55. Регіональний та типологічний підходи до класифікації країн світу

Є декілька способів класифікації країн залежно від обраного критерію. Найчастіше користуються двома схемами: регіональною і типологічною, яка ґрунтується на критерії економічного розвитку.

Регіональний підхід полягає в групуванні країн за географічною ознакою. Виокремлюються великі регіони, які містять компактно розташовані країни, що мають спільні риси в природних умовах, особливостях історичного і культурного розвитку.

Типологічний підхід до класифікації країн світу враховує, перш за все, дві основні характеристики: показники рівня економічного розвитку і соціально-економічну структуру країни. Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, ступінь відкритості економіки, орієнтація на демократичні перебудови.

Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона виокремлює такі групи країн:

• економічно розвинуті країни (іноді – індустріально розвинуті);

• країни, що розвиваються (з виокремленням нових індустріальних і найменш розвинутих країн);

• країни з транзитивною економікою;

• соціалістичні країни (або країни з командно-адміністративною економікою).

Щоб уникнути розмитості, невизначеності меж між різними типами, Всесвітній банк запропонував кількісний критерій, а саме, - душовий показник ВВП. За його схемою виокремлюються чотири типи країн:

• високорозвинуті країни (ВВП на душу населення понад 20 тис.дол.);

• країни вище середнього рівня розвитку (10-20 тис. дол.);

• країни нижче середнього рівня розвитку (5-10 тис. дол.);

• бідні країни (менше 5 тис.дол.).

56. Специфіка економіки розвинутих країн

Ці країни мають найбільші обсяги ВВП, особливо в розрахунку на душу населення, найвищий рівень продуктивності праці, найскладнішу технологію виробництва. За класичною схемою ця група нараховує 24 країни. Вони вкупі контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 50% світового ВВП, експортують 52% товарів та 78% послуг в міжнародній торгівлі.

Головним формальним показником, що відокремлює розвинуті країни від інших, є розмір ВВП на душу населення. За даними на 2008 р. він становив у середньому (за ПКС) 40 тис. дол. при середній світовій величині 10,5 тис. дол.

Переважна більшість ТНК має свої штаб-квартири в розвинутих країнах. Сьогодні у світі нараховується понад 800 тис. зарубіжних філій ТНК

Найвизначальнішою рисою, що найпомітніше відрізняє розвинуті країни від інших, є високий рівень розвитку соціальної сфери. Це має вираження у високих середніх доходах населення, значних витрат на пенсійне забезпечення, освіту, охорону здоров’я, охорону довкілля.

Розвинуті країни утворюють три центри світової економіки: США, Західна Європа, Японія.

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в економіці, розвинуті країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн в продовольстві й сировині.

Розвинуті країни є основним виробником промислової продукції. Випереджаючими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, тоді як розвиток видобувних галузей значно уповільнився.

В обробній промисловості виробничого напрямку провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріально розвинутих країн основною статтею експорту й імпорту.

Характерною рисою економіки розвинутих країн в останні десятиліття є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні розробки й інформатика.

Структурні зміни в економіці розвинутих країн обумовлюються ходою науково-технічного прогресу та поглибленням міжнародного поділу праці.