§ 4.Сучасний стан розвитку Європейського Союзу в контексті інтересів України

Основною проблемою сучасного внутрішньополітичного розвитку ЄС залишається питання ратифікації нового установчого Договору ЄС про реформу Євросоюзу. Його ухвалення дасть змогу провести необ­хідну інституційну адаптацію Європейського Союзу до нових умов, які склалися після останньої хвилі розширення. Це, у свою чергу, дозво­лить забезпечити ефективне функціонування ЄС у складі 27 і більше держав-членів і підтвердити відкритість до прийому нових членів і перспективу продовження процесу об'єднання континенту навколо спільних цінностей, що відповідає інтересам України.

Аналізуючи стан внутрішнього розвитку ЄС через призму інтересів України, не можна не звернути увагу на ставлення громадян євро­пейських країн до Конституційного Договору ЄС. По-перше, їх нега­тивне ставлення до основоположного документа діяльності ЄС ви­кликало психологічну кризу всередині Євросоюзу та поставило на порядок денний питання про здатність Брюсселя відстояти ділі та принципи європейського будівництва. По-друге, результати рефере­ндумів 2005 року у Франції і Нідерландах чітко продемонстрували іс­нування критичного розриву між політикою ЄС, його інституціями та громадянами держав-членів. Ці події засвідчили, що політична еліта ЄС виявилася нездатною довести до пересічних громадян важливість останніх процесів усередині Євросоюзу та відстояти засади будівниц­тва Великої Європи. По суті Брюссельська євросоюзівська еліта за­ймалася розбудовою об'єднаної Європи "для європейців але без євро­пейців". Унаслідок цього відбулася міфологізація окремих проблем, пов'язаних, передусім із розширенням ЄС, і неправильне розуміння ролі та місця Конституції у житті громадян європейської спільноти.

Криза навколо Конституційного договору мала лише опосередко­ваний вплив на євроінтеграційні перспективи України, створивши не досить сприятливі політичні умови для їх просування. Це пояснюється, головним чином, тим, що Україна, на відміну від Румунії, Болгарії, Хорватії чи Туреччини, не належала до найближчих хвиль розширення ЄС, тому це не могло вплинути на загальні перспективи членства України в ЄС. Водночас слід взяти до уваги позицію громадян ЄС, які, незважаючи на політичну кон'юнктуру, керуються більш прагматич­ними підходами до будівництва нової Європи, висловлюючи шляхом голосування своє незадоволення зниженням рівня соціальної захи­щеності. Останнє виявляється у зростанні безробіття, падінні темпів економічного зростання, незахищеності від актів тероризму, неконтрольованій нелегальній міграції. Така громадянська позиція може ві­дігравати позитивну роль при просуванні інтересів України в Євро-союзі, коли громадяни ЄС, на відміну від позиції Брюссельської полі­тичної еліти, зможуть активніше підтримувати наміри нашої держави в реалізації її європейського вибору. Ця теза знаходить підтвердження в роботі Європейського парламенту та Парламентської Асамблеї Ради Європи, де питання європейської інтеграції України звичайно знахо­дять послідовну підтримку європарламентарів. Подібна прихильність свідчить на користь існування зв'язку парламентарів із громадянами європейських країн, які дедалі активніше демонструють підтримку європейських намірів України. Громадяни ЄС сприймають Україну як європейську державу, здатну досягти відповідних критеріїв, прита­манних європейським націям. Цей процес відбувається, незважаючи на певне розчарування в Європі непослідовними кроками уряду України у сфері економіки, становлення правової, демократичної держави та боротьби із корупцією.

Простежимо розвиток ратифікаційного процесу Конституційного Договору ЄС. Станом на 2006 рік ратифікацію Конституційного До­говору здійснили 18 держав - членів ЄС: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Естонія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Польща, Словаччина, Словенія, Фінляндія та Угорщина. Негативний результат мали референдуми у Франції (2005) і Нідерландах (2005). Щодо останнього Спеціальне засідання Європей­ської Ради (самміт ЄС) у червні 2005 року прийняло рішення про так званий "період роздумів", протягом якого передбачалося переоцінити проект угоди та провести публічні консультації для врахування думки громадян ЄС.

Ратифікаційні процеси Конституційного Договору привернули до себе увагу тих країн, що розглядалися як потенційні кандидати на вступ до ЄС. На порядок денний було винесено питання подальшого розширення ЄС, хоча європейські лідери невдовзі підтвердили намір дотримуватися своїх зобов'язань щодо членства Болгарії і Румунії, започаткування переговорів із Туреччиною та початку переговорів про вступ до ЄС Хорватії.

