53. Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами

Інжиніринг – це комплекс інженерно-консультаційних послуг щодо використання технологічних та інших науково-технічних розробок.

Сутність міжнародної торгівлі інжиніринговими послугами полягає в наданні однією стороною іншій на основі договорів комерційних інженерно-розрахункових, консультаційних, інженерно-будівельних послуг щодо:

• підготовки виробництва

• забезпечення процесу виробництва (послуги з організації процесу виробництва, керування підприємством, навчання персоналу);

• забезпечення реалізації продукції;

• обслуговування будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів.

Основними чинниками, що впливають на розвиток міжнародного ринку інжинірингових послуг, є:

• прискорення науково-технічного прогресу;

• зростання обсягу державних і приватних інвестицій;

• наявність вільного капіталу, розміщуваного на ринку інжинірингових послуг;

• високий попит на інжинірингові послуги з боку країн, що вступили на шлях самостійного економічного розвитку і не мають необхідного досвіду і кадрів.

• прагнення великих ТНК до зовнішньоекономічної експансії, тобто розширення сфер впливу;

• збільшення числа великих інженерних фірм з великими оборотами і широкою сферою діяльності,

До особливостей ринку інжинірингових послуг як ринку технологій належать:

• результати торгівлі інжиніринговими послугами втілені не в речовинній формі продукту, як це має місце при торгівлі технологією, а в деякому корисному ефекті.

• інжинірингові послуги пов'язані з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації, розрахованих на проміжне споживання матеріальних благ і послуг;

• об'єктом купівлі-продажу є послуги, які пристосовані до використання в конкурентних умовах і передач в середньому доступних науково-технічних, виробничих, комерційних та інших знань та досвіду.

54 Національна економіка як об’єкт світової економічної системи

Національна економіка являє собою народногосподарський комплекс країни, що характеризується галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги.

Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів, обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури, ступеню розвитку науки й техніки.

Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки.

Останнім часом поширюється така схема галузевої структури: первинні, вторинні й третинні галузі. До первинного блоку (або сектору) належить сільське й лісове господарство, рибальство, видобувна промисловість. До вторинного — обробна промисловість й будівництво. Третинний блок охоплює сферу послуг. Іноді визначають ще й четвертинний — інформаційний — сектор, виокремлюючи інформаційні послуги з третього блоку.

З огляду на динаміку означених секторів в економічній науці поширилися уявлення про три типи економічного розвитку, що послідовно змінюють один одного: доіндустріальний (аграрний), індустріальний і постіндустріальний (інформаційний).

Кожна країна характеризується домінуючим соціально-економічним укладом і системою управління народним господарством. Сьогодні переважній більшості країн світу притаманна ринкова економіка, що передбачає функціонування виробництва за принципом попиту й пропозиції; функції уряду полягають в регулюванні економічного механізму з тим, щоб запобігти небажаним тенденціям в економіці країни і підсилити позитивні тенденції.