Тема 14. Правотворчість

Зміст теми:

Поняття правотворчості. Правотворчість як монопольна діяльність держави. Зміст правотворчості. Принципи правотворчості. Законність, демократизм, науковість, професіоналізм, гласність, системність як принципи правотворчості. Відмінність правотворчості від правоутворення.

Види правотворчості. Законотворчість. Закони як вихідна база правової системи. Підзаконна правотворчість. Поняття підзаконного акта, їхні види. Призначення підзаконного акта. Безпосередня правотворчість. Референдум. Особливості референдуму. Поняття плебісциту. Референдум і плебісцит в країнах світу. Делегована правотворчість. Особливості делегованої правотворчості. Законозамінююча правотворчість. Надзвичайна правотворчість. Умови прийняття надзвичайних нормативно-правових актів. Ситуації надзвичайного характеру. Риси актів надзвичайної правотворчості. Власна правотворчість органів місцевого самоврядування. Договірна правотворчість. Колективний договір як різновид договірної правотворчості. Локальна правотворчість. Особливості локальних нормативно-правових актів.

Процедурність, або стадійність як особливість правотворчості. Законодавчий процес. Правове регулювання законодавчого процесу. Стадії правотворчості. Допроектний етап. Законодавча ініціатива. Коло суб’єктів, що мають право законодавчої ініціативи. Вироблення законопроекту. Особливості вироблення законопроекту в державах з моно- і бікамеральним парламентом. Обговорення законопроекту. Роль парламентських палат, комісій, комітетів в обговоренні законопроекту. Читання як стадія законотворчості. Прийняття законів. Узгоджувальні комісії, їхня роль у законодавчому процесі в країнах світу. Промульгація. Порядок набуття чинності законами.

Межі дії нормативно-правових актів. Поняття предметної дії нормативно-правових актів. Дія нормативно-правових актів у часі. Набуття чинності і припинення чинності закону. Зворотна сила закону. Принципи встановлення зворотної сили закону. Дія нормативно-правових актів у просторі. Екстрадиція. Дія нормативно-правових актів за колом осіб. Поняття спеціальних суб’єктів. Правовий статус громадян держави, іноземців, апатридів, біпатридів, біженців.

Поняття, причини і зміст систематизації нормативно-правових актів. Облік як внутрішня форма систематизації. Інформаційний фонд. Роль обліку у полегшенні користування нормативно-правовими актами. Інкорпорація як зовнішня форма систематизації нормативно-правових актів. Офіційна, офіціозна (напівофіційна), неофіційна інкорпорація. Звід законів як офіційна інкорпорація. Поняття і сутність консолідації. Відмінність консолідації від інкорпорації. Кодифікація як вид систематизації нормативно-правових актів. Відмінність кодифікації від консолідації. Загальна кодифікація. Галузева кодифікація. Поняття кодексу. Основи законодавства як вид кодифікаційних актів. Статути, Положення, Правила. Спеціальна кодифікація. Переваги кодифікаційних актів.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття, зміст і принципи правотворчості.

2. Види правотворчості.

3. Стадії правотворчості. Законодавчий процес.

4. Межі дії нормативно-правових актів.

5. Систематизація нормативно-правових актів.

Тематика рефератів:

1. Правотворчість і законотворчість.

2. Законодавчий процес в Україні.

Література:

1. Богачова О. Удосконалення законодавства – основна мета законодавчого процесу // Юридична Україна. – 2006. – № 5. – С. 10 – 15.

2. Бойко Ю. Законотворчість: поняття та структура // Право України. – 2002. – № 5. – С. 17 – 21.

3. Ганжуров Ю. Законотворча діяльність як комунікативний процес // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2. – С. 89 – 102.

4. Дутка Г. Предмет закону // Право України. – 2001. – № 4. – С. 98 – 101.

5. Желєзняк Н.В. Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики: теоретичні та практичні проблеми // Наукові записки НаУКМА. Т. 26. Юридичні науки. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – С. 29 – 37.

