3.Легітимність
Легітимність — позитивне ставлення громадян держави, великих груп, суспільної думки до діючих інститутів влади в державі; визнання правомірності їхнього правління внаслідок відповідності історично вкоріненому порядку надання влади.
Легітимація — набуття легітимності.
Легальність — відповідність існуючому законодавству.
PR (скорочення від «public relations» — зв’язки з громадськістю) — діяльність, що спрямована на інформування та формування довіри у населення щодо певних груп та діячів.
Пропаганда політична — діяльність із розпровсюдження ідей, що спрямована на формування в суспільстві настроїв або цінностей з метою реалізації політичних цілей.
Легітимність перебуває в оберненій залежності від силового примусу: чим вища легітимність, тим нижча потреба у примусі, та навпаки, чим нижча легітимність, тим частіше влада використовує силові дії.
Англійський політолог Девід Бітем виділяє таку структуру політичної легітимності:
— влада відповідає встановленим у суспільстві правилам;
— ці правила спираються на віру, що поділяють і владарюючі, і підкорені;
є докази згоди на такі владні відносини.
Американський політолог Девід Істон та його послідовники вважають, що умовою легітимності політичної влади є соціально-психологічні відносини, в основі яких наявний мінімальний ціннісний консенсус, що забезпечує прийняття та підкорення владі, згоду з її вимогами та діями. Легітимність — це «міра, якою учасники політичної системи сприймають владу як варту своєї підтримки». Д. Істон виділяє дифузну та специфічну легітимність.
Дифузна легітимність — це фундаментальна, довгострокова, емоційна підтримка політичної влади, переважно незалежно від результатів її діяльності.
Специфічна легітимність — ситуативна, короткочасна, виявляється щодо політичних результатів влади і є свідомою підтримкою дій влади на основі раціонального розуміння.
Ознаки легітимності політичної влади
1) Довіра з боку більшості населення, віра в те, що існуюча влада є найкращою для даної країни і здатна впоратися з найважливішими суспільними завданнями.
2) Визнання суспільством значимості, цінностей як самої влади, так і її організації. Влада сприймається не як зло, з яким неминуче треба вживатися, а як чинник, що забезпечує лад у суспільстві, що захищає життя людей. Легітимність влади затверджується тоді, коли вона проводить політику, що відповідає інтересам, розумінню громадян.
3) Схвалення масами політики, яку проводить політичне та державне керівництво, що відображається в згоді з її основними цілями, методами та засобами. Ця ознака розкриває суб’єктивне ставлення людей до конкретного уряду, лідера. Маси з розумінням ставляться до використання навіть непопулярних засобів та методів, у тому числі й насильницьких.
Варіанти легітимації влади, що мають місце в сучасних політичних режимах, за Девідом Хелдом:
прийняття влади під загрозою насилля;
традиційні форми;
неперешкоджання приходу до влади внаслідок політичної апатії громадян;
прагматичне підкорення заради користі;
підкорення як результат дії ідеї досягнення загального блага;
згода з нормами, що встановлює режим;
згода з ідеалами, на які орієнтується режим.
Два останніх варіанти Д. Хелд вважає досягненням справжньої легітимності, на відміну від решти перерахованих.
Співвідношення легітимності та легальності влади
Легітимність слід відрізняти від легальності: простої відповідності влади правовим нормам. Аби вважатися легальною, владі достатньо бути визнаною за законом. Легітимність не тотожна юридичній чинності влади і не є правовим процесом. Це процес суто соціальний, але дуже важливий за наслідками. Вимога до влади бути легітимною виникла як реакція проти насильницьких змін влади. Термін «легітимність» виник на початку XIX ст. і відповідав прагненню відновити у Франції владу короля як єдину законну, на відміну від влади узурпатора.
У суспільстві може існувати нелегальна влада, що сприймається народом або певною його частиною як легітимна.
Принципи функціонування і розвитку сучасної політичної системи:
забезпечення і захист основних прав людини;
забезпечення і захист прав кожної нації;
забезпечення і захист прав усіх легалізованих громадських об’єднань;
забезпечення засад демократії та самоврядування народу.
Бюрократизм — надмірне ускладнення канцелярських процедур, що призводить до великих втрат часу.
Бюрократія — система правління, при якій реальна влада належить посадовцям. Влада при такому устрої державного правління зосереджується в органах центральної влади, що діють за вказівкою начальства. Це призводить також до виокремлення в суспільстві класу бюрократів — агентів цієї системи, їх відчуження від потреб більшості населення.
Принципи співвідношення держави і громадянського суспільства:
держава сприяє формуванню громадянського суспільства;
держава забезпечує рівні можливості для всіх суб'єктів у всіх сферах суспільного життя;
чітко законодавчо окреслює межі можливого державного втручання у справи людини і суспільства.
Делегітимізація — процес утрати легітимності. Ознаки делегітимізації такі:
суперечність між цінностями політичної культури, що панують у суспільстві, та егоїстичними інтересами керівної еліти;
застосування недемократичних методів (тиск на засоби масової інформації, обмеження прав та свобод громадян),
особливо звернення до силових дій;
зростання соціальної нерівності, негаразди в соціальному забезпеченні (охорона здоров’я, загальний рівень життя),
що викликають невдоволеність існуючою владою;
зростання бюрократизації та корумпованості;
відсутність контролю за націоналізмом, етнічним сепаратизмом;
наявність спроб скидання державного керівництва або лідера;
прояви громадянської непокори, відсутність підтримки влади на виборах, референдумах, демонстраціях.
Легітимність забезпечує владу без примусу, добровільне «справедливе» підкорення. Така влада вважається найбільш авторитетною та ефективною.
Щоб досягти легітимності, політичні суб’єкти вдаються до дій легітимації — аргументації своїх дій, щоб зробити їх зрозумілими для населення. Для цього звертаються до засобів переконання, пропаганди, PR.