Значний внесок до процесу інституційних. реформ ЄС зробила Ні­меччина як головуюча країна першого півріччя 2007 року. Слід від­дати належне зусиллям уряду ФРН, який зумів сформулювати оновлену концепцію нового установчого договору ЄС під назвою "Договір про реформу ЄС" і запропонувати в цілому косметичні зміни до тексту, які полегшили його сприйняття всіма державами-членами. Завдяки до­сягненню політичних домовленостей у Лісабоні (13.12.07) главами держав та урядів країн - членів ЄС удалося підписати текст Договору про реформи ЄС, що відкрило шлях до його наступної ратифікації. Ратифікація Договору майже у всіх державах - членах ЄС здійсню­ється парламентами, виняток становить Ірландія, де згідно із націо­нальним законодавством, такі рішення підлягають загальнонаціона­льному референдуму. Незважаючи на те, що цей процес набирає сили й Договір ратифікували Угорщина, Словенія, Румунія, Франція, Бол­гарія, Мальта, Португалія, Австрія, Словаччина, Польща та Данія, на його шляху виникли нові перешкоди. Загальнонаціональний рефере­ндум в Ірландії (12.06.08) завдав серйозного удару цьому процесу, оскільки 56 % ірландців висловилися проти ратифікації Лісабонського договору. Це означає, що потерпіла крах друга спроба підвести всі країни Євросоюзу до єдиного документу, що регламентував би їх по­літичну, юридичну, економічну та освітню системи. Хоча, за рішенням Європейської Ради (20.06.08)процес ратифікації договору іншими державами - членами ЄС продовжується, як власне продовжується й пошук шляхів виходу із ситуації, яка склалася в Ірландії у зв'язку з негативними результатами референдуму.

Факт укладання та подальша ратифікація Договору про реформи ЄС є вкрай важливим для України, оскільки його наявність дає змогу розблокувати подальший процес інституційного та інтеграційного розвитку ЄС. Після завершення ратифікації Договору Україна може отримати шанс визнання європейської перспективи, звертаючи увагу чиновників Європейської комісії на їх публічні заяви про те, що при­йняття Договору про реформу розблокує подальше розширення ЄС. Процес реформування Євросоюзу, в основу якого покладаються між­народно-договірні зобов'язання країн - членів ЄС, виступає потужним стимулом для проведення реформ, орієнтованих на перспективу членства України в ЄС. Стабілізація внутрішнього розвитку ЄС спри­ятиме посиленню Євросоюзу як важливого міжнародного чинника, а перед Україною відкриється перспектива переведення відносин з ЄС від співпраці до істотного рівня інтеграції, включаючи отримання доступу до внутрішнього ринку ЄС і можливість брати участь у різних програмах Євросоюзу.

Внутрішньополітична ситуація в ЄС міцно пов'язана із зовнішньою політикою Європейського Союзу. На цьому напрямі ЄС продовжував докладати зусиль для просування європейських цінностей і стандартів у світі. Важливий акцент робиться на наповненні конкретним змістом стратегічного партнерства з ключовими країнами світу, насамперед США, Росією та Японією. Значної активізації набуло трансатлантичне партнерство, яке в умовах зростання нестабільності у світі та виник­нення нових видів загроз залишається як ніколи актуальним і необ­хідним. Продовжуючи розширювати діяльність у сфері Спільної зов­нішньої і безпекової політики, ЄС активно підключається до врегу­лювання кризових ситуацій, бере активну участь у стабілізаційних процесах на Балканах, близькосхідному врегулюванні, наданні всебіч­ної допомоги країнам Африканського континенту, а також врегулю­ванні конфліктів на пострадянському просторі.

Цей неповний перелік напрямів зовнішньої діяльності ЄС свідчить, що Євросоюз не стоїть осторонь важливих міжнародних проблем і намагається вживати заходів з метою зміцнення міжнародного миру, безпеки та стабільності. Європейський Союз демонструє геополітичну самодостатність і відродження Європи як визнаного лідера світового цивілізаційного простору, що позитивно сприймається міжнародною спільнотою. Суттєве доповнення внутрішньої політики ЄС конкретною зовнішньополітичною діяльністю дає підстави вважати, що Євросоюз використовує свій вплив для належного представлення в системі між­народних відносин.

