Тема 27. Інститут прав і свобод людини

Зміст теми:

Поняття прав людини і прав громадянина. Принципи інституту прав людини. Класифікація прав людини. Три покоління прав людини. Формування прав четвертого покоління. Основоположні права. Вітальні права. Особисті права. Політичні права. Соціально-економічні права. Абсолютні права. Екологічні права. Культурні права. Солідарні права. Право нації на самовизначення. Юридичне закріплення прав людини в національному і міжнародному законодавстві. Проблеми реалізації прав людини.

Свободи людини і громадянина. Свобода слова, друку. Свобода совісті, свобода віросповідання. Свобода пересування і вибору місця проживання. Свобода мітингів і зборів.

Юридичні обов’язки людини.

Гаранттї реалізації прав і свобод людини і громадянина. Конституційні гарантії. Судові гарантії. Процесуальні гарантії. Механізми захисту прав людини.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття прав і свобод людини і громадянина.

2. Класифікація прав людини.

3. Характеристика основоположних прав людини.

4. Політичні права.

5. Соціально-економічні права.

6. Культурні права.

7. Екологічні права.

8. Характеристика основних свобод людини.

9. Юридичні обов’язки людини.

10. Гарантії і механізми захисту прав людини.

Тематика рефератів:

1. Покоління прав людини.

2. Конституційні права, свободи і обов’язки громадян України.

Література:

1. Антонович М. Імплементація міжнародного пакту про громадянські та політичні права в Україні: крізь призму Комісії ООН з прав людини // Право України. – 2004. – № 1. – С. 26 – 28.

2. Антонович М. Міжнародна система захисту прав людини крізь призму України // Право України. – 2007. – № 4. – С. 139 – 147.

3. Барчук В., Дуленчук І. Роль і місце Конституційного суду України в юридичному механізмі забезпечення прав людини // Підприємництво, господарство і права. – 2009. – № 5. – С. 3 – 6.

4. Дашковська О. Право на гідність та особисту недоторканність особи: гендерний аспект // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4. – С. 198 – 205.

5. Дашковська О. Правові форми реалізації жінками своїх політичних прав // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 3. – С. 208 – 216.

6. Іскакова Г. Особливості посткомуністичної трансформації та проблеми прав і свобод людини // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2. – С. 138 – 144.

7. Калініченко О. Міжнародні контрольні механізми щодо реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина // Економіка. Фінанси. Право. – 2001. – № 1. – С. 21 – 25.

8. Карпачова Н. Міжнародні стандарти у галузі прав і свобод людини та проблеми їх реалізації в Україні // Право України. – 2009. – № 4. – С. 4 – 22.

9. Леонова Л.С. Глобалізація прав людини // Наукові записки НаУКМА. – Т. 20. Спец. випуск. – У 2-х ч. Ч. ІІ. – К., 2002. – С. 306 – 308.

10. Лисенков С.Л. Міжнародно-правової регламентації змісту і реалізації культурних прав і свобод // Законодавство України: науково-практичні коментарі. – 2005. – № 12. – С. 92 – 102.

11. Максимов С. Інститут прав людини в сучасному світі: філософсько-правові аспекти // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3. – С. 49 – 57.

12. Панцир С. Європейська соціальна хартія (переглянута): нові підходи до забезпечення соціальних прав громадян та перспективи для України // Парламент. – 2005. – № 12. – С. 30 – 39.

13. Пащенко О. Європейські стандарти у галузі прав людини: реалії та перспективи українського законодавства // Право України. – 2006. – № 4. – С. 32 – 35.

14. Пащук Т. Юридичні засоби захисту прав людини: спеціальні умови ефективності 9за матеріалами рішень Європейського суду з прав людини щодо України та інших держав) // Українське право. – 2007. – Число 1. – С. 46 – 57.

15. Рабінович П. Європейські стандарти прав людини: онтологічний, гносеологічний та праксеологічний аспекти // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 114 – 132.

16. Рабінович С. Права людини «першого покоління» і канонічні джерела християнства // Право України. – 2001. – № 3. – С. 50 – 51.

17. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина // Право України. – 2005. – № 2. – С. 27 – 31.

18. Соломатин Ю., Корнейчук М. Западный миф о правах человека как средство агрессии против прав народов и всего человечества // Віче. – 2002. – № 4. – С. 59 – 63.

19. Сташків Б. Механізм забезпечення прав людини у сфері соціального захисту: проблеми гарантій // Право України. – 2007. – № 9. – С. 21 – 24.

20. Стогова О. Захист прав національних меншин у Європі // Нова політика. – 2002. – № 2. – С. 46 – 47.

21. Шелистов Ю.И. Расширение каталога прав человека в ХХІ веке // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 2007. – № 2. – С. 34 – 43.

22. Шумак І. Духовні права і свободи людини – права людини нового покоління // Право України. – 2005. – № 2. – С. 84 – 88.

Тезаурус:

Гарантії прав і свобод людини і громадянина – система соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та захист. Розрізняють такі гарантії:

1. Конституційні (так ст. 8 Конституції України гарантує ).

