- •Київський національний університет імені Тараса Шевченка
- •Гриф надано Міністерством освіти і науки України
- •Від автора
- •Перелік скорочень
- •Глава 1 джерела формування зовнішньополітичної стратегії україни
- •§ 1. Теоретичні засади формування зовнішньополітичної стратегії держави
- •§ 2 Національні інтереси у зовнішньополітичній стратегії України
- •§3. Базові принципи та пріоритети зовнішньої політики України
- •§4. Концептуальні виміри зовнішньополітичного курсу України
- •Глава 2 механізм формування та прийняття зовнішньополітичних рішень в україні
- •§4. Особливості функціонування зовнішньополітичного механізму в Україні
- •§ 2.Права та повноваження суб'єктів процесу прийняття зовнішньополітичних рішень
- •§ 3. Роль міністерства закордонних справ і системи дипломатичної служби у формуванні зовнішньополітичної стратегії України
- •§ 4.Проблеми координації і взаємодії гілок влади у процесі реалізації зовнішньополітичного курсу України
- •Глава з еволюція зовнішньополітичної стратегії і дипломатії україни
- •§ 1. Дипломатія у реалізації стратегії становлення суб'єктності України в міжнародних відносинах
- •§ 2. Двостороннє партнерство у зовнішній політиці України: стратегія та дипломатія
- •§3. Міжнародно-правове оформлення державних кордонів України
- •§ 4. Дипломатія та кризові стратегії у політиці України
- •§ 5 Регіональний вимір зовнішньополітичної стратегії України
- •Глави 4 стратегія європейської та євроатлантичної інтеграції
- •§ 1 Проблеми та перспективи членства України в нато
- •§ 2 Співпраця між Європейським Союзом та Україною
- •§ 3. Єс та Україна: від сусідства до асоціації
- •§ 4.Сучасний стан розвитку Європейського Союзу в контексті інтересів України
- •Глава 5 Роль оон у захисті стратегічних інтересів України
- •§ 1. Оон в умовах пост біполярного світу
- •§ 2. Багатостороння дипломатія України в оон
- •§ 3. Участь України у миротворчій діяльності оон
- •§ 4 Співпраця України з органами оон та її спеціалізованими установами
- •1 Грудня Проведення Всеукраїнського референдуму щодо підтвердження Акту про незалежність України. Обрання л. Кравчука Президентом України
- •6 Грудня Офіційний візит до України Прем'єр-міністра Угорської Республіки й,Анталла. Підписання Договору про основи
- •16 Листопада Ухвалення Верховною Радою Закону "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження
- •27 Січня і раунд консультацій щодо Плану дій Україна - єс (Київ)
- •Додатки
- •Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин
- •Декларація про основи відносин між урср та угорською республікою
- •Декларація про відносини між україною і канадою
- •Лист міністра закордонних справ україни а. М.Зленка голові 46-ї сесії га оон с. Шіхабі
- •Глави делегації україни
- •Міністра закордонних справ а. Зленка
- •У загальній дискусії на 47-й сесії генеральної асамблеї оон
- •Декларація міністрів закордонних справ щодо співробітництва народів карпатського єврорепону
- •Лист міністра закордонних справ україни а. М. Зленка голові ради безпеки оон д. Хеннею
- •Партнерство заради миру
- •10-11 Січня 1994 року
- •Партнерство заради миру
- •Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва
- •Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням україни до договору про нерозповсюдження зброї
- •Декларація франції щодо надання україні гарантій безпеки
- •Заява китайського уряду про надання україні гарантій безпеки
- •Спільна заява президентів україни та республіка польща "до порозуміння і єднання"
- •Договір про дружбу» співробітництво 1 партнерство між україною і російською федерацією
- •Українсько-російська декларація
- •Спільна заява
- •Спільна заява україни та російської федерації
- •Статут організації чорноморського економічного співробітництва
- •Виступ міністра закордонних справ україни а.М. Зшнка на 50-й сесії генеральної асамблеї оон
- •Выступление министра иностранных дел украины а. М. Зленко на 4418заседании совета везопасности оон, посвященном вопросу борьбы с международным терроризмом
- •Договір між україною і російською федерацією про українсько-російський кордон
- •Договір між україною та румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонник питань