Характеризуючи відносини між Україною та Євросоюзом у сфері зовнішньої політики ЄС, можна зазначити її помітне поглиблення та розширення, у першу чергу, у контексті Європейської політики без­пеки та оборони (ЄПВО). У цьому плані основним документом, що визначає сучасні межі співпраці між ЄС та Україною у сфері ЄПБО, є механізм щодо консультацій і співпраці з врегулювання криз, що за­тверджений на самміті ЄС у Севільї (21-22.06.02). Незважаючи на односторонній характер документу, він є елементом часткової фор­малізації відносин Україна - ЄС у сфері ЄПБО та встановлює додаткові інституційні механізми співпраці як у постійному форматі (напр., за­провадження посади Контактної особи України зі зв'язків із Військовим штабом ЄС), так і тимчасовому - типу ad hoc. Важливою складовою документа є положення, що передбачає ведення поглибленого діалогу та консультацій з окремих аспектів ЄПБО та повноправну участь України у Комітеті контрибуторів у разі її участі в операціях під егідою ЄС.

Слід підкреслити, що започаткована правова основа співпраці України з ЄС у рамках ЄПБО сприяє подальшому її зміцненню та розширенню. Наприклад, підписано угоди "Про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу з врегулю­вання криз" та "Про процедури безпеки, які стосуються обміну інфо­рмацією з обмеженим доступом" ("Безпекова угода") (13.06.05). Обидві угоди ратифіковані Верховною Радою України (06.03.08 і 22.02.06, відповідно).

За активної підтримки ЄС Україна набула членства у міжнародному режимі контролю за нерозповсюдженням зброї масового знищення, відомому як Австралійська група. Унаслідок ратифікації Верховною Радою України Оттавської конвенції про повну заборону протипіхот­них мін і за фінансової підтримки ЄС було розпочато реалізацію спіль­ного проекту в цій сфері. Важливо, що ратифікація конвенції також створює сприятливі умови щодо прискорення виділення Єврокомісією допомоги Україні на ліквідацію застарілих боєприпасів.

У цілому співпраця України з ЄС у сфері ЄПБО має конкретний ха­рактер, вона вдосконалюється та набуває нового виміру, поряд із дію­чими інструментами взаємодії помітно розширюється спектр політич­ного діалогу з проблем безпекової політики та оборони, зокрема, зустрічі на рівні Україна - Трійка політико-безпекового комітету ЄС (РSC), Трійки робочої групи з питань експортного контролю (СOARM), Трійки робочої групи з питань глобального нерозповсюдження та роззброєння (СОNOР/СОDUМ), Трійки робочої групи ЄС з питань ОБСЄ.

Створена структура визначає й тематику співпраці між Україною та ЄС у політико-безпековій сфері. У стратегічному плані важливою є участь України у врегулюванні кризових ситуацій цивільними засобами. У цьому контексті важливо зазначити участь українського миротвор­чого персоналу в операції ЄС у Боснії і Герцеговині (2003) та оновленій поліцейській місії у Боснії і Герцеговині (2007). Україна брала також участь у поліцейській місії ЄС в Македонії (2004-2005), Демократичній Республіці Конго (2000-2008). Україна була запрошена до операції в Афганістані та ДРК, а в січні 2008 року - до військової операції ЄС у ЦАР. Участь України у подібних операціях сприяє, з одного боку, уре­гулюванню кризових ситуацій поліцейськими та військовими засобами, а з другого - дає можливість на практиці перевірити ефективність співпраці з ЄС на основі механізму консультацій і співпраці щодо вре­гулювання криз, а також оцінити рівень готовності структур України до співпраці з Євросоюзом у сфері міжнародних миротворчих операцій.

Співпраця України з ЄС у сфері ЄПБО не вичерпується проведен­ням поліцейських і військових операцій на території інших країн. Україна веде, починаючи з 2001 року, активний діалог з Євросоюзом щодо утилізації боєприпасів. Наприклад, у 2005 році Радою ЄС схва­лено рішення щодо виділення 1 млн євро до Трастового фонду НАТО на ліквідацію 133 тис. тон застарілих боєприпасів, 1,5 млн од. легкого озброєння та стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно- ракетних комплексів. Виділено 6 млн євро на проект ліквідації в Україні 6 млн протипіхотних мін типу ПФМ - 1. Щодо інших сфер співпраці ЄС з Україною в рамках ЄПБО варто зазначити важливий діалог з Європейським Союзом щодо нерозповсюдження зброї масо­вого знищення та засобів її доставки, а також обговорення проекту щодо співпраці у сфері стратегічної передислокації сил. Пропозиція щодо використання ЄС української транспортної авіації в інтересах ЄПБО було включено до Плану дій Україна - ЄС на 2005-2008 роки.