6. Керимов Д.А. Законодательная техника: Научно-методическое пособие. – М., 1998.

7. Ковальський В.С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. – К.: Хрінком Інтер, 2005. – 192 с.

8. Лата Н.Ф. Правові наслідки недотримання вимог нормотворення органами виконавчої влади // Адвокат. – 2003. – № 5. – С. 18 – 20.

9. Ониськів М. Глобалізація і правотворення // Право України. – 2002. – № 9. – С. 10 – 14.

10. Пронюк Н. Проблеми і перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 3 – 10.

11. Рогач О. Кодекс у системі законодавчих актів України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 5. – С. 56 – 58.

12. Селіванов В. Нетотожність права і закону // Право України. – 2005. – № 5. – С. 7 – 11.

13. Сердюк В. Законодавча ініціатива як невід’ємне право Верховного Суду України // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 17 – 24.

14. Фомкіна О. Підзаконність актів Кабінету Міністрів України як їх юридична власність // Юридична Україна. – 2006. – № 12. – С. 28 – 30.

15. Шамсутдінов О., Стрипко М. Концепція проекту нормативно-правового акту: поняття та сутність // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.

16. Шпакович О. Особливості законотворчого процесу в Європейському Союзі // Юридична Україна. – 2006. – № 11. – С. 87 – 90.

17. Ющик О. Сутність законодавчого процесу: до методології визначення // Право України. – 2005. – № 5. – С. 12 – 17.

18. Ющик О. Теоретичні основи законодавчого процесу. – К.: Парламентське видавництво, 2004.

Тезаурус:

Безпосередня правотворчість – правотворчість, яка здійснюється безпосередньо народом у процесі проведення референдуму (див.).

Делегована правотворчість – нормотворчість органів виконавчої влади, насамперед уряду, яка здійснюється за дорученням парламенту з прийняття для оперативного рішення певних проблем нормативних актів, що входять до компетенції представницького органа.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб згідно з законодавством України, поширюється на всіх її громадян, державні органи, громадські організації, а також на іноземців, осіб без громадянства, біпатридів, біженців, які знаходяться на її території. Поряд з цим є спеціальні нормативні акти, які поширюються лише на окремі категорії громадян і посадових осіб.

Дія нормативно-правових актів у просторі визначається територією, на яку поширюється владні повноваження органа, який видав цей нормативно-правовий акт. Під територією України розуміють її сухопутний і водний простір всередині державних кордонів, повітряний простір над ними, надра. До неї також належать території українських дипломатичних представництв за кордоном, військові та торгівельні судна у відкритому морі, повітряні і космічні кораблі, які знаходяться у польоті за межами України.

Дія нормативно-правових актів у часі зумовлена набуттям ними чинності і втратою чинності. В Україні нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їхньої офіційної публікації, якщо інше не вказане в самому законі. Нормативні акти втрачають силу (припиняють дію) на таких підставах: 1) по закінченню терміну дії акту; 2) у зв’язку з виданням нового акту, який скасовує попередній (непряме скасування); 3) на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування даного акту (пряме скасування).

Договірна правотворчість – створення договорів нормативного змісту: конституційних, внутрішньо федеральних, управлінських. Договори укладаються державними органами на добровільних засадах і є базою для прийняття інших актів. Самостійним різновидом Д. п. є трудові угоди, колективні договори.

Закон – нормативний правовий акт, прийнятий представницьким законодавчим органом влади в особливому порядку, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

Законодавча ініціатива – офіційне внесення до парламенту (в Україні – до Верховної Ради України) уповноваженим суб’єктом законопроекту (див.) або законопропозиції (ідеї майбутнього закону), які парламент має розглянути по суті. За ст. 93 Конституції України, право З. і. у Верховній Раді України мають народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України.

