Весняні види хутряної сировини

До весняних видів хутряної сировини відносять шкурки хутряних звірів , які впадають у сплячку. Взимку волосяний покрив у них найкращий, але їх заготівля ускладнена. Тому добувають їх весною або восени (бурундуки, нутрії, ондатри, байбаки тощо). До такої сировини відносять шкурки гризунів та шкідників сільського господарства, яких добувають протягом року.

Сировина для овчино-шубного виробництва відзначається дуже широким асортиментом у зв’язку з великою кількістю порід овець. Всі види такої сировини поділяють на дві групи:

1. каракулево-смушкова-мерлушкова;

2. овчина хутряна.

Каракулево-смушкова-мерлушкова сировина являє собою шкури ягнят покриті первинним волосом з завитками або красивим муаристим (хвилеподібним) малюнком. Найбільш відомі такі види:

• Каракульча - шкури ягнят-ембріонів (викидишів та випоротків за 10...12днів до нормального народження). Волосяний покрив низький, блискучий, шовковистий з красивим муаристим малюнком;

• Смушка - шкури новонародженних ягнят української смушково-молочної породи овечок. Волосяний покрив утворює пухкі завитки різної форми без певного малюнку;

• Мерлушка - шкури ягнят у віці до 1 місяця. Волосяний покрив складається з пухких, здеформованих завитків.

Крім вказаних видів використовують шкури різних вікових категорій та порід: клям, муаре, лямка, яхобаб тощо.

Овчина хутряна являє собою шкури напівдорослих або дорослих овечок різних порід. Шкіряна тканина утворена пухкою дермою. Сосочковий шар насичений великою кількістю волосяних сумок і сальних залоз, що різко відрізняє його від сітчатого шару. Волосяний покрив визначається породою та утриманням овечок. В залежності від якості волоса розрізняють породи: тонкорунні(меринос), напівтонкорунні(прекос) та напівгрубі (цігай).

До цієї групи сировини відносять шкури кіз та оленів.

Шкури кіз, в залежності від віку та породи, поділяють на:

• Хутряний козлик - шкурки козлят-сосунків та ембріонів на останній стадії розвитку

• Козлина пухова - шкурки дорослих кіз з добре розвиненим волосяним покривом, який складається з високого, грубого, прямого та блискучого остевого волоса та густого дуже тонкого та шовковистого пухового волоса.

Шкури оленів, в залежності від віку, поділяють на категорії:

• Пижик - шкури новонародженних телят у віці до 1 місяця. Мають красивий, м’який, блискучий волосяний покрив.

• Неблюй - шкури телят, що перейшли на рослинний харч. Волосяний покрив рідкий і складається з низького товстого остевого волосу та пухового волосу.

• Пастель (постель) - використовують для виробництва шкіри.

1.4 Консервування та зберігання сировини

Свіжу зняту шкіру називають парною. Їх необхідно законсервувати протягом 1...2 годин після зняття, щоб не допустити псування під впливом бактеріальних та ферментативних процесів. Консервування здійснюють такими методами:

Заморожування використовують як тимчасовий, бо його ефективність залежить від температури та її стабільності. Для такого консервування шкури розправляють і вивішують на мороз. Замерзаюча волога розпушує та розриває волокна дерми. Заморожена сировина крихка, легко ламається, громіздка та ускладнює контроль якості.

Прісно сухий - найпростіший і найдревніший метод. Полягає у сушці шкури при температурі +20...+35°С з обов’язковою циркуляцією повітря за умови рівномірного видалення вологи як по площі, так і по товщині. Найбільш прийнятний для дрібної сировини, особливо хутряної. При висушуванні відбувається усадка як по площі(до 15%), так і по товщині(30...40%)

Мокросолоний - найбільш поширений. Використовують тільки чисту сіль (NaCl) з вологістю до 5%. Консервування мокросолінням проводять способами:

Сухим посолом. Підготовлену шкуру розкладують бахтармою вверх, розправляють і посипають сіллю по всій площі. Витрати солі приблизно 35% від парної ваги. На першу шкуру розкладують другу бахтармою вверх, розправляють, засолюють і т.д. до утворення штабеля висотою до 2м. Шкури залишають у штабелі на 4...7 діб для просолювання(дрібну сировину на 4...5 діб). Після витримки штабель розбирають, шкури додатково підсолюють(5...7% від парної ваги) і складають у штабель для зберігання. Штабель створюють окремо по видам сировини. При такому консервуванні з шкури видаляється вільна волога і вона насичується розчином хлористого натрію. Добре просочена шкура повинна мати щільну та пружню дерму та вологий, але не мокрий волос.

Тузличним посолом. Підготовленну шкуру занурюють у тузлук-концентрований розчин солі(350г на 1літр води). Концентрацію розчину(26%) підтримують зливанням кожні 6 годин частини відпрацьованого розчину і доливанням свіжого. Тривалість тузлукування 16...24 годин при оптимальній температурі +15°С (+10°С...+20°С). Після тузлукування шкури викладають не менше ніж на 2 доби для стікання розчину. Потім їх додатково підсолюють (15...25% від парної ваги) і складають у штабель для зберігання.

У процесах мокросолоного консервування шкури втрачають вологу і поглинають сіль, що призводить до зменшення їх ваги. Це явище називають усолом. Він становить:

при сухому посолі – приблизно 13%;

при тузлучному посолі – приблизно 12%.

Сухосолоний. Являє собою комбінацію мокросолоного та прісно сухого (сушки). Спочатку шкури засолюють (витрати солі 15...20% від парної ваги). При висушуванні можливе механічне пошкодження шкури, бо кристали солі випадають у проміжках між волокнами в потових та сальних залозах. Така сировина дуже гігроскопічна. Метод прийнятний для дрібної сировини, каракуля та смушки, особливо в умовах жаркого літа південних регіонів.

Пікелювання полягає в обробці шкур пікелем (15...20% солі (NaCl), 2% сірчаної кислоти (H₂SO₄) та вода). Застосовують для сировини, що не має волосяного покриву(голяка), найчастіше для овчини та козлини. Пікельована сировина легко пліснявіє та гниє при зберіганні у вогких приміщеннях або при відмоканні.

Кислотно-сольовий прийнятний для консервування овчини, кроликів та дрібних гризунів. Шкури обробляють сумішшю 85...90% солі (NaCl), 5...8% алюмінієвих квасців та 5...8% хлористого амонію. Суміш наносять на бахтарму і складають шкури у штабель на зберігання.

Квашенням широко використовують для всіх видів хутряної сировини. Шкурки обробляють хлібними “квасами“, які готують замішуючи на воді грубо розмелене вівсяне або ячмінне борошно з додаванням солі (NaCl). Квашення – складний біохімічний процес при якому відбувається пікелювання органічними кислотами, ферментативний вплив на колаген дерми та супутня дія на дерму. Тривалість квашення – 8...12 діб. Завершення процесу контролюють за побілінням шкіряної тканини та розпушуванням підшкірної клітчатки. Після квашення волосяний покрив знову набуває блиску і природній колір, його завитки відновлюють свою форму, пружність і щільність.