна приєдна­лася до Конвенції однією з перших (1994, грудень), рішення про її ратифікацію було ухвалено Верховною Радою України (06.07.95). Після набуття Конвенцією чинності (15.01.99) Україні було вручено нагороду як одній із 25 країн, що першими її ратифікували.

За української ініціативи 29 травня* оголошено Міжнародним днем миротворців ООН на вшанування пам'яті загиблих учасників ОПМ, підкреслення важливої ролі миротворців у справі врегулювання кон­фліктів, допомоги цивільному населенню у проблемних зонах. Відпо-відну резолюцію, авторами якої стали США, країни ЄС, Росія, КНР, Японія, держави, які надають найбільші контингенти для проведення ОПМ ООН, схвалено Генеральною Асамблеєю (2002, грудень.)

___________________________________

Дату вибрано не випадково, адже саме цього дня, 1948 року, РБ ООН ухвалила резолюцію про розгортання першої ОПМ - Органу ООН зі спостереження за виконанням умов перемир'я у Па­лестині.

Офіційний Київ підтримав процес реформування миротворчого механізму ООН і діяльність, спрямовану на підвищення його ефекти­вності, розпочаті після представлення "доповіді Брахімі" (2000, сер­пень). Україна також брала активну участь у заходах Спеціального комітету з ОПМ ООН та як член Ради Безпеки. Наприклад, засідання РБ, скликане за ініціативи президента України, і Декларація, прий­нята за його підсумками, сприяли вдосконаленню механізмів взаємодії між державами - учасниками ОПМ, Радою Безпеки та Секретаріатом ООН. Для підвищення ефективності миротворчої діяльності ООН Україна пропонує приділяти більше уваги превентивній дипломатії і запобіганню виникненню конфліктів, одночасно виступаючи за на­рощування аналітичних можливостей Секретаріату ООН з метою на­дання ним оперативної інформації РБ ООН, Генеральному секретарю та членам Організації.* Крім того, Україна підкреслює необхідність контролю з боку ООН процесів утворення нових самостійних держав і підтримує координацію миротворчої діяльності Об'єднаних Націй з регіональними організаціями та державами.

Підтримуючи ідею швидкого реагування на ескалацію конфліктів, Україна водночас пропонує вдосконалювати Систему резервних угод ООН через створення системи "чергових списків" військового, поліційного та цивільного персоналу, готового до швидкого розгортання в ході ОПМ. Із лютого 1994 року наша країна є учасницею Системи ре­зервних угод - механізму розгортання операцій ООН, відповідно до якого окремі підрозділи членів Організації перебувають у стані готов­ності до відправки у зони проведення ОПМ у відповідь на запит Сек­ретаріату ООН і згідно з рішенням відповідних державних органів своїх країн. Україна ще 1996 року надала перелік підрозділів, на які поширюється дія Системи резервних угод, у складі аеромобільного батальйону, групи військових спостерігачів, підрозділу військової по­ліції, транспортної ескадрильї тощо. Між Україною та Секретаріатом ООН підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо надання ре­сурсів для цієї системи (06.08.97), а 2002 року наша країна підтвер­дила готовність надати такі ресурси.

Однак, попри активну участь України у миротворчій діяльності ООН, наша країна й досі недостатньо представлена в органах, що керують такою діяльністю Організації. Наприклад, до Департаменту з ОПМ Секретаріату ООН лише 2004 року було зараховано одного українсь­кого представника на посаду співробітника з політичних питань від- ділу Азії та Близького Сходу. Незначною є також участь України у розробці та керуванні операціями, до яких вона долучається.

Активна участь України в ОПМ ООН приносить не лише політичні дивіденди, а й цілком реальні прибутки. Наприклад, за період 1992-2007 років Секретаріат Організації виплатив Україні понад 300 млн дол. у вигляді компенсацій за участь миротворчого персоналу та використання техніки в ході операцій. Оренда Організацією укра­їнської техніки для використання контингентами інших країн також була взаємовигідною для обох сторін. Наприклад, за використання кожного бронетранспортера ООН відшкодовує майже 73 тис. дол. на рік і сплачує понад 1 тис. доларів заробітної плати кожній особі об­слуговуючого персоналу. Для прикладу, тільки для забезпечення потреб контингентів Ефіопії, Гамбії і Гани під час проведення ОПМ у Ліберії Україна отримала запит на 114 бронетранспортери.

Діяльність українських миротворців у складі міжнародних сил Ор­ганізації Об'єднаних Націй - один із дієвих засобів зміцнення авто­ритету нашої держави на світовій арені та є безпосереднім внеском України до розбудови безпечного міжнародного середовища. Офіцій­ний Київ став надійним партнером ООН саме у той час, коли Органі­зація зіткнулася із низкою нових загроз для миру у багатьох регіонах світу. Наша країна надала підтримку Об'єднаним Націям не лише своїми військовослужбовцями та персоналом, а й матеріально-тех­нічним забезпеченням. Хоча участь України в ОПМ супроводжувалася певними ускладненнями (заборгованість ООН перед нашою державою, недостатній рівень представництва української сторони у керуванні операціями), користь від залучення України до миротворчої діяльності важко переоцінити, оскільки таким чином українські військовослуж­бовці набувають цінного професійного досвіду; а держава загалом виступає як важливий контрибутор діяльності ООН.

Віддаючи належне миротворчій діяльності ООН, доцільно закликати Організацію та членів РБ до інтенсивнішого й творчого застосування таких виправданих методів превентивної дипломатії, як місії зі вста­новлення фактів, місії добрих послуг і доброї волі, відрядження спе­ціальних представників Генерального Секретаря до районів напру­женості й потенційних конфліктів. У цьому зв'язку було б доречно бі­льше уваги приділяти створенню постійно діючого інституту міжна­родних посередників, до складу якого увійшли б найбільш поважні та авторитетні політичні й державні діячі з різних країн світу. Хоча така практика все частіше застосовується, але вона ще не набула масштабу, відповідного потребам своєчасного попередження конфліктів.