- •Спільна заява президента україни і президентав республіки польща «про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на волині
- •Постанова верховної ради україни Про схвалення українсько-польської парламентської заяви у зв'язку з 66-ю річницею волинської трагедії
- •Заява з нагоди 60-ї річниці волинської трагедії
- •Сшдша заява
- •Президента джорджа буша і [президента віктора ющенка
- •Порядок денний українсько-американського
- •Стратегічного партнерства у новому сторіччі
- •Статут організації за демократію та економічний розвиток - гуам
- •Глава II. Структура організації
- •Глава III. Загальні положення
- •Глава IV. Заключні положення
- •Лист президента, прем'єр-міністра і голови верховної ради україни генеральному секретарю нато
- •Пріоритети українсько - американського співробітництва
- •Поглиблення інтеграції України до європейських, євроатлантичних та глобальних інституцій
- •Посилення верховенства права в Україні, сприяння реформі правової системи, правоохоронних та безпекових структур, а також посилення заходів з боротьби з корупцією та торгівлею людьми
- •Покращення інвестиційного клімату України та сприяння тіснішій економічній та комерційній співпраці
- •Розбудова енергетичної безпеки України, покращення енергоефективності, диверсифікація джерел постачання, прозорість ринку
- •Продовження реформ в оборонній та військовій сферах в Україні
- •Розгляд нових сфер співпраці в галузях високих технологій, космічної та протиракетної оборони
- •Продовження співпраці щодо розв'язання Придністровського та інших регіональних конфліктів, а також щодо заохочення поширення демократії в Білорусі
- •Розвиток регіональних організацій
- •Вшанування пам'яті Голодомору в Україні 1932-33 років
- •Боротьба з віл/сніДом та туберкульозом
- •Протяжність державного кордону україни
- •Органи системи державного управління та регулювання процесів європейської та євроатлантичної інтеграції україни Державна рада з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України
§3. Міжнародно-правове оформлення державних кордонів України
Кордони, як рамки дії політичних систем, виконують дві тісно пов'язані функції: встановлюють межі державного суверенітету та розділяють держави у просторі. У регіоні Центрально-Східної Європи політико-історичні та міжнародно-правові аспекти кордонів завжди були й залишаються надзвичайно чутливим і делікатним питанням. Майже 70 % сучасних кордонів у ЦСЄ стали наслідком першої світової війни та недосконалої Версальської системи міжнародних відносин, коли близько 17 млн представників різних народів опинилися за межами своїх національних держав, тобто стали національними меншинами. Крім того, в Європі існували два види кордонів: західні, які держави зобов'язувалися поважати, і східні, що могли переглядатися. Серед останніх були й кордони України.
Міжнародно-правові основи оформлення державних кордонів України слід розглядати у контексті геополітичної ролі нових східних кордонів Європейського Союзу після його розширення у 2004-2007 роках. Кордон між Україною та ЄС має два важливих виміри - контактний і бар'єрний. Формування протягом останніх років міжнародного кордону у триєдиній площині ЄС - держави ЦСЄ - Україна, а де-факто між Євросоюзом та Україною, ставить на порядок денний низку проблем: зміна характеру східних кордонів Євросоюзу, особливості режиму їх перетину, фрагментація регіону Центральної і Східної Європи. Натомість ці процеси суттєво впливають на Україну:
формування східного кордону ЄС підводить риску під більш ніж десятирічним періодом ліберального режиму перетину кордонів між Україною й країнами Східної Європи та існування зони територіальної стабільності на західних рубежах України;
введення 2007 року шенгенського візового режиму між Україною та її західними сусідами стало причиною кардинальної зміни системи перетину міжнародного кордону;
межування з Євросоюзом ставить проблему безпеки та ефективного контролю за нелегальною міграцією.
Необхідно усвідомити, що зміна характеру кордонів на європейському напрямі потребує їхнього впорядкування та розбудови, згідно із міжнародними стандартами.
