- •18 Теорія абсолютних переваг
- •19 Теорія порівняльних переваг
- •20 Теорія відносної забезпеченості країн факторами виробництва та її тестування в. Леонтьєвим
- •24 Теорія технологічного розриву
- •25. Теорія життєвого циклу продукції
- •26 Теорія представницького попиту
- •27 Теорія економії на масштабах виробництва
- •Теорія внутрішньогалузевої торгівлі
- •29. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
- •30. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
- •31. Особливості розвитку митно-тарифного регулювання в Україні
- •33. Світові товарні ринки
- •Світові ринки сировинних товарів
- •34 Послуги та їх класифікація в міжнародній торгівлі
- •36 Зовнішня торгівля України товарами та послугами
- •38. Прямі іноземні інвестиції
- •Форми піі
- •Наслідки прямих іноземних інвестицій
- •39. Міжнародні портфельні інвестиції
- •40. Міжнародний рух позичкового капіталу Сутність міжнародного кредитування
- •41. 7.1. Тнк, як головний суб’єкт світогосподарських відносин
- •Провідні тнк світу за розміром капіталізації компанії
- •42. Загальні тенденції руху прямих іноземних інвестицій тнк
- •Новітні тенденції в структурі міжнародної інвестиційної діяльності тнк
- •47. Основні етапи міжнародної міграції робочої сили
- •48. Сучасні центри притягання робочої сили
- •49. Наслідки переміщення трудових ресурсів
- •50. Україна в міжнародних міграційних процесах
- •51. Сутність та форми міжнародного технологічного обміну
- •II. Нематеріальні види технологій:
- •5. Участь у міжнародному технологічному обміні «венчурних» фірм (дрібних і середніх фірм із числом зайнятих до 1 тис. Чол.).
- •51 . Міжнародна ліцензійна торгівля
- •53. Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами
- •54 Національна економіка як об’єкт світової економічної системи
- •55. Регіональний та типологічний підходи до класифікації країн світу
- •56. Специфіка економіки розвинутих країн
- •57 Основні риси країн з транзитивною економікою
- •58. Загальний характер економіки країн, що розвиваються
- •59. Сутність інтеграційних процесів
- •60. Рівні міжнародної економічної інтеграції Зона преференційної торгівлі
- •Вільний торговельний простір
- •Митний союз
- •Спільний ринок
- •Економічний союз
- •61,62. Особливості європейських інтеграційних процесів і. Європейський Союз
- •1) Зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;
- •63. Європейська асоціація вільної торгівлі
- •64,65. Особливості розвитку економічних взаємозв’язків у Північній Америці
- •65,66. Специфіка Латиноамериканських інтеграційних процесів
- •67 ,68 Відмітні риси економічної інтеграції в Азії
- •70. Основні економічні угрупування в Африці
- •Питання до контрольної роботи (пмк 1):
47. Основні етапи міжнародної міграції робочої сили
Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить 4 етапи.
I етап міжнародної міграції безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній третині XVIII – середині XIX ст. Формування світового ринку праці сприяло:
економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;
колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.
II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.
Високий рівень концентрації виробництва та капіталу в передових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.
III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.
Особливість цього етапу – скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.Це було зумовлено такими причинами:
наслідками світової економічної кризи 1929-1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів;
замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.
IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.
Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.
48. Сучасні центри притягання робочої сили
Основними країнами виходу мігрантів є Китай (303 тис чол.); Мексика (267 тис чол.); Індія (222 тис чол.); Філіппіни (184 тис чол.) та Індонезія (180 тис чол.).
Серед найважливіших центрів притягання іноземних працівників, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, звичайно виокремлюють: Північно- та Південно-Американський регіон, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію. Наприкінці XX ст. щорічний приплив становив пересічно 2,3 млн. чол.; з них 1,4 млн. чол. прямували до Північної Америки, а 800 млн. чол. – до Європи. Найбільшими центрами залучення мігрантів виступають США та Канада (їх готовність приймати іноземців оцінюється відповідно в 1,1 млн. чол. та 211тис. чол.).
Для сучасних європейських міграцій характерні такі напрямки: з менш розвинутих країн Південної та Східної Європи (Греції, Іспанії, Туреччини, Польщі, Угорщини та ін.) до високо-розвинутих країн Західної та Північної Європи (Франції, Англії, Німеччини, Швеції тощо), з країн Північної Африки, Індії, Пакистану на західноєвропейський ринок праці; переїзд робітників з однієї високо розвинутої країни до іншої.
Збільшилась еміграція до країн Європейського Союзу. Чисельність іноземців, що мешкають сьогодні в країнах ЄЄ, досягає 17-21млн чол. З них 12-14 млн. чол. (близько 4% населення ЄС) прибули з країн, що не є членами Союзу: 29% мігрантів є громадянами Туреччини і колишньої Югославії; 20,7% – громадянами країн Африки, 7% – Америки, 13,6% – Азії, 7,8% – країн ЦСЄ. Серед країн ЄС, що прийняли іноземців, перші місця посідають: Німеччина (понад 7 млн. чол.); Франція (близько 5млн.чол.) та Велика Британія (близько 3 млн. чол.). Основними країнами виходу мігрантів для Німеччини є Туреччина, країни колишньої Югославії, Італії, Греції та Польщі, для Франції – Алжир, Марокко, Португалія, для Великої Британії – Індія.
Важливим центром притягання робочої сили залишається Австралія
На Африканському континенті центри притягання – країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів в усіх країнах Африки досягає 6 млн. чол.
Що стосується структури мігруючої робочої сили, то тут можна встановити такі основні закономірності. Структуру робочої сили, що мігрує до промислово розвинутих країн і між самими розвинутими країнами, характеризують два моменти:
Перший: висока частка висококваліфікованих та наукових кадрів, необхідних для розвитку напрямків науково-технічного прогресу. Промислово розвинуті країни стимулюють таке переміщення робочої сили із правом одержання статусу постійного резидента.
Так питома вага іноземців серед інженерів у США становить понад 10%, лікарів – понад 20
Другий: значна частка робочої сили для галузей з фізично важкими, малокваліфікованими і непривабливими видами праці. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% всіх зайнятих у будівництві, 1/3 – в автомобілебудуванні. В Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії – 40% будівельних робітників.