2. Судові (можливість звернутися до суду у разі порушення прав).

3. Юридичні (гарантується реалізація, охорона і захист прав).

Екологічні права – можливості користуватися природним середовищем як середовищем проживання. До екологічних відносяться право на сприятливе довкілля, охорону здоров’я від його несприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров’ю і майну екологічним правопорушенням, на природокористування.

Економічні права – можливості людини і громадянина розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності, власністю і працею, проявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Інститут прав людини – це сукупність принципів права, притаманних як міжнародному, так і внутрішньодержавному праву, які відбивають історично досягнутий рівень демократизму і гуманності суспільства.

Класифікація основних прав і свобод особи – виділення груп прав і свобод. Залежно від критерію виділяють наступні групи:

• за змістом: громадянські, або особисті (на життя, охорону гідності, таємницю листування, телефонних переговорів тощо); політичні (обирати і бути обраним до владних структур, на рівний доступ до держаної служби, на об’єднання, мирні збори, мітинги, демонстрації та ін.); економічні (право приватної власності, на підприємницьку діяльність, працю, відпочинок тощо); соціальні (на охорону сім’ї, материнства і дитинства, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, сприятливе довкілля та ін.); культурні (на освіту, на участь у культурному житті, на користування результатами наукової, технічної та інших видів творчості);

• за підпорядкованістю: основні і додаткові;

• за приналежністю особи до конкретної держави: права людини і права громадянина;

• за ступенем поширеності: загальні і спеціальні;

• за роллю держави у здійсненні прав: позитивні і негативні;

• за суб’єктом: індивідуальні і колективні (солідарні);

• за часом проголошення основних прав і свобод виділяють 3 покоління прав людини (див.).

Культурні права – можливості збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у їхньому подальшому розвиткові.

Механізми захисту прав людини – сукупність засобів і способів, які забезпечують недоторканність прав. М.з.п.л. поділяються на внутрішні і міжнародні. До внутрішніх М.з.п.л. відносяться можливість судового захисту порушених прав (в Україні закріплена ст. 55 Конституції України), наявність інституту Уповноваженого з прав людини, Конституційного Суду. Міжнародні М.з.п.л. утворюються спеціальними органами, що здійснюють міжнародний контроль за діяльністю держав у сфері забезпечення і охорони прав людини.

Особисті права – можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально-фізіологічної індивідуальності. Фізичні права: на життя, особисту недоторканність, свободу пересування, вибір місця проживання, безпечне довкілля, житло. Духовні: на ім’я, честь, гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд.

Покоління прав людини – етапи проголошення основних прав і свобод. І покоління включає проголошені буржуазними революціями (XVII – XVIII ст.) громадянські і політичні права, покликані охороняти людину від незаконного втручання з боку як держави, так і інших суб’єктів. ІІ покоління пов’язане із соціальними, економічними і культурними правами, які затвердилися як такі на середину ХХ ст. під впливом боротьби народів за покращення свого соціального становища. ІІІ покоління – колективні, або солідарні права, які викликані глобальними проблемами людства. ІІІ покоління прав людини виникло після ІІ світової війни. Ці права належать не так кожному індивіду, як цілим націям, народам. Це право на мир, здорове довкілля, на розвиток, на самовизначення, на здійснення влади тощо.

Політичні права – можливості громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості.

Права громадянина – це охоронювана законом міра юридично можливої поведінки, спрямованої на задоволення інтересів не кожної особи, а лише такої, що знаходиться у сталому правовому зв’язку з конкретною державою.

Права людини – це соціальні і юридичні можливості користуватися матеріальними, соціальними та іншими благами; це міра можливої поведінки людини в суспільстві, тобто можливість виконувати дії, не заборонені законом. Охоронювана законом міра можливої поведінки, спрямованої на задоволення інтересів людини.

Правовий статус особи – це юридично закріплене становище суб’єкта в суспільстві. П.с.о. являє собою визнану Конституцією і законодавством сукупність прав і обов’язків суб’єкта, а також повноважень державних органів і посадових осіб, за допомогою яких вони виконують свої соціальні ролі. Розрізняють П.с.о. загальний, спеціальний, індивідуальний. Загальний статус – це статус особи як громадянина держави, закріплений у Конституції. Спеціальний статус – це показник становища певних категорій громадян (студентів, учасників війни, бізнесменів, адвокатів тощо), що забезпечує можливість виконання ними їхніх соціальних функцій. Індивідуальний статус визначається особливостями певної особи (вік, стать, посада, трудовий стаж, сімейний стан тощо) і являє собою сукупність персоніфікованих прав і свобод особи.

Принципи інституту прав людини: всезагальність, невід’ємність прав людини, безпосередність дії, рівноправ’я, державний захист прав і свобод.

Соціальні права – можливості особи та громадянина вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовими угодами; право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін.

Юридичні обов’язки людини – гарантована законом міра суспільно необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. О.Ф. Скакун класифікує Ю.о. на особисті, економічні, соціальні, культурні, екологічні.