Однією із головних передумов побудови та розвитку добросусідських відносин України з іншими країнами є гарантія її суверенітету та територіальної цілісності. Україна ніколи не мала й не має наміру зміцнювати свою безпеку чи досягати тих чи інших переваг за рахунок зменшення безпеки, свідомого нехтування інтересами чи висування територіальних претензій до держав, з якими межує. Збереження недоторканості кордонів і територіальної цілісності належить до життєво важливих інтересів будь-якої держави. Тому закономірно, що з проголошенням незалежності України державного значення набуло завдання договірно-правового оформлення державного кордону як із західними сусідами, так і з новоутвореними на теренах колишнього СРСР країнами. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про правонаступництво України" (12.09.91) "державний кордон СРСР, що відмежовує територію України від інших держав, і кордон між Українською PCP і Білоруською PCP, РРФСР, Республікою Молдова станом на 16 липня 1990року є державним кордоном України". Остаточна фіксація та визначення правового статусу державного кордону України відбулися після ухвалення Верховною Радою закону "Про державний кордон України" (04.11.91), що стало важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
Станом на сьогодні Україна завершила договірно-правове оформлення державного кордону зі своїми європейськими сусідами - Республіками Польща, Словацькою та Угорською. Зокрема, між Україною та Республікою Польща укладено Договір про правовий режим українсько-польського державного кордону, співпрацю та взаємодопомогу у прикордонних питаннях (12.01.93), відповідно до якого створена та діє Спільна українсько-польська прикордонна комісія. Завершено спільну перевірку проходження українсько-польського державного кордону, опрацьовано та підписано підсумкові документи, триває внутрішньодержавне погодження. Оскільки Білорусь зволікає із ратифікацією Договору між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон, невизначено та не позначено на місцевості точки стику державних кордонів України, Білорусі та Польщі.
Між урядом України та урядом Угорської Республіки протягом 1993 року укладено кілька угод і підписано Договір про режим українсько-угорського державного кордону, співпрацю та взаємодопомогу з прикордонних питань (19.05.95). Унаслідок ратифікації підсумкових документів перевірки проходження українсько-угорського державного кордону обома сторонами в ході візиту президента України до Угорщини у липні 2007 року, відбувся обмін ратифікаційними грамотами.
З урядом Словацької Республіки підписано відповідний Договір, Угоду про передачу та приймання осіб через спільний державний кордон (1993), міжурядові угоди з питань водного господарства на прикордонних водах і про пункти пропуску через державний кордон. За результатами другої спільної перевірки українсько-словацького державного кордону у Києві (06.12.06) підписано підсумкові документи, затверджені урядами України та Словацької Республіки.
Республіка Білорусь стала першою із пострадянських республік, з якою Україна вирішила питання договірно-правового оформлення кордону: делімітацію українсько-білоруського кордону здійснено протягом 1993-1997 років, а президентами двох країн підписано Договір про державний кордон (12.05.97). Тим самим продемонстровано приклад успішного вирішення питань кордонів між державами - суб'єктами колишнього СРСР. Щоправда, базовий Договір схвалено лише Верховною Радою України, білоруська сторона й досі зволікає з його ратифікацією, посилаючись на необхідність врегулювання низки фінансових та економічних питань, зокрема так званого "зовнішнього боргу" України. Претензії білоруської сторони зводяться до того, що після розпаду Радянського Союзу білоруські підприємства розрахувалися за українську продукцію, яку не отримали. Тому Україна має визнати борги своїх підприємств як державний борг і повернути його Білорусі. Сума боргу від початкових 220 млн була зменшена до 113 млн дол. СПІА. Оскільки конкретні докази існування такого боргу не надавалися, а визнання боргів суб'єктів господарської діяльності державними містило ризик створення небезпечного прецеденту (подібні претензії киргизької сторони певний час гальмували вступ нашої держави до СОТ), Україна не поспішала з вирішенням цих суперечок. Проте необхідність завершити правове оформлення українсько-білоруського кордону змусила українську сторону переглянути свою позицію та погодитися на обговорення суми відшкодування, трохи більшої за 50 млн дол. При цьому український варіант виходу із ситуації передбачає надання Білорусі ресурсів для розвитку торговельно-економічних зв'язків, не визнаючи самого факту боргу.
Зберігає актуальність в українсько-білоруських взаєминах питання спрощеного перетину спільного кордону на ділянці Славутич - ЧАЕС, завершення роботи зі створення спільних пунктів пропуску на кордоні, організації спільного прикордонного та митного контролю на них.
