57 Основні риси країн з транзитивною економікою

До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних методів господарювання до ринкових. Це – колишні союзні республіки СРСР:,,,колишні соціалістичні країни Центральної Європи:; азіатські країни Соціалістичну орієнтацію з метою побудування комунізму зберегли Корейська Народно-Демократична республіка (КНДР) і Куба.

За географічною ознакою і за особливостями соціально-економічних перетворень країни з перехідною економікою можна поділити на три групи:

 країни Центральної Європи та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія);

 країни Східної Європи, Закавказзя й Центральної Азії (СНД);

 Китай, Монголія і В’єтнам.

Економічні реформи , що відбувалися в даних країнах у перехідний період, супроводжувалися глибоким падінням обсягів виробництва, соціально-економічною кризою. Вихід з кризового становища в різних країнах відбувався неодночасно; першими з нього вийшли країни, що раніше розпочали реформування. Україна однією з останніх подолала спад виробництва.

За економічним потенціалом, характером реформування й відносним рівнем розвитку зарубіжні країни з перехідною економікою можна розподілити на такі групи:

1. Китай, Росія – держави з величезними природними й людськими ресурсами, зі значним виробничим потенціалом і великими абсолютними розмірами ВВП;

2. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія – країни Центральної Європи, які просунулися найдальше шляхом реформування; мають відносно високий рівень ВВП на душу населення (18 – 31 тис. дол.);

3. Естонія, Латвія, Литва – пострадянські республіки, що вже входять до ЄС; серед колишніх республік СРСР мають найбільш позитивні результати реформування і середній рівень ВВП на душу населення (18 - 22 тис. дол.);

4. Румунія, Болгарія, Хорватія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія – країни Південно-Східної Європи з менш розвинутою економікою й низьким душовим рівнем ВВП (від 6,5 тис. дол. у Боснії та Албанії до 17 тис. дол. в Хорватії);

5. Білорусь, Азербайджан та Казахстан – країни СНД з середнім економічним потенціалом та рівнем ВВП на душу населення близьким до середньосвітового рівня (9,5 – 12,0 тис. дол.);

6. Грузія, Вірменія, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Молдова – країни СНД з невисоким рівнем економічного розвитку й низьким душовим показником ВВП (1,8 – 6,6 тис. дол.);

7. В’єтнам і Монголія – азіатські країни зі значними природними ресурсами, але з дуже низьким душовим показником ВВП (2,9 – 3,3 тис.дол.).

58. Загальний характер економіки країн, що розвиваються

Межа між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, досить умовна. У якості еквівалента зазвичай використовують ВВП на душу населення; проводиться також класифікація по паритетах купівельної спроможності валют. Крім того, беруться до уваги історичні й політичні умови розвитку країн.

Країни, що розвиваються, іноді розглядають у рамках окремих географічних регіонів. Так в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) виокремлюють 22 країни, що розвиваються, у Латинській Америці і Карибському басейні -34 країни, на Середньому і Близькому Сході - 16 країн, у Південній Азії - 8 країн, в Африці - 52 країни.

З урахуванням класифікації Світового банку країни світу можна розділити на 4 групи за рівнем душового ВВП:

• найбідніші країни (ВВП на душу населення менше 1000 дол.);

• країни з душовим ВВП нижче середнього (1000 – 10 000 дол.);

• країни з душовим ВВП вище середнього (10 000 – 20 000 дол.);

• країни з високим душовим ВВП (понад 20 000 дол.).

Крім того, серед країн, що розвиваються, виокремлюють також нафтоеспортуючі країни (більшість з них знаходиться серед найбагатших) і нові індустріальні країни (НІК), які визначаються підвищеними темпами економічного зростання (але не завжди високим душовим показником ВВП).

Поліпшення економічної ситуації в країнах, що розвиваються, викликано рядом причин:

• Різними мотивами перенесення ряду виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються.

• Стабілізацією політичної ситуації в багатьох країнах , що розвиваються.

• Сформованою в 90-х роках загальною сприятливою економічною ситуацією у світі, ростом суспільного виробництва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспортних. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що у свою чергу оживило споживчий попит всередині країн, що розвиваються.

• Проведенням структурних реформ в економіці країн. У країнах, що розвиваються, продовжилися розпочаті раніше реформи по індустріалізації їхніх економік: від видобувних виробництв вони більше стали переходити до переробних, трудомістких і навіть наукомістких.

• Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану.