- •Контрольні питання з Історії держави і права зарубіжних країн для студентів і курсу усіх форм навчання Частина і
- •1. Предмет і метод науки історії держави і права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук.
- •2. Специфічні риси політичної організації давньосхідних суспільств (Східна деспотія).
- •3. Державний лад Вавилона в часи Хаммурапі.
- •4. Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі, їхня структура.
- •5. Правовий статус основних груп населення за Законами царя Хаммурапі.
- •6. Регулювання майнових відносин за Законами царя Хаммурапі.
- •7. Злочин і покарання за Законами царя Хаммурапі.
- •8. Суспільний і державний лад Стародавнього Єгипту.
- •9. Основні джерела для вивчення історії Індії із середини II - до середини I тисячоріччя до н. Е.
- •10. Державний лад Стародавньої Індії і положення індійських царів в імперії Маур’їв.
- •11. Загальна характеристика Законів Ману.
- •12. Регулювання майнових відносин за Законами Ману.
- •13. Злочин і покарання за Законами Ману.
- •14. Основні риси суспільного і державного ладу Стародавнього Китаю. Реформа Шан Яна.
- •15. Джерела й основні риси права Стародавнього Китаю.
- •16. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея.
- •17. Реформи Солона і Клісфена в Афінах. Плутарх про реформи Солона. Аристотель про реформи Клісфена.
- •18. Державний лад Афін у V–IV ст. До н. Е. Реформи Ефіальта і Перикла.
- •19. Рабовласницька демократія в Афінах у V ст. До н. Е. Народні збори. Рада п’ятисот. Геліея.
- •20. Суспільний і державний лад Спарти.
- •21. Основні риси Афінського права.
- •22. Періодизація історії держави і права Риму.
- •23. Виникнення держави в Стародавньому Римі. Реформи Сервія Туллія.
- •24. Правове положення населення Римської республіки.
- •25. Державний лад Римської республіки.
- •26. Характеристика принципату і домінату як двох етапів в історії Римської імперії.
- •27. Джерела Римського права найдавнішого періоду.
- •28. Джерела Римського права класичного періоду (преторське право і право народів).
- •29. Законодавство римських імператорів класичного періоду — найважливіше джерело права (едикти, рескрипти, декрети, мандати).
- •30. Джерела Римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).
- •31. Зобов’язальне право класичного і посткласичного періодів Риму. Розподіл договорів на основні групи.
- •32. Публічне і приватне право класичного і посткласичного періодів Риму.
- •33. Право приватної власності за Законами XII таблиць.
- •34. Делікти за Законами XII таблиць.
- •35. Манципація — спосіб відчуження речей за Законами XII таблиць.
- •36. Сільські сервітути за Законами XII таблиць.
- •37. Нексум — договір позики в Римі за Законами XII таблиць.
- •38. Злочин і покарання в Стародавньому Римі за Законами XII таблиць.
- •39. Процес у Стародавньому Римі за Законами XII таблиць.
- •40. Ранньофеодальна франкська монархія. Реформи Карла Мартелла.
- •41. Державний лад франків при Меровінгах.
- •42. Походження Салічної правди і її загальна характеристика.
- •§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
- •§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
- •§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди.
- •43. Злочин проти особистості по Салічній правді.
- •§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. Ден., що становить 600 сол.)
- •§ 2. Якщо ж у нього покалічена рука залишиться висіти, засуджується до сплати 2 тис. 500 ден., що становить 62,5 сол.
- •§ 3. Якщо хтось відірве великий палець на руці або на нозі, засуджується до сплати 2 тис. Ден., що становить 50 сол.
- •§ 5. Якщо ж хтось відірве другий палець, саме той, яким натягують лук, засуджується до сплати 1 тис. 400 ден., що становить 35 сол.
- •§ 1. Якщо хтось назве іншого виродком, засуджується до сплати 3 сол.
- •44. Судовий процес у Франкській державі.
- •§ 2. Якщо ж хтось, викликавши іншого до суду, сам не з'явиться і якщо його не затримає будь-яка законна перешкода, засуджується до сплати 15 сол. На користь того, кого він викликав до суду.
- •§ 4. Якщо ж відповідач буде зайнятий виконанням королівської служби, він не може бути викликаний до суду).
- •45. Виникнення і розвиток сеньйоральної монархії у Франції. Реформи Людовіка IX.
- •46. Станово-представницька монархія у Франції в XIV–XV ст. Генеральні штати.
- •47. Зміни в правовому положенні станів у період абсолютної монархії у Франції.
- •48. Джерела феодального права у Франції.
- •49. Джерела права на півдні Франції (рецепція римського права, міське право, канонічне право, королівське законодавство).
- •50. Основні риси права феодальної власності на землю у Франції.