1994 року, після проведення консультацій між міністерствами закордонних справ України та Турецької Республіки, шляхом обміну нотами було оформлено правонаступництво України щодо кордону континентального шельфу та виняткової (морської) зони, установленого Угодою між колишнім СРСР і Туреччиною про розмежування континентального шельфу у Чорному морі (23.06.78), Угодою про встановлення кордону економічних зон у формі обміну нотами (23.12.86; 16.02.87). Урядами України та Турецької Республіки підписано Угоду про співпрацю компетентних органів, відповідальних за морські простори у Чорному морі (12.02.98).
Проблеми договірно-правового оформлення державного кордону між Україною та Росією.
Вирішення та закріплення у договірно-правовій формі потребують різні за характером питання територіального розмежування з Російською Федерацією, Республікою Молдова та Румунією. У зв'язку з тим, що між Україною та іншими пострадянськими республіками раніше існував тільки адміністративний кордон, лінія проходження якого багаторазово змінювалась, процес територіального розмежування з РФ і Республікою Молдова виявився найскладнішим і довготривалим.
Відразу ж після проголошення Акту про незалежність України деякі представники російської влади виступили із заявами, в яких наполягали на тому, що Росія лишає за собою право порушити "нерозв'язану" проблему кордонів з республіками, які стали незалежними. Зокрема, під сумнів було поставлено суверенітет України щодо Криму та Одеської області. Ці висловлювання спричинили гостру кризу в українсько-російських відносинах.
У травні 1992 року вищий законодавчий орган Російської Федерації оприлюднив заяву, в якій стверджувалось, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили від моменту їх ухвалення. Кримська проблема стала одним із наріжних каменів напруги в українсько-російських відносинах. Питання щодо статусу міста Севастополь і проблеми, пов'язані з Чорноморським флотом як складові цієї проблеми, довгий час залишались невизначеними. Лише підписання під час державного візиту президента Б. Єльцина до України Договору про дружбу, співробітництво та партнерство, Декларації і Спільної заяви із питань Севастополя й Чорноморського флоту (31.05.97) поклало початок новому етапу розвитку міждержавних відносин України та Росії. Підписання цих документів стало історичною подією у контексті регіональної безпеки. Наприклад, ст. 2 "Великого Договору" проголошує: "Високі Договірні сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів " (див. додаток).
Процес делімітації і демаркації кордону між Україною та Російською Федерацією просувається не так швидко, як очікувалося. Створено дві українсько-російські комісії, що опікаються цим питанням, регулярно проводяться консультації. Згідно із Договором про державний українсько-російський кордон (28.01.03), що підписаний у Києві президентами А. Кучмою та В. Путіним, сухопутний кордон між двома державами делімітовано повністю. Підписання „угоди про демаркацію сухопутної ділянки українсько-російського кордону, заплановане на квітень 2008 року, не відбулося, оскільки російська сторона послалася на нові обставини, що цьому зашкодили.
Найбільше суперечок виникло у зв'язку з узгодженням морських кордонів, що безпосередньо залежить від визначення статусу Азовського моря та Керченської протоки. Переговорний процес між Україною та Російською Федерацією із цього питання ведеться з 1996 року. Позиція України на переговорах базується на нормах міжнародного права, чинних на час існування колишнього СРСР, законодавчих актах і процедурах визначення міжреспубліканських кордонів, міжнародних зобов'язаннях сторін та їх внутрішньому законодавстві: кордон у Керченській протоці обидві країни успадкували від колишнього Радянського Союзу, тоді як акваторію Азовського моря за радянських часів не було делімітовано та, згідно із міжнародною практикою, вона підлягає розмежуванню лінією державного кордону на внутрішні води України та внутрішні води РФ. Відтак обидві сторони мають виходити із необхідності безумовного визнання існуючої лінії українсько-російського державного кордону у Керченській протоці, яку за радянських часів визначено як лінію міжреспубліканського кордону між УРСР і РРФСР.