Законопроект – текст майбутнього закону (див.) з усіма необхідними атрибутами: преамбулою, розділами, главами, формулюванням статей тощо.

Зворотна дія закону – принцип, згідно з яким дія закону поширюється на ті відносини, які вже існували до моменту набуття ним юридичної сили. З. д. з. можливе у двох випадках: 1) якщо це вказано в самому законі; 2) якщо закон пом’якшує або зовсім скасовує відповідальність. У всіх інших випадках закон не має зворотної сили.

Інкорпорація нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів шляхом об’єднання їх без зміни їхнього змісту у збірник, де кожний з актів зберігає своє самостійне юридичне значення. І. може бути офіційною, офіціозною, неофіційною.

Кодифікація нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів шляхом об’єднання їх в єдиний, логічно цілісний акт зі зміною їхнього змісту. К. може бути загальною, галузевою, спеціальною. Ознаки К.: нею можуть займатися лише спеціальні органи; в результаті з’являється новий нормативно-правовий акт; кодифікований акт є основним серед всіх інших актів, які діють у даній сфері.

Консолідація нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів шляхом їх об’єднання без зміни змісту в єдиний нормативний акт, де кожний з актів втрачає своє самостійне юридичне значення.

Локальна правотворчість – реалізація правомочності на видання нормативних правових актів окремими установами, організаціями. Цими актами регулюються конкретні виробничі й інші управлінські задачі. Локальні акти видаються керівниками організацій і є обов’язковими лише для даної організації, її структурних підрозділів і працівників.

Надзвичайна правотворчість – прийняття законів та інших нормативних правових актів для врегулювання суспільних відносин, пов’язаних з екстремальними, кризовими ситуаціями в країні, тобто в умовах надзвичайного стану.

Обговорення законопроекту – стадія правотворчості (див.), на якій проводиться робота над законопроектом (див.) як на пленарних засіданнях палат парламенту, так і у спеціальних комітетах або комісіях. О. з. найчастіше проходить у формі читань. Як правило, закон приймається у трьох читаннях.

Облік нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів, полягає у збиранні, зберіганні, підтриманні у робочому стані нормативних правових актів, які потрібні для діяльності даної організації, фірми, підприємства тощо.

Підзаконна правотворчість – вид правотворчості, який реалізується органами виконавчої влади. П. п. призначена для деталізації законів, їх конкретизації, рішення питань, які потребують негайного реагування.

Підзаконні акти – нормативні акти, які приймаються органами виконавчої влади. П. а. не можуть протирічили законам. Це Укази Президента, Постанови уряду, відомчі акти.

Правотворчість – це діяльність насамперед державних органів по прийняттю, зміні і скасуванню юридичних норм.

Прийняття закону – головна стадія правотворчості (див.), на якій закон приймається шляхом голосування (простою більшістю або кваліфікованою) у парламенті.

Принципи правотворчості – загальні ідеї, вихідні засади, на яких базується правотворчість: науковість, професіоналізм, законність, демократизм, гласність, оперативність.

Промульгація – стадія правотворчості (див.), на якій відбувається офіційне проголошення закону, прийнятого парламентом. Вона включає підписання закону главою держави у встановлені терміни і опублікування його в офіційних джерелах, після чого закон набуває чинності.

Референдум – всенародне голосування по найбільш важливим питанням державного і суспільного життя. Рішення Р. мають вищу юридичну силу. Вони не потребують будь-якого затвердження і можуть бути скасовані лише іншим Р. Р. базується на принципі свободи і добровільності участі, недопустимості примусу. Організація і проведення Р. здійснюється державою. Вона ж забезпечує фінансування і гарантує права громадян на участь у Р.

Систематизація нормативно-правових актів – це упорядкування нормативно-правових актів, приведення їх у певну систему. Виділяють такі види С. н.-п. а.: облік, інкорпорація, консолідація, кодифікація (див.).

Стадії правотворчості – етапи розробки і прийняття законів.