- •51. Державна регламентація виробництва і торгівлі у Франції в період абсолютизму.
- •52. Сімейне і спадкове право у Франції в XVI–XVII ст. (майорат).
- •53. Каральний характер кримінального права у Франції в XVI–XVII ст.
- •54. Судовий процес феодальної Франції.
- •55. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави в Англії.
- •56. Норманське завоювання і його вплив на суспільний лад Англії в XI–XIII ст. Реформи Генріха II.
- •57. Утворення станово-представницької монархії в Англії. Виникнення парламенту.
- •58. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р. В Англії і її основні положення.
- •59. Абсолютна монархія в Англії і її особливості.
- •60. Правове положення різних груп населення Англії по Великій хартії вольності 1215 р.
- •61. “Загальне право” і судовий прецедент у феодальному праві Англії.
- •62. “Суди справедливості” і “право справедливості” у феодальному праві Англії.
- •63. Злочин і покарання за феодальним правом Англії.
- •64. Становлення і розвиток ранньофеодальної держави в Німеччині. “Священна Римська імперія”.
- •65. “Золота булла” 1356 р., видана німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.
- •66. Органи станового представництва в Німеччині (рейхстаг і ландтаг).
- •67. Особливості абсолютизму в Німеччині.
- •68. Саксонське і Швабське зерцала.
- •69. “Кароліна” як найважливіше джерело права феодальної Німеччини в XVII ст.
- •70. Еволюція суспільного і державного ладу Візантії. Імператор і центральний державний апарат.
- •71. Загальна характеристика і джерела права у Візантії.
- •72. Кодификація Юстиніана у Візантії.
- •73. Роль Еклоги у Візантійський судах.
- •74. Законотворча діяльність візантійських імператорів македонської династії (іконопочитателів) Василя I і Лева VI. Прохірон.
- •75. Виникнення феодальної держави в Болгарії. Закон Судний людям.
- •76. Виникнення Сербської держави. Законник Стефана Душана.
- •77. Виникнення і розвиток Арабського халіфату.
- •78. Особливості суспільного і державного ладу Арабського халіфату.
- •79. Джерела мусульманського права. Коран, Суна, Іджма, Фетва, Кияс, Фірмани.
- •80. Право власності за мусульманським правом.
- •81. Шлюбно-сімейне і спадкове право за мусульманськими законами.
- •82. Злочин і покарання за мусульманським правом.
- •83. Особливості розвитку феодальної держави в Китаї.
- •84. Джерела права феодального Китаю.
- •85. Особливості розвитку феодального суспільства і держави в Японії.
- •86. Джерела права феодальної Японії.
- •87. Передумови утворення Російської централізованої держави. Місце церкви в цьому процесі.
- •88. Правове положення населення Росії в XV ст. Розвиток процесу покріпачення селянства.
- •89. Формування і зміцнення самодержавної влади в Московській державі. Боярська дума.
- •90. Розвиток російського феодального права. Судебники 1497 р. І 1550 р. Загальна характеристика.
- •91. Форми феодальної власності на землю за Судебниками 1497 р. І 1550 р.
- •92. Злочин і покарання по Судебниках 1497 р. І 1550 р.: поняття, види.
- •93. Станово-представницька монархія в Росії. Земські собори: склад, компетенція.
- •94. Соборне уложення 1649 р.: історія прийняття, джерела.
- •Глава XI "Суд про селян" встановлює повне і загальне закріпачення селян.
- •95. Правове положення населення за Соборним уложенням 1649 р.
- •Глава XVI Соборного уложення узагальнила всі існуючі зміни у правовому статусі помісного землеволодіння:
- •96. Злочин і покарання за Соборним уложенням 1649 р.
- •Глава XXII Соборного уложення, "Указ, за які провини кому чинити смертна кара, і за які провини смертю не стратити, а чинити, покарання" передбачає покарання за злочин проти особистості.
80. Право власності за мусульманським правом.
Питання про право власності досить широко розроблене у мусульманських юристів. Мусульманське право відрізняє власність від володіння, тобто панування над річчю на законній підставі. Захоплення речі вважається незаконним актом і не вважається володінням.
За мусульманським правом власність має три ознаки: 1) виключність у володінні річчю, оскільки єдиним володільцем її вважається власник; 2) абсолютність у розпорядженні власністю, що полягає в необмеженому праві користування річчю, але без шкоди для інших осіб; 3) постійність права власності. Відповідно до останньої ознаки в мусульманському праві не існує права давності на власність, що вважається вічною, доки існує річ.
Законність набуття власності має бути доведена одним із трьох способів: впізнанням ознак речі, які доводять, що вона є власністю цієї особи, показаннями свідків і присягою.