Одночасна ратифікація Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон і Договору про співпрацю у використанні Азовського моря та Керченської протоки парламентами двох країн (20.04.04) справила позитивний вплив на активізацію переговорного процесу. Наразі пропозицією української сторони є:
встановлення в Азовському морі державного кордону за лінією, яка охороняється прикордонними військами України, відповідно до Розпорядження президента України (06.08.99). У цьому випадку Україні має відійти близько 62 % акваторії Азовського моря, а Росії - 38 %;
підтвердження існуючої лінії кордону у Керченській протоці. Площа української частини має становила 43 %, а російської - 57 %. При цьому Керч-Єнікальський судноплавний канал перебуватиме в українських територіальних водах;
здійснення розмежування територіальних морів, виняткової економічної зони та континентального шельфу у Чорному морі, відповідно до норм міжнародного морського права, із врахуванням того, що початкова точка лінії державного кордону у територіальних водах Чорного моря має збігатися з останньою точкою лінії державного кордону у Керченській протоці.
Натомість проект російської сторони передбачає:
розмежування Азовського моря за принципом 50 х 50, Керченської протоки - по середині Керч-Єнікальського каналу, що переносить лінію кордону у бік українського берега, залишаючи у російській частині український острів Коса Тузла, а також частину судноплавних шляхів протоки. У цьому випадку Росії має відійти 80 % площі Керченської протоки;
розмежування виняткових економічних зон і континентального шельфу у Чорному морі, у результаті якого лінія державного кордону відійде в бік України орієнтовно на 2,5 морські милі.
Принципові розбіжності сторін ґрунтуються на застосуванні різних методик розмежування морських просторів. Неприйняття російською стороною аргументів юридичного, договірного та картографічного характеру, а також готовності України надати Росії гарантії свободи судноплавства Керченською протокою свідчить, що в цьому питанні позиція РФ обумовлюється не правовими чи економічними чинниками, а політичними мотивами - прагненням поширити свій суверенітет на всю акваторію Керченської протоки або взагалі залишити Керченську протоку без розмежування лінією державного кордону. Подальше відкладення врегулювання питань державного кордону у Керченській протоці гальмує встановлення єдиних правил судноплавства у цій досить складній для навігації акваторії, значно послаблює можливості здійснення ефективної боротьби із транскордонними правопорушеннями та екологічними катастрофами. Розмежування виняткових економічних зон і континентального шельфу має важливе значення з огляду на наявні дані про родовища корисних копалин.
Неврегульованість проблеми делімітації Азовського, Чорного морів і Керченської протоки несе потенційну загрозу безпеці України. Досить пригадати українсько-російський скандал навколо острова Тузла, коли у вересні 2003 року російська влада почала будувати дамбу для об'єднання Ту зли із російською Таманню, який мав негативні політичні та екологічні наслідки. Тому українська сторона прагне розвитку динамічного діалогу в переговорному процесі із зазначених питань на рівні державних делегацій сторін і консультацій експертних груп.
Українсько-молдовські протиріччя щодо демаркації спільного кордону.
Питання делімітації українсько-молдовського державного кордону було вирішене під час офіційного візиту до України Президента Молдови п. Лучинського: підписано Договір між Україною та Республікою Молдова про державний кордон і Додатковий протокол до нього (18.08.99). Із 2002 року триває процес демаркації лінії кордону, що контролює Спільна українсько-молдовська демаркаційна комісія. Водночас залишаються неузгодженими питання демаркації державного кордону у районі буферного гідровузла Дністровської ГЕС-2, населеного пункту Джурджулешть (Джурджулєшти), центральної ділянки (придністровський сегмент), а також щодо передачі у власність України ділянки автомобільної дороги Одеса-Рені в районі населеного пункту Паланка Республіки Молдова.
Облаштування кордонів між Україною та Молдовою, так само як з іншими колишніми республіками Радянського Союзу, потребує сучасної топографічної основи. Навіть незначні неточності, помилки чи застарілі дані у визначенні лінії кордону на карті суттєво впливають на позначення кордону на місцевості, що призводить до суперечок і конфліктів. Делімітація українсько-молдовського кордону відбувалась у 1995-1999 роки із застосуванням топографічних карт станом на 1977-1995 роки. Незважаючи на те, що Дністровську ГАЕС почали споруджувати 1985 року, на картах вона не позначена. Державний кордон проведено посередині фарватеру річки Дністер, а ГАЕС опинилася на українській і молдовській територіях, тобто частина українського господарського об'єкта (частина греблі Дністровської ГЕС-2) опинилася на території Республіки Молдова. За часів Радянського Союзу будівництво Дністровського гідровузла, що включає Дністровську ГЕС-1, ГЕС-2 і ГАЕС, свідомо велося на територіях двох сусідніх республік. На підставі ухвали Ради міністрів Молдавської PCP 1981 року було виділено земельну ділянку під будівництво гідровузла, на яку у наступному році (після сплати фінансової компенсації) українська сторона отримала акт із правом користування молдовським берегом Дністра. Сьогодні молдовська сторона вважає ухвалу такою, що втратила силу, і вимагає надати їй частку акцій ВАТ "Дністровська ГАЕС", оскільки в перспективі на території Молдови розташовуватиметься частина нижнього водосховища Дністровської ГАЕС. Серйозність намірів Кишинева продемонстровано під час інциденту зі встановлення молдовського прикордонного поста у липні 2003 року у буферній зоні Дністровської ГЕС-2.