Підсумовуючи конкретні результати співпраці між Україною та ЄС у контексті забезпечення стратегії взаємної безпеки, слід зазначити спільну діяльність, спрямовану на врегулювання регіональних кон­фліктів і кризових ситуацій. Помітною подією у двосторонніх взає­минах стало внесення Україною 2006 року пропозицій щодо при­дністровського врегулювання. Ця ініціативна та активна позиція на­шої держави у врегулюванні відомого "замороженого конфлікту" сприяла зростанню довіри до України як до впливового гравця у під­тримці європейської безпеки та стабільності. ЄС позитивно сприйняв згоду української сторони встановити міжнародну моніторингову мі­сію на українсько-молдовському кордоні. Започаткований свого часу механізм двосторонніх консультацій між Україною та Генеральним Секретаріатом Ради ЄС з питань зовнішньополітичного планування сприяє активізації зовнішньополітичної діяльності України на регіо­нальному рівні та водночас забезпечує зростання розуміння з боку ЄС політичної волі та значимості нашої держави для зміцнення стабіль­ності на континенті.

Таким чином, у співпраці між Україною та ЄС у зовнішньополітич­ній сфері поступово з'являється розуміння необхідності здійснення спільних заходів стратегічного характеру з метою забезпечення ста­більності в регіоні спільного сусідства. У політичному діалозі зростає значення двосторонньої співпраці.

Співпраця у сфері Європейської політики безпеки та оборони на­буває належного юридичного закріплення, що істотно підвищує інституційні спроможності двох сторін до подальшої взаємодії. У цілому є підстави стверджувати, що зовнішня політйка ЄС відкриває значні можливості для участі України у розв'язанні регіональних проблем і питань міжнародного життя. З огляду на комплекс складних протиріч у внутрішньому розвитку ЄС і в той самий час успішну співпрацю з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики, Україна має дотримуватися прагматичної лінії на шляху євроінтеграції. Це необхідність повного використання наданих ЄС можливостей для подальшого розширення двосторонньої співпраці як за лінією міжнародної співпраці, так і в реалізації програм внутрішнього розвитку Європейського Союзу.

Аналіз діяльності нашої країни на європейському та євроатланти­чному напрямку дає підстави вважати, що в Україні поступово на­бирає ваги довгоочікувана структурована система державних органів із чітким розподілом завдань і зобов'язань, здатна ефективно реалі­зувати стратегічний курс держави. Посилення координуючої ролі мі­ністерства закордонних справ України має стати запорукою більш організованого, системного та відповідального підходу, рівно як і взаємодії усіх органів зовнішніх зносин країни у здійсненні комплексу заходів, що випливають із завдань євроінтеграційної стратегії України. Започаткування Інтенсифікованого діалогу зумовлює необхідність не­відкладного визначення всередині держави практичних першочер­гових кроків щодо впровадження рекомендацій НАТО, спрямованих на досягнення Україною критеріїв членства в Альянсі.

Окремо слід підкреслити, що референдум щодо членства України в НАТО може бути проведений лише після того, як Україну буде офіційно запрошено до Альянсу та прийнято відповідне рішення Верховною Радою щодо установчих документів Альянсу. Проведення референдуму також вимагає значного збільшення уваги до підготовки громадської думки України та проведення роботи з інформування громадськості щодо цілей і характеру діяльності НАТО. Проведення референдуму має здійснюватись відповідно до чинного законодавства України та з вра­хуванням проблем і колізій, які досі існують в українському суспільстві.

Оцінюючи перспективи України щодо європейської т^а євроатлан­тичної інтеграції, слід наголосити, що найважливішим залишається питання внутрішньополітичного розвитку держави. Європейський вибір України має підкріплюватися внутрішніми реформами та про­гресивними трансформаційними процесами в суспільстві, послідов­ністю дій керівництва України з метою запровадження європейських стандартів і цінностей відповідно до існуючих критеріїв. Розширення ЄС і НАТО відкривають для України нові перспективи та достатньо вагомі можливості поглиблення євроінтеграційної стратегії нашої держави: політика розширення сприяє поглибленню всебічної праці з потенціальними кандидатами на членство в ЄС, що має посилити ро­боту як на внутрішньому, так і на зовнішньому напрямках з метою наближення до загальнонаціонального консенсусу у сприйнятті євро­пейської зовнішньополітичної стратегії України.