Способи набуття власності: 1) як воєнна здобич; 2) за допомогою цивільної угоди; 3) одержання в спадщину; 4) дарування верховною владою.
Відповідно до вчення ісламу вся земля у світі належить Аллаху як творцю світу і його посланнику на землі пророку Мухаммеду.
Світ згідно з цим вченням поділяється на країну мусульман (доруль-іслам) і країну «невірних» (доруль-харб). Халіф імам як спадкоємець Мухаммеда, представник Аллаха на землі, носій верховної влади в державі і глава усіх віруючих одержав виключне право розпоряджатися всією землею в державі і може віддавати цю землю окремим особам лише в користування, накладаючи за це обов'язок сплачувати подать.
Виходячи з цієї теорії, правознавці вважали, що завойована у ворога земля (за винятком земель необроблених) є недоторканною для приватних осіб і звертається на користь усього мусульманського суспільства. Завойовані землі можуть бути передані окремій особі лише на праві користування (хоча б і довічного), але не на праві власності.
Ця теорія відображала особливості поземельних відносин на Сході, де держава була верховним власником землі, а також існувало общинне і приватне володіння і користування землею.
Крім того, треба вказати на той факт, що в проповідях Мухаммеда і вченнях різних релігійних сект були заклики до віл новлення первісної рівності, у тому числі і загальної власності на землю.
У мусульманському праві розрізняють чотири категорії земельних володінь.
1. Священна земля. До таких земель належали:
а) хіджаз — священна земля, присвячена богу, — та частина Аравійського півострова, де за переказом жив Мухаммед, що включає місто Мекку. На цій землі заборонялося жити «невірним», а також полювати на тварин, пошкоджувати чи виривати рослини;
б) вакф — до цієї категорії належали землі, доходи з яких закріплювалися з певною релігійною, просвітницькою чи благодійною метою за установою, що здійснює цю мету: мечеттю, медресе (духовною школою), кладовищами, мазарами (гробниці святих), караван-сараями (готелі), притулками. Ці землі не могли переходити у власність халіфів (імамів) і представників світської влади. У вакф може бути обернене будь-яке майно.
Обернені у вакф предмети і землі повинні були залишатися такими постійно. Вакфна земля перебувала поза оборотом; вона не могла бути ні продана, ні заставлена, ні подарована, ні відчужена будь-яким чином, крім тих випадків, коли знищено юридичну особу, для якої був встановлений вакф, або якщо вакфне майно, залишаючись непроданим, стане непридатним.
Якщо майно, обернене у вакф для здійснення богоугодної справи або призначене для певних осіб, не може бути використане за призначенням, то воно повертається попереднім власникам або їх спадкоємцям. Акт встановлення вакфу відбувався добровільною заявою засновника в присутності каді.
2. Державна земля. До неї належали:
а) володіння повалених династій і великих земельних власників на завойованих арабами територіях. Ці землі здавалися в спадкову оренду селянам;
б) землі, завойовані у «священній війні» проти «невірних» мусульманами. Переможені, «невірні» примушувалися до укладення договору з мусульманами, на підставі якого вони відмовлялися від права власності на землю, що належала їм, але одержували її для обробки під умовою платити харадж. Ці землі були власністю держави. Подать, що стягувалася з цього розряду земель, була вкрай обтяжливою. Вона стягувалася або у твердо встановленому розмірі, або пропорційно доходу;
в) землі, власники яких прийняли іслам після завоювання; землі, які завойовані мусульманами, що перейшли до переможцыв внаслідок того, що колишні власники їх були убиті або втекли, землі, ніким не зайняті, зрошені, а потім оброблені мусульманами;
г) землі, що перебували у володінні представників правлячих династій. Доходи з цих земель надходили в особисте розпорядження власників. Це право приватного володіння практично нічим не відрізнялося від права приватної власності і з часом їх власники закріплювали її за собою юридично.
3. Землі, що перебували в приватній власності. До цієї групи зараховувалися землі, що могли відчужуватися їх власникам у будь-який спосіб. У період Аббасидів купівля-продаж землі одержала вже значне поширення. Халіф Харун аль-Рашид навіть видав розпорядження, відповідно до якого земля має те ж призначення, що й будь-яке інше майно. У приватну власність переходили і так звані ікти, тобто землі феодалів, отримані ними від держави в умовне володіння як винагорода за службу.
4. Общинне землеволодіння. Цей вид володіння землею зберігався якийсь час у селян. Але їх правителі захоплювали общинну землю у свою власність.
Що стосується позбавлення права власності, то майно, яке належало мусульманину і перейшло під час розподілу воєнної здобичі у власність «невірного», мало бути повернене мусульманину.
Конфіскація майна відбувалася лише у випадках відступництва від віри.