За результатами роботи Спільної українсько-молдовської комісії із делімітації кордону у період 1995-1999 років уточнення та встановлення лінії проходження міждержавного кордону між Україною та Республікою Молдова відбувалося на основі взаємних поступок і компромісів на проблемних його ділянках, де позиції сторін відрізнялися. Зокрема, було погоджено передати ділянку довжиною 430 м на березі Дунаю в районі населеного пункту Джурджулешть Молдові в обмін на ділянку автотраси в районі с. Паланка, що з'єднує Одесу із південними районами області. Свої зобов'язання Україна виконала повністю. Зобов'язання ж молдовської сторони щодо передачі у власність України ділянки автомобільної дороги Одеса-Рені (7,8 км) та земельної ділянки, по якій вона проходить, закріплені у Додатковому протоколі до Договору між Україною та Республікою Молдова про державний кордон (18.08.99), у повному обсязі не виконані. 2002 року молдовська сторона за актом передала Україні у власність лише ділянку (дорожнє покриття) автомобільної дороги Одеса-Рені. Сама передача землі під дорогою не відбулася через посилання молдовської сторони на відсутність у неї необхідних повноважень. Тому винесення лінії державного кордону на місцевість у районі населених пунктів Джурджулешть і Паланка досі є предметом українсько-молдовських переговорів.
Невизначеність статусу Придністровської Молдавської Республіки, неврегульованість відносин між офіційним урядом Республіки Молдова та керівництвом Придністров'я перешкоджає демаркації українсько-молдовського кордону на придністровській ділянці. Певні зрушення останнього часу дозволяють сподіватися на позитивне розв'язання цієї проблеми. Зокрема, у березні 2008 року Місія Євросоюзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM), що діє з 2005 року, виступила із пропозицією про надання кваліфікованої допомоги у демаркації кордону між двома країнами. А в травні цього самого року посол Республіки Молдова в Україні заявив про готовність молдовської сторони розпочати демаркаційні роботи на центральній (придністровській) ділянці українсько-молдовського державного кордону.
Питання делімітації кордонів континентальних шельфів і виняткових економічних зон у Чорному морі між Україною та Румунією.
1997 року між Україною та Румунією підписано Договір про відносини добросу- сідства та співпраці й укладено Додаткову угоду у формі обміну листами. У Договорі
сторони підтвердили " як непорушний існуючий кордон між Україною і Румунією" та зобов'язалися утримуватися як тепер, так і в майбутньому від будь-яких територіальних претензій [12, с.342]. Додаткова угода встановлює, що Договір про режим кордону між Україною та Румунією зафіксує лінію кордону так, як її визначено у Договорі 1961 року та відповідних документах демаркації, чинних станом на 16 липня 1990 року. У зв'язку з цим Договором привертає увагу домовленість про передачу до Міжнародного Суду питання про делімітацію кордонів континентальних шельфів і виняткових економічних зон у разі, якщо сторони протягом двох років після набуття ним чинності не досягнуть взаємоприйнятного рішення.
У ході українсько-румунських переговорів щодо укладення Договору про режим державного кордону найскладнішими виявилися саме питання делімітації континентального шельфу та виняткових економічних зон обох держав у Чорному морі. Основна розбіжність у позиціях двох сторін стосується статусу о. Зміїний. Румунська сторона не заперечує належності острова Україні, а також існування 12-мильного територіального моря навколо нього; проте вважає, що Зміїний - це «не острів, а скеля*, тому він не має впливати на делімітацію континентального шельфу та виняткових економічних зон України та Румунії у Чорному морі. З огляду на залягання покладів нафти та газу на шельфі в означеному районі Чорного моря українсько-румунська суперечка має суто економічний характер.
