38. Прямі іноземні інвестиції

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) займають особливе місце серед форм міжнародного руху капіталу. Це зумовлено двома основними причинами:

• прямі іноземні інвестиції – це реальні інвестиції, які, на відміну від портфельних, не є чисто фінансовими актами, що виражені в національній валюті. Вони здійснюються у підприємства, землю та інші капітальні товари;

• прямі іноземні інвестиції, на відміну від портфельних, звичайно забезпечують управлінський контроль над об'єктом, в який інвестовано капітал.

До виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК) всі приватні іноземні інвестиції були в основному "портфельними". З появою ТНК частина міжнародного руху капіталу набуває форми ПІІ.

Прямі іноземні інвестиції – це різновид іноземних інвестицій, призначених для виробництва і забезпечення контролю над діяльністю підприємств завдяки володінню контрольним пакетом акцій.

Власність інвестора (повна або часткова) та його контроль над зарубіжним підприємством, котре стає частиною організаційної структури ТНК як її філія або дочірнє товариство – головна відмінність ПІІ від інших видів інвестування.

Характерною рисою ПІІ можна вважати і переважання рівня продажів продукції, виробленої за кордоном за допомогою ПІІ, над продажами вітчизняної продукції у вигляді товарного експорту.

Чинниками, які, активно впливають на зростання ПІІ є:

інтеграція виробництва,

еволюція його в бік створення так званої міжнародної продукції; зростаюча роль ТНК;

економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на підтримку темпів економічного зростання і рівня зайнятості; прагнення країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою здолати кризовий стан економіки і соціальної сфери; екологічні чинники, що спонукають розвинуті країни переводити шкідливе виробництво в країни, що розвиваються.

Структуру основних чинників прямих іноземних інвестицій можна подати так.

Маркетингові чинники: 1) розмір ринку; 2) зростання ринку; 3) прагнення утримати частину ринку; 4) прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії; 5) необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями; 6) незадоволеність існуючим станом ринку; 7) експортна база; 8) слідування за покупцями; 9) слідування за конкуренцією.

Торговельні обмеження: 1) торговельні бар'єри; 2) надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

Вартісні чинники: 1) прагнення бути-ближче до джерел постачання; 2) наявність трудових ресурсів; 3) наявність сировини; 4) наявність капіталу і технологій; 5) низька вартість праці; 6) низька вартість інших витрат виробництва; 7) низькі транспортні витрати; 8) фінансові та інші стимули з боку уряду; 9) більш сприятливі рівні цін.

Інвестиційний клімат: 1) загальне ставлення до іноземних інвестицій; 2) політична стабільність; 3) обмеження на власність; 4) регулювання валютних курсів; 5) стабільність іноземної валюти; 6) структура податків; 7) добре знання країни.

Загальні: 1) очікування високих прибутків; 2) інші.

Зазначені чинники ПІІ конкретизуються при виробленні інвестиційної політики за допомогою системи індикаторів, яка включає близько 340 показників і понад 100 оцінок експертів в економічній, юридичній, технічній, соціальній та інших галузях.

Дані аналізу створюють 10 основних чинників, що дають змогу оцінити потенційні можливості країни як приймаючої ПІІ або так званий конкурентний потенціал країни. Ці чинники охоплюють:

• динаміку економіки (економічного потенціалу);

• виробничу потужність промисловості;

• динаміку ринку;

• фінансову допомогу збоку уряду;

• людський капітал;

• престиж держави;

• забезпеченість сировиною;

• орієнтацію на зовнішній ринок (експортні можливості);

• інноваційний потенціал;

• громадську стабільність.