Пошукові завдання

1. Охарактеризуйте сучасний стан і перспективи розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом.

2. Назвіть геополітичні чинники, якими зумовлюється євроінтеграційна стратегія України.

3. Проаналізуйте основні етапи формування євроатлантичного та євроінтеграційного стратегічного курсу у зовнішній політиці України, назвіть найбільш суттєві здобутки та прорахунки у здійсненні цього курсу.

4. Дайте характеристику Плану дій Україна - ЄС та визначте реальну віддачу, яку має Україна внаслідок реалізації Плану.

5. Визначте основні переваги та можливі ризики євроатлантичної інтеграції України.

6. Охарактеризуйте сучасний стан внутрішнього розвитку Євросоюзу та його вплив на євроінтеграційний курс України.

7. Викладіть основне концептуальне підґрунтя запровадженої Європейським Со­юзом політики сусідства, поясніть, як саме ця політика сприяє євроінтеграцій- ному будівництву.

8. Проаналізуйте сучасні підходи європейської політичної еліти до можливого єв- роінтеграційного майбутнього України, дайте оцінку процесу, пов'язаному з підготовкою нової посиленої Угоди між Україною та ЄС.

Список літератури

Основної

1. Зовнішня політика України - 2007: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети. - K.: ВД "Стилос", 2008.

2. Копійка В.В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна. - K.: Юридична думка, 2005.

3. Стратегія євроінтеграції. Національний інститут стратегічних досліджень. - Київ, 2003.

4. Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин: підручник. / В.А. Ма- нжола, В.Ю. Константинов, С.В. Андрущенко та ін.; кер.авт.кол. В.А.Манжола; за ред. Л.В. Губерського. - K.: ВПЦ "Київський університет", 2008.

5. Шнирков О.І., Копійка В.В., Муравйов В.І.. Україна Європейський Союз: еконо­міка, політика, право. - K.: ВПЦ "Київ, ун-т", 2006.

6. Lewis Ann The EU and Ukraine. Neighbours, Friends, Partners? The Federal Treust for Education and Research. - London, 2002.

Додаткової

7. Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки / Ред.: В.П. Горбулін. - К.: Євроатлантикінформ, 2005.

8. Голопатюк Л.С. Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. - К.: ВД "Стилос", 2002.

9. Дергачов О. П., Корендович В. С., Мітряєва С. І., Муляр Г. М. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. - К.: ВД "Стилос", 2004.

10. Ковальова О.О. Стратегія євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України: монографія / Ін-т держави і права ім В.М. Корецького НАН України, 2003.

11. Концептуальні підходи до членства в НАТО: досвід держав - членів Альянсу / Ред.: В.П. Горбулін. - К.: Євроатлантикінформ, 2005.

12. Полевий В.І., Новицький Г.В., Окіпнюк В.Т., Шмоткін О.В., Сирота А.І. Націо­нальна безпека в контексті євроатлантичної інтеграції України: нормативно-правові аспекти / Ред.: В.П. Горбулін. - К.: Євроатлантикінформ, 2005.

13. Тюшка А.В. Договір про Конституцію для Європи: генезис, юридична природа, політична цінність. - К.: К.І.С., 2007.

14. Чалий В. Україна - ЄС: до нового етапу співробітництва // Зовнішні справи. - 2007. - №10. - с. 16-18.

15. Хоффман Лутц, Мьоллерс Філіцітас. Україна на шляху до Європи / пер. з англ. А.Гур'янової; вступ, слово В.Ющенка, Вернера Мюллера. - К.: Фенікс, 2001.

16. Эмерсон М. Слон и Медведь, Европейский Союз, Россия и их ближнее зарубе­жье. - Брюссель; М.: Центр Европейских политических исследований, Институт Ев­ропы Российской АН, 2001.

17. Bukkvoll, Tor. Ukraine and European security. - London: Royal Institute of Interna­tional Affairs, 1997.

18. Europe's last frontier?: Belarus, Moldova, and Ukraine between Russia and the European Union. / edited by Oliver Schmidtke and Serhy Yekelchyk. - N. Y.: Palgrave Macmillan, 2008.

19. European Union foreign and security policy: towards a neighbourhood strategy / edited by Roland Dannreuther. - London; N. Y.: Routledge, 2004.

20. Hedenskog, Jakob. Ukraine and NATO: deadlock or re-start? - Stockholm: Swedish Defence Research Agency (FOI), 2006.