У м. Бухарест (27.05.04) відбувся обмін грамотами про ратифікацію Договору між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співпрацю та взаємну допомогу з прикордонних питань, підписаного президентами А. Кучмою та І. Ілієску (17.06.03) у м. Чернівці. У тексті договору вдалося зафіксувати
_____________________________
Скелі, згідно із Конвенцією про морське право, не можуть мати територіальних вод і континентальних шельфів.
всі принципово важливі для України положення, найголовнішими з яких є чітке та однозначне підтвердження існуючої лінії державного кордону, зокрема на річці Дунай, у Чорному морі та навколо о. Зміїний. Крім того, у Договорі вперше визначено та зафіксовано координати останньої точки спільного кордону в Чорному морі, яка буде початковою точкою лінії делімітації виняткових економічних зон і континентального шельфу України та Румунії.
Зважаючи на небажання сторін іти на взаємні поступки щодо делімітації континентального шельфу та виняткових економічних зон України та Румунії у Чорному морі, за ініціативою румунської сторони 2004 року справу було винесено на розгляд Міжнародного Суду ООН. Експерти вважають, що через тривалу процедуру судового розгляду винесення остаточного рішення цією авторитетною міжнародною інституцією слід очікували не раніше кінця 2008 - початку 2009 року. Існуюча практика засвідчує, що Міжнародний Суд не задовольняє претензії тієї чи іншої сторони у повному обсязі, зобов'язуючи сторони до компромісу та взаємних поступок.
Таким чином, Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співпрацю та взаємну допомогу з прикордонних питань завершив договірно-правове оформлення сухопутних кордонів та ознаменував важливий етап у розбудові й становленні України як незалежної держави.
Облаштування державного кордону України.
Юридичне оформлення кордонів України поставило на порядок денний іншу важливу проблему - створення сучасної ефективної системи охорони та контролю на кордонах із сусідніми державами. Її також слід розглядати у контексті євроінтеграційної стратегії України, оскільки в Євросоюзі висуваються високі вимоги до облаштування та охорони державних кордонів, які для нього є зовнішніми.
Українська сторона має твердий намір створити надійну систему управління кордоном, відповідно до європейських стандартів і вимог, що висуваються до прикордонної інфраструктури. Україна тісно співпрацює з Європейською агенцією з управління оперативною співпрацею на зовнішніх кордонах держав - членів ЄС (ФРОНТЕКС), місією допомоги ЄС на українсько-молдовському державному кордоні (ЕUВАМ), бере участь у Програмі прикордонної співпраці ТАСІС "Прикордонний менеджмент" і деяких інших міжнародних програмах.
Досягненню зазначеної мети сприятимуть додаткові заходи, які Україна застосовує для поглиблення співпраці з прикордонними, митними та правоохоронними органами сусідніх держав у сфері діяльності пунктів пропуску в ході підготовки до проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 р.
Пріоритетні завдання щодо облаштування кордону визначені у Концепції розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року, схваленій Указом Президента (19.06.06). Вони знайшли подальшу реалізацію у Державній цільовій правоохоронній програмі "Облаштування та реконструкція державного кордону України" на період до 2015 року, затвердженій Постановою Кабміну (13.06.07).
Програма передбачає:
демаркацію державного кордону;
укладення угод про спрощений порядок перетину державного кордону громадянами, що проживають у прикордонних районах;
розвиток співпраці з прикордонними, митними та правоохоронними органами суміжних держав, однією із форм якої є спільний контроль у пунктах пропуску;
укладення угод про реадмісію з державами, із території яких до України
незаконно прибувають їх громадяни або громадяни інших держав;
оснащення пунктів пропуску сучасним інженерно-технічним і технологічним обладнанням, а контрольних служб - засобами контролю.
