Лекція 6. Політичні процеси План
Політика і суспільство
Політична влада.
Легітимність
Політика — сфера цілеспрямованої діяльності в галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, класами, державами й народами, пов’язана з боротьбою за здобуття, використанням або утриманням влади, як знаряддя регулювання і формування цих суспільних відносин.
Розрізняють політику внутрішню (в межах держави) та зовнішню (відносини між народами).
Політичний курс — напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільнот, які реалізують свою владу шляхом досягнення політичних цілей та їх визнання міжнародною спільнотою. Елементами політичного курсу є державний устрій держави, політична тактика й економічна політика.
Політичний режим — сукупність принципів та методів управління (авторитарний, тоталітарний, демократичний).
Три життєво важливих компоненти для динаміки:
Протестна свідомість: Деякі члени суспільства відчувають себе обділеними, мають скарги на системи, яку вони сприймають як несправедливу. Коли колективне почуття несправедливості розвивається, вона спонукає людей ставати членами руху. Активісти руху не вибирають свої цілі навмання, їх політичні дії, підкреслюють певні уявлення, навколо яких організовується рух.
Організаційна сила: Схожа на головний аргумент теорії мобілізації ресурсів, аргументом тут є те, що громадський рух повинне мати сильного і ефективного керівництва і достатніх ресурсів. Політична теорія можливостей має багато спільного з відповідною мобілізації ресурсів теорія, особливо, коли воно розглядається як акцентом на мобілізацію ресурсів зовнішніх по відношенню до руху. Часто, підйом руху зливається з іншими вже існуючим і високо організованим блоком осіб, які надають руху ресурси і підтримку.
Політичних можливостей: Якщо існуюча політична система схильна завдання, вона створює можливості для інших - як рух членів - видавати такою проблемою і намагаються використовувати це відповідний час, щоб проштовхнути соціальних змін. Ця вразливість може бути результатом:
Збільшення політичного плюралізму
Зниження репресій
Відділ у межах еліти (особливо, коли воно росте до точки, де деяку підтримку організованої опозиції)
Підвищення політичного виборчого права
Політична теорія можливістю стверджує, що дії активістів залежить від існування - або відсутність - конкретних політичних можливостей.
Функції політики
1. Ціннісно-орієнтаційна (визначення напрямків та програм суспільного розвитку).
2. Управлінська (управління суспільством в інтересах окремих груп або всього суспільства).
3. Інноваційна (новації в суспільстві, розвиток нових форм суспільної організації).
4. Інтеграційна (об’єднання різних суспільних сфер, дер- жав або груп; стимулювання суспільної злагоди, єдності суспільства).
5. Соціалізаційна (формування та виховання особистості).
Політика включає спрямованість, суб’єкт політики, мету та засоби досягнення мети.
Реалізується в суспільстві за допомогою відповідних організацій, насамперед — політичних партій. Вивченням політичної поведінки та розробкою методів для досягнення політичної мети займається наука політологія.
Макс Вебер визначав політику як прагнення кожної людини брати участь у владі або впливати на розподіл її між групами всередині держави, як надію завжди знаходити зустрічне розуміння інших членів суспільства щодо своїх дій. Він визначав сутність політики як управлінську діяльність.
Американський політолог та соціолог Гарольд Лассуелл сформулював таке визначення політики: «Хто чого досягає, коли і як».
Сучасні політологи визначають політику як діяльність соціальних груп стосовно суспільних інтересів, в основі якої лежить сукупність інститутів та способів поведінки індивідів, що регулюють ці відносини.
Аналізується як сам владний контроль, так і конкуренція при його привласненні. З цього погляду виділяють консенсусний та конфронтаційний підходи до розуміння політики.
Консенсусний підхід виходить із можливості співробітництва та взаємопорозуміння в політиці, усунення конфліктів та досягнення спільного блага.
При конфронтаційному підході вважається, що політика відповідає боротьбі груп, які взаємно визначаються як дружні або ворожі; політика — це боротьба, заснована на силі, могутності, успіху тощо. Така політика не може існувати безконфліктно за своєю природою.