Питання прикордонної безпеки для України є особливо актуальними з огляду на характер сучасних загроз і викликів, розташування нашої держави на сході об'єднаної Європи та в межах європейських та азійських транспортних коридорів, наявність "заморожених" конфліктів у регіонах, що межують з Україною. Урегулювання питань місцевого прикордонного руху має велике значення для подальшого розвитку транскордонної співпраці. Міжурядова угода про спрощення процедури перетину кордону укладена лише з Угорщиною, подібний проект узгоджено зі Словаччиною. Прагнучи послабити напруження, що виникло з оформленням віз як у прикордонних районах, так і з державами шенгенської зони взагалі, Україна в односторонньому порядку запровадила безвізовий режим для громадян ЄС (з 01.05.05). Позитивно оцінивши цей акт доброї волі української сторони, Євросоюз підписав Угоду про спрощення візового режиму з Україною (18.06.07).
Гостро стоїть проблема нелегальних мігрантів, що проникають на територію України із сусідніх держав із тим, щоб згодом потрапити до ЄС. Важливим інструментом її розв'язання має стати Угода про реадмісію між ЄС та Україною, підписана у червні 2007 року, ратифікація якої суттєво сприятиме посиленню контролю над міграційними потоками на важливому геополітичному перехресті Європи. Такі самі угоди укладено з Молдовою, Білоруссю, Росією та В'єтнамом. Важливою є необхідність прискорення процесу підписання подібних угод з усіма країнами, звідки прибувають незаконні мігранти, у першу чергу з Індією, Китаєм, Пакистаном, Афганістаном і Бангладеш. Перебування на території України нелегальних мігрантів потребує значних фінансових витрат для побудови необхідної кількості державних пунктів тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства, а також відповідних-адаптаційних програм. Варто зазначити, що ще 2003 року Україна виступила з ідеєю створення спільного реадмісій- ного простору у східній частині Європи. Тому співпраця в рамках Угоди про реадмісію між ЄС та Україною, а також укладення відповідної угоди з Росією покликані покласти край негативній тенденції перетворення нашої держави на "відстійник для нелегалів", яка у разі подальшого поглиблення може мати негативні політико-правові та економічні наслідки. Разом із тим, ефективність угоди про реадмісію залежить від удосконалення національної законодавчої бази та створення єдиного повноважного органа влади - Міграційної служби, що запобігатиме розпорошенню коштів, призначених для виконання програм із боротьби з нелегальною міграцією, між окремими урядовими структурами.
У світлі активної участі України в торговельно-економічних процесах як в Європі, так і на пострадянському просторі, особливої актуальності набувають питання забезпечення подальшого розвитку мережі пунктів пропуску на кордоні, оптимізації механізму їх функціонування, розвитку інфраструктури з метою належного обслуговування учасників міжнародного руху, автомобільного зокрема.
Таким чином, виходячи із того, що кордон України має стати надійною перепоною нелегальній міграції, торгівлі зброєю та наркотиками, організованій злочинності та спираючись на норми міжнародного права, законодавчі акти, процедури визначення кордонів, міжнародні зобов'язання сторін, підписано низку міжнародних документів, що стали нормативно-правову основою для оформлення державного кордону України із сусідніми державами (див. додаток). Цей процес охопив усі етапи зовнішньополітичної діяльності України.
Україна майже у повному обсязі здійснила договірно-правове оформлення кордонів зі своїми сусідами, що є важливим кроком для забезпечення територіальної цілісності, верховенства державного суверенітету та правопорядку у межах, які визначили територію України на момент розпаду СРСР. Розмежування виняткової (морської) економічної зони та континентального шельфу в акваторії Чорного, Азовського морів і Керченської протоки має остаточно завершити договірно-правове оформлення державного кордону та створити умови для проведення демаркаційних робіт і визначення режиму кордонів України, їх належне облаштування, технічне оснащення, відповідно до європейських стандартів.
У Державній цільовій правоохоронній програмі "Облаштування та реконструкція державного кордону України", затвердженій Постановою Кабміну (13.06.07), передбачається здійснити низку заходів для "створення сприятливих умов для розвитку транскордонного співробітництва та використання транзитного потенціалу України". За результатами виконання Програми очікується забезпечення та оснащення новітнім технологічним обладнанням функціонування 421 пункту пропуску.
Договірно-правове оформлення державного кордону - одне із пріоритетних завдань зовнішньої політики України, важливий елемент вкраїнської державності, ознака правосуб'єктності нашої держави на міжнародній арені.